Четвер, 1 Грудня

Смертельний трамвай

50 років тому, 10 січня 1972 року, близько 16-ї години, на перехресті вулиць Городоцької та Шевченка сталася найкривавіша аварія за всю історію львівського трамвая, обставини якої багато років приховували. Лише нещодавно для загалу стали доступні офіційні матеріали про цю трагедію, зокрема результати розслідування. Але чи все в цих матеріалах відповідає дійсності? В цьому намагалася зорієнтуватися «Ратуша».

Зупинка-острівець на розі Городоцької та Шевченка, зліквідована після аварії

11 січня 1972 року львівська обласна газета «Вільна Україна» на третій сторінці розмістила невелике оголошення: «Виконком Львівської міської Ради депутатів трудящих висловлює глибоке співчуття рідним і близьким потерпілих під час аварії трамвая в м. Львові 10 січня 1972 року.

Для розслідування причин аварії, вжиття заходів із посилення безпеки руху міського транспорту та надання допомоги сім’ям потерпілих створена спеціальна комісія». Цей текст — це все, що комуністична влада вважала допустимим повідомити про наймасштабнішу і найкривавішу аварію за всю історію львівського трамвая, яка сталася 10 січня 1972 року на перехресті вулиць Першого травня (Городоцької) та Шевченка, коли некерований трамвайний поїзд із моторного та причіпного вагонів «Gotha» Т2-62 і В2-62 із №№ 472 і 572, що рухався по шостому маршруту, вискочив із колії на стрілці, протаранив натовп людей, які очікували трамвай на зупинці-острівці, і врізався в цегляну огорожу школи на розі Городоцької та Леонтовича. За офіційними даними, в цій аварії загинуло 13 осіб і 23 особи були травмовані. Деякі сучасні джерела говорять про 26 загиблих.

Ось як описує трамвайну катастрофу 1972 року очевидець, який ховається під ніком «Locke»: «Я теж був очевидцем цієї страшної аварії. В цей момент я перебував метрів за 100, а може, ближче від зупинки, яку зніс трамвай… Все відбувалося на моїх очах. Для мене, тоді дитини, це був страшний шок — чути той страшний скрегіт, людські крики і бачити понівечені розчленовані тіла, деякі з яких іще билися в конвульсіях… А на зупинці лежав чоловік середнього віку з обома відрізаними ногами і кричав від болю нелюдським криком. Ця жахлива картина з дитинства ще досі перед очима…

Коли трамвай зійшов із рейок і вдарився об бордюр острівця із зупинкою, вагони розчепилися і їхали паралельно. Пасажири, які, рятуючись, вистрибували з першого вагона, потрапляли під другий…

Перший вагон трамвая повністю заїхав на шкільне подвір’я аж до його протилежного кінця, а другий — наполовину проламав стіну. Коли швиденько все прибрали, то приїхала пожежна машина і брандспойтом змивали кров із тротуарів та дороги. А до вечора величезний пролом у мурі замурували і підібрали фарбу так, що наступного дня неможливо було віднайти місце пошкодження.

Тільки залишилися сліди від трамвайних коліс на бруківці і на тротуарі біля аптеки, які було видно іще декілька років аж до ремонту вулиці».

На щастя для потерпілих, трамвайна аварія сталася неподалік від двох лікарень — міської на вулиці Джамбула (тоді — Раппопорта) та лікарні Львівської залізниці. Отож медики із цих лікарень прибігли на місце трагедії швидше, аніж прибули карети швидкої медичної допомоги, й одразу почали надавати допомогу травмованим.

Про криваву трамвайну аварію у Львові вже наступного дня КДБ УРСР доповіло вищому партійному керівництву республіки. Із візи на документі випливає, що про аварію у Львові доповіли самому Петрові Шелесту, який тоді очолював українську компартію. В повідомленні КДБ УРСР за 11 грудня 1972 року трамвайна аварія у Львові названа «катастрофою на міському транспорті».

«10 января 1972 г. в 16 часов на ул. 1 Мая вследствии неисправности тормозной системы сошел с рельсов трамвай с прицепом маршрута № 6, который, проскочив остановку, где находились ожидающие его люди, проезжую часть и тротуар, пробил кирпичную ограду школы № 43.

В результате катастрофы погибли 11 человек и 25 человек травмированы. Трое из пострадавших находятся в безнадежном состоянии и 6 человек — в крайне тяжелом.

Водитель трамвая Макара Надежда Ивановна, 1948 года рождения, оставшаяся невредимой, задержана.

По постановлению Львовского обкома КП Украины для расследования причин катастрофы создана специальная комиссия во главе с председателем облисполкома тов. Телишевским Т.Д.

Управлением КГБ совместно с другими административными органами приняты меры к предотвращению возможных нежелательных проявлений среди населения. КГБ СССР об этом доложено», — йдеться в документі. Проте як не намагалися радянські «компетентні органи» приховати трамвайну катастрофу у Львові, це їм не вдалося, і «ворожі голоси» повідомили про трагедію.

Розслідування трамвайної аварії 10 січня 1972 року тривало зовсім не довго — доповідна записка про проведені заходи з виявлення причин аварії трамвайного поїзда у Львові була подана у Львівський обком КП України вже 19 січня. В цьому документі йдеться вже про 13 загиблих (двоє потерпілих померли в лікарні) та про 23 потерпілих: шестеро — з важкими, п’ятеро — середніми та 12 — легкими травмами.

«Згідно з висновком технічної комісії від 14 січня 1972 року, причиною аварії є те, що водій трамвайного вагона № 472/572 Макара Надія Іванівна, проїхавши перехрестя вулиць Одеської та 1 Травня, на затяжному уклоні протяжністю 1076 метрів розвинула велику швидкість поїзда внаслідок неправильного управління гальмами. Зафіксоване положення штурвала головного контролера виключало роботу основного електродинамічного гальма, а ввімкнення двигунів на задній хід привело до відімкнення автомата силової електромережі вагона.

Повні бункери піску свідчать про те, що водій не застосувала пісок для гальмування, що зобов’язана була зробити відповідно до інструкції.

Кондуктори обох вагонів: моторного — т. Міхальська Є.С. та причіпного — Новікова М.Г. своєчасно не вжили необхідних заходів для гальмування вагонів, не перебували на місцях біля механічних гальм, як цього вимагає службова інструкція.

Технічна комісія вважає, що аварія трамвайного поїзда № 472/572 є наслідком порушення правил управління трамваєм з боку водія Макари Н.І. при гальмуванні поїзда на затяжному спуску і несвоєчасного застосування кондукторами Міхальською Є.С. і Новіковою М.Г. механічних гальм», — йдеться в доповідній записці.

Як бачимо, всю відповідальність за трагічний інцидент було покладено на персонал, який обслуговував трамвайний поїзд № 472/572 — водійку Макару Н.І. та кондукторів Міхальську Є.С. та Новікову М.Г. Водійку трамвая-вбивці було засуджено на 4 роки ув’язнення — такий м’який вирок суд затвердив тому, що вагоновод Надія Макара була матір’ю-одиначкою. Щодо керівництва Львівського трамвайно-тролейбусного управління та трамвайного депо № 2,  до якого був приписаний трамвайний поїзд № 472/572, то ці люди отримали лише догани. Водночас головний інженер ЛТТУ Ю. Д. Єрохов, який би і мав відповідати за технічний стан рухомого складу, уник навіть догани…

Авторам матеріалу вдалося з’ясувати кілька важливих деталей, які дозволяють по-іншому подивитися на обставини трамвайної аварії 1972 року.

Перша важлива обставина: хоча трамвайний поїзд «Gotha» німецького виробництва із моторного вагона Т2-62 № 472 та причіпного В2-62 № 572 був виготовлений у 1964 році, у львівському трамвайному депо № 2 його прийняли в експлуатацію лише 29 вересня 1971 року. До того цей трамвайний поїзд експлуатували в трамвайному депо № 1 ім. Леніна м. Одеси на широкій колії (1520 мм). Перш ніж потрапити до Львова, цей вагон пройшов переобладнання візків із широкої на вузьку (1000 мм) колію. Ця трансформація передбачала, зокрема, і переобладнання елементів гальмівної системи. Про це в доповідній записці — ні слова. Хоча неякісне переобладнання візків із значною ймовірністю могло стати причиною аварії.

Про другу важливу обставину нам вдалося довідатися від найстарших працівників трамвайного депо «Львівелектротрансу». Трамвайники-старожили розповідали про чи то майстра, чи то інженера трамвайного депо, який у ніч після страшної аварії поліз під закривавлений трамвайний поїзд щось лагодити в гальмівній системі. Потім цю людину преміювали. А всю провину за аварію поклали на нещасну водійку.

Між іншим, трамвайні вагони № 472 і 572 були відновлені після страшної аварії і курсували містом аж до 1983 року — офіційне списання трамвайного поїзда відбулося 8 грудня 1983 року, його загальний пробіг на той момент становив 1 мільйон 91 тисячу 107 кілометрів. Це свідчить про те, що більшість постраждалих і загиблих було саме серед пасажирів, які очікували трамвая на зупинці…

Зазначимо ще таку деталь: ми, автори цього матеріалу, власноручно відновлювали німецький трамвайний вагон «Gotha» майже аналогічної конструкції і знаємо електричні схеми цих вагонів та особливості їх гальмування. І це дає привід сумніватися в об’єктивності висновків розслідування аварії 1972 року.

Справа в тім, що трамвайні вагони «Gotha» мали кілька видів службових гальм. Якщо сучасні вагони «Tatra» та «Електрон» можна екстренно загальмувати, використовуючи декілька гальмівних систем (в т.ч. колодкові та магніторейкові гальма), натискання лише на одну кнопку і навіть більше — просто звільнивши т.зв. педаль безпеки, яку водій під час руху весь час має тримати натиснутою, то для гальмування вагонів «Gotha» водію потрібно було виконати певну послідовність дій. Отож, для початку штатного гальмування необхідно було обертанням перевести руків’я головного контролера (пристрою, що керує режимами роботи силового електроприводу вагона) у вигляді «керма» із ходових позицій у гальмівні — ввімкнути режим електродинамічного гальмування, коли тягові електродвигуни вагона переходять у генераторний режим, а генерований ними струм спалюється в гальмівних реостатах моторного вагона та приводить гальмівні електромагніти колодкових гальм заднього вагона. Коли швидкість вагона падає приблизно до 5 кілометрів на годину, водій вручну, хитанням важеля колодкового гальма, задіює колодкові гальма. Нарешті магніторейкові гальма у вигляді «башмаків», які притягуються до рейок, вмикаються контактором під кабіною трамвайного вагона під час натискання на педаль.

Про те, чи спрацювали колодкові та магніторейкові гальма трамвайного поїзда № 472/572 під час аварії в доповідній записці — анічичирк. Натомість у цій записці йдеться про те, що водійка намагалася зупинити трамвайний поїзд увімкненням електродвигунів на задній хід, не скориставшись штатним електродинамічним гальмуванням. Насправді реверсувати (увімкнути на задній хід) трамвайний вагон «Gotha T2-62» можна повернувши руків’я реверс-вала контролера трамвайного вагона. Це руків’я розташоване ліворуч від робочого місця водія і за допомогою спеціального механізму блокується в той час, коли «кермо» контролера перебуває на ходових чи гальмівних позиціях. Провернути реверс-вал можна лише тоді, коли «кермо» контролера є на нульовій позиції…

Враховуючи ці обставини, можна припустити, що водій трамвая Макара Н.І. таки правильно задіяла всі штатні гальма вагона, і, як останній захід для зупинки вагона, перевела руків’я реверса, намагаючись спинити вагон противмиканням. Це вона могла зробити тільки в разі, коли контролер вагона стояв у «нульовій» (нейтральній) позиції. Отож, ймовірно, водійку просто змусили взяти на себе провину за аварію, адже в іншому випадку, якби було виявлено несправність вагона, до відповідальності було б притягнуто чимало осіб, аж до вищого керівництва ЛТТУ.

На жаль, від трамвайної аварії на вулиці Городоцькій минуло вже 50 років. Вже давно списано і здано на металобрухт трамвай-убивцю… Отож, істинні причини цієї аварії, напевне, встановити вже не вдасться. Прикро те, що на місці страшної аварії немає ніякого пам’ятного знака, який нагадував би нащадкам про трагедію…

Антон ЛЯГУШКІН, Дмитро ЯНКІВСЬКИЙ, спеціально для «Ратуші»

Share.

Leave A Reply