Сміттєво-шахрайська епопея триває
На сміттєпереробний завод львів’янам доведеться чекати ще довго!
25 березня, я писав про перспективи розвитку конфлікту між Львівською міською радою та польським підрядником. А ось свіжа новина, яка свідчить, що львівські чиновники заганяють проблему в невизначено довгі судові провадження з невідомим фіналом, але зі значними збитками для бюджету міста.
6 квітня 2026 року ЛКП «Зелене місто» офіційно розірвало контракт з польською компанією Control Process S.A., яка з 2021 року будувала сміттєпереробний завод на вул. Пластовій.
У заяві Львівської міської ради зазначається наступне. Контракт розірвано через системні порушення з боку підрядника. Компанія зобов’язана протягом 7 днів звільнити будівельний майданчик. Подальші спори вирішуватимуться в арбітражі Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.
Далі планується оцінка виконаних робіт, розрахунок збитків і оголошення нового відкритого тендеру на добудову заводу.
Але це далеко не вся правда. Важливі нюанси. Польська сторона вже заявила, що вважає розірвання контракту незаконним. Згідно з умовами контракту (FIDIC Yellow Book), усі спори мають розглядатися в Міжнародній торговельній палаті (ICC) у Парижі, а не в українському арбітражі. Control Process вже подала справу саме туди.
Більше того, 5 квітня незалежний арбітр FIDIC визнав спробу одностороннього розірвання контракту недійсною. Раніше Комісія з вирішення спорів FIDIC (DAB) у кількох рішеннях (включаючи лютневе 2026 року) встала на бік польської компанії: анулювала штрафи, продовжила терміни будівництва і зобов’язала Львів виплатити понад 6 млн євро.
Станом на квітень 2026 року завод був готовий, за оцінками підрядника, на 80–95 %, але роботи були заблоковані через невиконання містом своїх зобов’язань (електрика, дороги, каналізація).
Що це означає?
Фактично Львів намагається силовим методом завершити епопею з Control Process і перейти до нового підрядника. Однак це майже напевно призведе до тривалого міжнародного арбітражу в Парижі, замороження будівництва на кілька років і додаткових витрат для бюджету міста.
Завод, на який львів’яни чекають вже майже 20 років, знову відкладається на невизначений термін.
Скільки коштує львів’янам «сміттєвий туризм»?
Після Грибовицької трагедії 30 травня 2016 року Львів втратив можливість захоронювати відходи на місцевому полігоні. З того часу сміття регулярно вивозять на полігони інших громад (Львівської області, центральних і південних регіонів України) за меморандумами та субвенціями.
Оцінка додаткових витрат (логістика + доплати громадам): щорічні витрати — від 100 до 250 млн грн (залежно від року та обсягів); загальна сума з 2016 по початок 2026 року сягнула 1,8–3 млрд грн. Окремою статтею витрат є субвенції громадам, які погодилися приймати львівське сміття. Ці компенсації (за додаткове навантаження на їхні полігони та інфраструктуру) становлять десятки мільйонів гривень щороку і є частиною загальних додаткових витрат.
Крім прямих витрат є ще одна важлива річ — втрачені доходи від продажу вторинної сировини та RDF-палива (упущена вигода). Коли сміття просто вивозять на чужі полігони («сміттєвий туризм»), місто: платить великі гроші за перевезення та захоронення, не отримує жодних доходів від того, що можна витягнути зі сміття.
На сучасному механіко-біологічному заводі сміття сортують і переробляють. З нього витягують корисні фракції, які можна продавати.
Що таке вторинна сировина?
Це пластик (ПЕТ-пляшки, плівка тощо), папір і картон, скло, метал (алюміній, сталь), іноді дерево, текстиль тощо. Ці матеріали продають заготівельникам або підприємствам-переробникам.
Що таке RDF-паливо (Refuse Derived Fuel)?
Це альтернативне паливо, яке виготовляють із залишків сміття після сортування (пластик, папір, текстиль, деревина та інші горючі компоненти). RDF виглядає як пресовані брикети або подрібнена маса з високою теплотворною здатністю. Його купують цементні заводи (замість вугілля), деякі ТЕЦ та промислові підприємства. Ще у 2023 році ПрАТ «Івано-Франківськцемент» висловлював готовність купувати RDF у майбутнього заводу.
За оцінками (зокрема від представників Control Process та інших джерел), втрачені доходи від продажу вторинної сировини + RDF становлять сотні мільйонів гривень на рік. Деякі експерти вважають, що повноцінно працюючий завод міг би приносити місту понад 2 млрд грн доходу щорічно (вторинка + RDF + компост + енергія). Тобто, поки завод не працює, Львів не лише витрачає 150–250 млн грн щороку на вивіз сміття, але й втрачає додаткові сотні мільйонів, які могли б залишатися в бюджеті або йти на зниження тарифів.
Коли реально запрацює завод і скільки це коштуватиме додатково?
Після розірвання контракту з Control Process S.A. реалістичний термін запуску — 2028–2030 роки (а не 2026–2027, як раніше обіцяли). Підготовка та проведення нового міжнародного тендеру — 12–18 місяців. Будівництво/добудова — ще 24–30 місяців. Плюс пусконалагоджувальні роботи та сертифікація.
Додаткові витрати для бюджету (крім сміттєвого «туризму»): – вартість проєкту майже напевно зросте на 20–50 % через інфляцію, війну та ризики (початкова ціна 35 млн € вже виросла до ~50–55 млн €); – компенсації та судові витрати з польською компанією (арбітраж ICC у Парижі) — десятки мільйонів євро (вже є рішення DAB про виплату понад 6 млн € + банківська гарантія 3,6 млн €); – консервація та охорона недобудованого об’єкта (80–95 % готовності) — десятки мільйонів гривень щороку; – юридичні й адміністративні витрати — кілька мільйонів гривень; – ризик перегляду або втрати частини грантів/кредитів ЄБРР та E5P.
Висновок для львів’ян
Кожного року без заводу місто втрачає 150–250 млн грн прямих витрат + сотні мільйонів упущеної вигоди. Загальна ціна 20-річної «афери» вже перевищила 3–4 млрд грн (сміттєвий туризм + витрати на завод). Новий тендер і арбітраж лише додадуть десятки мільйонів євро. Львів’яни продовжують платити зі своєї кишені за десятиліття бездіяльності, корупційно-некомпетентного управління та чергових судових воєн.
Юрій СИТНИК
