Скільки класти на тацю?
Якщо не довіряєте Церкві — можете допомагати нужденним, — кажуть християнські блогери
Питання, пов’язані з фінансами для релігійних спільнот, не є прозорими, і християни переважно не можуть спокійно дізнатися про фінансові потоки своєї церкви. А такі речі, як публічні фінансові щорічні звіти і неупереджені аудити — це в церкві переважно надзвичайні події. Нове пізнавальне відео на складну і суперечливу тему церковних грошей з’явилося на YouTube-каналі «Християнин чи бандит?» — у проєкті студентки богослов’я, блогерки Маґдалини Димид та її тата — священника УГКЦ і викладача Українського католицького університету отця Михайла Димида.
Попри всі застереження, «Церкві треба існувати в цьому світі, дбати про красу і комфорт храмів, проводити просвітницьку і харитативну діяльність, утримувати персонал, а все це вимагає фінансів», — переконані автори відео. Вони додають, що у світі практикують різні системи збору коштів для Церкви: десятина, добровільні внески, церковний податок, підприємницька діяльність прицерковних спільнот, здобування грантів, державні дотації і навіть державний податок на Церкву.
Отець Михайло і Магдалина розповідають, що таке десятина, і пояснюють, що вона є ексклюзивною тільки для для Старого Завіту, для єврейського народу: «Виходячи з етимології, слово «десятина» розумілося як десята частина плодів, що надходили із сільського господарства, навіть тваринництва. Йде мова лише про продукти: олія, пшениця, вино — а не про гроші. І, відповідно до Мойсеєвого закону, десятина була обов’язковою. В Книзі Левіт десятина — це податок на користь храму. Згідно з Книгою Чисел — податок на користь левітів, у Второзаконні — святковий бенкет для нужденних, на якому споживалася десятина».
В Новому ж Завіті християни не говорять про десятину: «Після приходу Ісуса Христа створений новий народ — Христова Церква. В цьому новому союзі більше нема десятини, бо відпала потреба підтримувати єврейське священство.
Проте в Писанні є численні приклади людей, які віддавали гроші від «серця», з власної волі. Мірилом є любов і спроможність кожного. Це спосіб повернути Господеві невелику частину того, що він завжди нам дає. Якщо не довіряєте Церкві — можете допомагати нужденним — впевнені, ви знаєте, як це можна зробити».
«Важливо підкреслити, що це право Церкви — шукати відповідні форми самофінансування, щоб здійснити Божий проєкт спасіння. Але, напевно, Церква має виразніше говорити про свої потреби і дуже дисципліновано звітувати за використані кошти», — вважають християнські блогери.
Світлана ПАВЛИШИН
