Над прірвою капітуляції

Сьогодні навіть найзатятішим прихильникам чинного українсь-кого президента зрозуміло – нічим добрим ця війна для України не закінчиться. Саме так: не буде ні «кордонів 1991 року», ні «кави в Криму», ні швидкого і тотального розвалу Росії, який нам обіцяли політологи Офісу президента. Можливі кілька варіантів розвитку подій (серед яких, на мою думку, найкращим стала б смерть лідера Кремля Володимира Путіна) російсько-української війни, але серед них, на жаль, на сьогодні ЖОДНОГО, що можна було б назвати оптимістичним. Нині Володимир Зеленський встидливо прагне до… Мінська-3. Або чотири, п’ять, шість, але він всім серцем бажає повернення саме до формату перемовин зразка 2015 року і, можливо, чи не вперше зрозумів позицію Петра Порошенка, який зумів цими триклятими домовленостями вберегти тоді Україну від повної окупації і знищення як держави, загнавши бойові дії у формат перемовин ні про що.

Припинення вогню, обмін полоненими, демілітаризовані зони – це все вже було. Просто нині нас вже не прикриватимуть Франція й Німеччина, а Путін отримав за ці роки несподіваного союзника в особі чи то завербованого, чи то змаразматілого Дональда Трампа. Хотів би сьогодні почути голоси розмаїтих радикалів, котрі у 2015 назвали це капітуляцією, а сьогодні чи не всі вважають ледь не перемогою, що хоч якось дозволить виправдати сотні тисяч вбитих і розвалену економіку. Пригадуєте знамените «ми можемо виділити кошти на ЗСУ, але тоді ми не зможемо будувати дороги»? От і я про це. Мінськ давав нам головне – ЧАС. За який треба було розбудовувати армію, реалізовувати ракетні програми, мінуватись і окопуватись. У 2019 році новообраний президент Зеленський побачив мир в очах Путіна. Але, як нині стало зрозуміло, він просто не туди заглядав. Першою фраза про капітуляцію пролунала саме з його уст. Пригадуєте: «Главноє – пєрєстать стрєлять!»? Як тут не згадати про безсмертного Аль Капоне, який був переконаний, що зрадником завжди є саме той, хто першим запропонує мир з ворогом?

Коло Reuters опублікувало повний текст мирної угоди, яку розробили США, стало зрозуміло, що ситуація ще печальніша, ніж можна було собі уявити.

У Парижі Віткофф представив проєкт остаточної пропозиції США для обох сторін війни.

Перемир’я:

повне і постійне припинення вогню;
негайний початок переговорів із технічною імплементацією угоди.

Гарантії безпеки для України:

Україна отримає надійні гарантії безпеки;
гарантами виступлять європейські країни та охочі поза межами Європи;
Україна відмовиться від спроб вступу до НАТО;
Україна зможе продовжити шлях до членства в ЄС.

Питання територій:

США деюре визнають Крим російським;
США дефакто визнають контроль Росії над Луганською областю;
США дефакто визнають контроль РФ над частинами Запорізької, Донецької та Херсонської областей;
Україна повертає Харківську область;
Україна повертає Запорізьку АЕС (контроль над станцією передають США, електроенергію розподілятимуть обидві сторони (РФ та Україна);
Україна відновлює контроль над Каховською ГЕС;
Україна отримує безперешкодний прохід Дніпром у районах лінії розмежування;
Україна повертає Кінбурнську косу на Миколаївщині.

Економічний блок:

США та Україна запускають економічну співпрацю в межах ресурсної угоди;
Україна отримає повну реконструкцію та фінансову компенсацію;
Санкції з 2014 року проти Росії будуть повністю скасовані;
США та РФ співпрацюватимуть у сфері енергетики та виробництва.

Відразу виникли десятки питань, на які навряд чи відповів за 15 хвилин на похоронах Папи Римського в крипті Святого Петра (іронія долі!) Трамп Зеленському.

Отже

Хто, що і в який проміжок часу буде робити, коли Росія знову почне воєнні дії або не припинятиме їх взагалі? Чим ці «гарантії» відрізняються від Будапештського меморандуму, який допоміг Україні, як пиявки дистрофіку? До речі, 28 безпекових угод, які підписала минулоріч команда потужних зелених менеджерів, – це просто був такий прикол для «лохів»?! Оцей висмоктаний з «хотєлок» Путіна фейковий «мир» – у перспективі заборона США на постачання зброї Україні країнами Європи і надання розвідданих. Україна опиниться без систем Patriot, без Ф-16, «Абрамсів» і «Леопардів», Атакамсів і Хаймарсів та боєзарядів до них. Продовжиться заборона ударів по території Росії далекобійною зброєю американського виробництва, і не треба казати, що таке було тільки при ліберальному Байдені, котрого нині згадують зі сльозами на очах. Хуже нє будєт?!

«Україна отримає повну реконструкцію та фінансову компенсацію” – від кого саме отримає? Які це «охочі» можуть виступити гарантами? Часом не Іран, Китай і Північна Корея?! Як можна відновити контроль над Каховською ГЕС, якої вже нема?! На підставі чого будуть зняти санкції з РФ, якщо вони були введені за захоплення Криму?! Ах, тепер Крим залишається деюре в складі Росії?! То, може, їм ще компенсацію виплатити за завдані збитки, бо чого ж зупинятися?! Україна ПОВЕРТАЄ Кінбурнську косу?! А хіба вона не була УКРАЇНСЬКА?! На якій ЮРИДИЧНІЙ підставі Росія починає контролювати чотири УКРАЇНСЬКІ області?! На тій, що вони записали їх у свою Конституцію?! А якщо завтра в Конституції РФ з’явиться штат Техас?! Всі розуміють, що заселені в Маріуполь таджики – тільки початок освоєння РФ ОКУПОВАНИХ нею УКРАЇНСЬКИХ земель! Починаємо спільно зі США розробляти НАШІ копалини? Але тоді повними дурнями виглядатимуть ті, хто з піною на устах доводив «Наш Володя – герой, не віддав злобному Трампу наші надра!» Поза всяким сумнівом, те, що нам пропонує нинішній глашатай вимог РФ – США (ще кілька місяців тому за таку фразу можна б було потрапити на «дурку»!) – це є перелік путінських умов ганебної КАПІТУЛЯЦІЇ України, і заперечити це не зважиться навіть затятий фанатик Путін, Зеленського чи Трампа. Може хтось на фоні цих вимог візьметься аналізувати недоліки Мінська-2015?!! Маю великі сумніви.

Дуже гарний аналіз ситуації виклав політолог Сергій Марченко. «Головна небезпека миру на умовах Путіна, – переконаний він, – у тому, що під час так званого “миру” Росія посилить свою здатність вести війну, а Україна – навпаки, послабить. Як тільки буде укладений “мир”, Україні зразу припинять міжнародну допомогу. Нагадаю, зараз повністю ВЕСЬ український бюджет, крім оборони, фінансують наші партнери. Пенсії, субсидії, лікарі, вчителі, інфраструктура, національний кешбек та інші іграшки в «Дії», зарплати Сергію Лєщенку і всім іншим чиновникам, поліції, прокурорам – все це не наші гроші, а міжнародна допомога. Легко здогадатися, що коли настане “мир”, ми будемо оплачувати це все самі. Так само легко здогадатися, що країна, яка програла війну і доживає останні роки перед новою війною, не має шансів оплачувати рахунки. Так само легко здогадатися, звідки заберуть гроші, щоб будувати дороги і платити зарплати «лєщенкам» – з армії. Ми – бідна країна і в нас об’єктивно, безвідносно до особи президента, немає за що утримувати мільйонну армію. А значить, її знову скоротять до 200 тисяч, і коли руські знову нападуть, але вже не з вузького Чонгару, а з широких Запорізької та Херсонської областей, зупинити їх буде нікому. Тобто “мир” для України значить, що від міжнародної підтримки залишаться крихти, від армії – менша частина, а голодне і знесилене війною суспільство роздиратимуть на шмаття політики заради відсотків на виборах. А що значить “мир” для Росії? “Мир” для Росії означатиме не зменшення, як у нас, а збільшення військового бюджету. З неї знімуть санкції і вона знову зможе заробляти трильйони, як до вторгнення. В Рашу знову будуть постачати обладнання для видобутку нафти і виробництва зброї. Тому армія Росії не зменшиться, як українська, а збільшиться. Бо дурних нафтодоларів стане більше, не зайнятих людей через структурні проблеми в економіці стане більше, оборонні заводи будуть нарощувати виробництво і штампувати дрони і танки цілодобово. Бюджет Росії знову буде профіцитним. Резервний фонд на випадок війни знову поповниться грошима і, коли Росія нападе знову, в неї будуть гроші для того, щоб протриматися, поки в Америці не оберуть чергового Трампа. Коли Росія порушить “мир” і нападе знову, її армія стане сильнішою, а наша слабшою. Ось що буде, коли настане “мир”. Я пишу “мир” в лапках, бо насправді договорняк Трампа/Путіна не є ніяким миром. Це не мир, а схема виходу Росії з війни, яка її руйнує із збереженням захопленого і створенням плацдарму для нової атаки. Це настільки тупий «розвод для лохів», що його розуміють навіть ті українці, хто зараз топить за мир на будь-яких умовах. Але наші бубочки «уставшиє от войни» і вони намагаються не думати, що через кілька років “миру” Путін повернеться, щоб вбити їх всіх, завезти в їхні садки вишневі бурятів і остаточно закрити українське питання. Зараз мені дуже тривожно за майбутнє, бо для того, щоб вижити як нації, нам треба дивитися далеко вперед і прораховувати наслідки дій і підписаних угод. Але суспільство хоче простих рішень і владі, яка і так схильна до рефлекторних емоційних вчинків, все тяжче концентруватися на майбутньому, коли вибори на горизонті тут і тепер».

Але бути касандрами сьогодні найлегше, а от чи можливі хоч якісь позитивні кроки в цій ситуації? Джон Болтон, американський дипломат, політик і колишній радник президента США з національної безпеки, вважає, що треба чітко відпрацювати лінію поведінки. Путін маніпулює Трампом уже тривалий час, і зараз маневрує так, щоб не виглядати винним у можливому зриві переговорів. Проте ні Україна, ні США не повинні погоджуватися на умови, які пропонує Кремль. Болтон пояснив, що Трамп не має конкретного плану щодо закінчення війни, що весь світ зрозумів вже давно і без Болтона. Коли йдеться про Крим, Болтон наголосив: контроль Росії над півостровом – це домінування у Чорному морі. І будь-які поступки з цього питання були б стратегічною катастрофою. Проте Трамп не має ані великої стратегії, ані розуміння геополітичних наслідків. Болтон зазначив, що прагнення Трампа “подружитися” з Путіним і отримати Нобелівську премію миру відкриває для Росії великі можливості для маніпуляцій. Болтон вважає, що нині варто спробувати переконати Трампа хоча б продавати зброю, апелюючи до його зацікавленості в торговому балансі США. Всі зусилля зусилля нині мають бути спрямовані на мінімізацію шкоди від його діяльності.

Що ж буде робити Офіс президента, де вже, здається. зрозуміли, що самими подяками в «Єдиному марафоні» за «стійкість» бійцям армії, котра стікає кров’ю, не обійдешся. Зеленський потрапив у ситуацію, коли і підписання і не підписання капітулянтських угод б’є по ньому, і він прийматиме ці удари, як дівка з німецького порнофільму в будь-якій кількості і з будь-якого боку (сам загордився, що підшукав таке гарне порівняння). З одного боку, на Зеленського тисне старенький богоподібний з хамуватими повадками сільського тракториста Трамп, який щиро його зневажає і погрожує позбавити його фінансування і відлучити від столу, з іншого – ударами балістики по мирних кварталах українців, котрі так і не дочекались шашликів в травні, Зеленського намагається всадити за переговорний стіл ганьби старенький, але віроломний шизоїд Путін, який все ніяк не помре. Чи готовий Зеленський до капітуляції? Якщо відверто – я просто не знаю. В очі впадає, які відчайдушно він бореться за… власні рейтинги, і чомусь не можу уявити, що з такою ж потужністю і незламністю він відстоюватиме інтереси України.

Нині наша ЄДИНА надія – на хлопців, які тримають в окопах і бліндажах Часів Яр і Покровськ, б’ють ворога на околицях Білогорівки і в степах Запоріжжя. Бо кожен відвойований ними день – це і є той день, котрий дарує нам надію. Бо вона, як відомо, помирає останньою.

Микола САВЕЛЬЄВ

УРОКИ ІСТОРІЇ: ВІД МИРНОЇ УГОДИ ДО ВТРАТИ ВСІЄЇ КРАЇНИ

У травні 1938 р. Чехословаччина опинилася на межі війни через загрозу з боку нацистської Німеччини. Гітлер, прагнучи захопити німецькомовні Судети, активізував політичний тиск і провокації. У відповідь на можливу агресію чехословацький уряд 20 травня 1938 оголосив часткову мобілізацію армії. І тут відбулося щось знакове: громадяни Чехословаччини масово, одностайно і рішуче стали на захист своєї держави. Патріотичний підйом охопив країну: десятки тисяч резервістів миттєво прибули до своїх частин, суспільство продемонструвало готовність до самопожертви. Моральний дух був надзвичайно високим. Проте міжнародна дипломатія розвіяла ці настрої: Франція і Велика Британія, не бажаючи війни, натиснули на владу Чехословаччини, аби вона поступилася. Гітлер продовжував підбурювати німецьку меншину в Судетах через партію Генлейна і вимагати “самовизначення” для судетських німців. Врешті, 29–30 вересня 1938 у Мюнхені Велика Британія, Франція, Німеччина й Італія підписали угоду без участи (!) Чехословаччини. Мюнхенська угода фактично віддавала Гітлеру Судетську область без бою. Реакцією Чехословаччини на Мюнхенське приниження був повний розпач. В країні панували обурення, біль і зневіра. Багато людей плакали на вулицях, розуміючи, що країну розшматували без жодного їхнього голосу. Президент Едвард Бенеш, не маючи підтримки союзників, був змушеним погодитися на умови диктату, розуміючи, що опір Чехословаччини без міжнародної допомоги є приреченим… Частина армії, особливо офіцерів і ветеранів, вважала, що слід було боротися, але політичне керівництво обрало капітуляцію задля уникнення безнадійної війни. Після анексії Судет Гітлер вирішив знищити Чехословаччину остаточно. У березні 1939, після серії політичних тисків, залякувань і змови зі словацькими сепаратистами, Гітлер викликав до Берліна чеського президента Еміля Гаху. Там, у ніч на 15 березня, під загрозою під загрозою бомбардувань Праги, німці змусили Гаху підписати документ про “передання” країни під протекторат Німеччини. Вранці 15 березня 1939 вермахт без опору зайшов у Чехію та Моравію. Жодного серйозного військового спротиву не було. Чеська армія отримала наказ не чинити опір. Це було повним приниженням: горда країна, яка ще рік тому була готовою боронитися, дозволила себе проковтнути без жодного пострілу…

Радіо Lemberg

Над прірвою капітуляції