Вбивство Фаріон: суд підійшов до суті
І з не зовсім зрозумілих причин – пригальмував
Спочатку розставимо всі крапки наді «і»: я не любив Ірину Фаріон. Мені не подобалась її часто не вмотивована різкість, бажання принизити опонента в дискусії та інколи аж занадто пафосно й надмірно задекларований радикалізм та націоналізм. Вона теж мене не любила. Чому – ми вже в неї ніколи спитати не зможемо, та й, відверто кажучи, я цим не надто переймався та переймаюся. Але сьогодні саме я, редактор газети «Ратуша» і журналіст Микола Савельєв, спробую стати на захист людини, котра вже відійшла у вічність разом зі своїми гріхами вольними і невольними, зробивши спробу проаналізувати, чи справді громадянин В’ячеслав Зінченко, який сидить за ґратами, і особа, що вистрілила в голову Ірині Фаріон 19 липня 2024 року, – одна й та сама людина.
Люди в білому
Після кількох кордонів нацгвардії і судової поліції (цікавились, чи я не маю зброї або ножа, а я саме за порадою дружини не взяв ні того, ні іншого) потрапляю в тісний задушливий зал Шевченківського суду Львова. За хвилину усвідомлюю, що я стою в оточенні чотирьох прихильниць підсудного, високих і вельми агресивних блондинок, три з яких вдягнуті в білі футболки з написом «Тримаємо тебе біля серця», а одна – в таку ж чорну. Жінки нагадують мені «ватніц», яких я надивився на Сході, але, можливо, я просто мав до них упередження. Позаду якийсь Віталік настирливо цікавиться в однієї з дам, чи передала вона «Славіку браслет». З подальшого діалогу між ними дізнаюсь, що в СІЗО передали тільки «туалетний папір, книжку і хімію». Віталік говорить українською, його співрозмовниці – російською. Найбойовитіша радісно повідомляє: «А вот и мама приехала!» Вузьким проходом йде сухорлява жіночка, на обличчі якої закарбувалась печать переляку і скорботи. Вона спочатку робить спробу доторкнутись до сина в клітці (конвой їй не дозволяє), а потім, за пропозицією адвоката, виходить із зали судових засідань, бо такі правила для всіх, кого хочуть допитати як свідка.
Довічно не сидітиме? Але це не точно
Спостерігаючи, як рій журналістів оточив клітку з підсудним, закидаючи йому різного калібру запитання, вирішую й собі згадати молодість. Спочатку цікавлюся у В’ячеслава, чи возили його на місце злочину на відтворення і чи не видалась йому ця місцина знайомою? В’язень заперечує і те, й інше. Згодом адвокат потерпілої Софії Особи пояснить у суді, що возити підозрюваного Зінченка на відтворення обставин злочину не мало сенсу, бо він своєї провини не визнає. Друге моє запитання (ідею підказав приятель), відверто кажучи, шокувало і Зінченка, і всю його рать. Я попросив В’ячеслава відповісти, як саме він вчинить, якщо його таки засудять на довічно: погодиться на пропозицію РФ обміняти його на когось, чи ні, адже він, хто б і що не говорив, за версією правоохоронців, ліквідував одну з діячок націоналістів. Він якось знічено і водночас здивовано усміхнувся і сказав, що на такий обмін не погодиться і сидітиме в Україні довічно. Його прихильниці почали відразу ж недружно, але пронизливо кричати, що це провокація, і ніхто сидіти не буде! Тим паче, довічно. Однак я думаю, що вони стратегічно помиляються… Коли я покидав гурт веселої журналістської братії, один з колег саме запитував у заґгратованого, що він зараз читає в камері. Той відповів, що Тараса Шевченка…
Місяць туди – місяць сюди?
Що здивувало мене в залі Шевченківського суду, де 13 січня 2025 року відбулося чергове засідання? Не кількість телеканалів, що подали заявки (більше 10), і не агресія групи підтримки підсудного, котрі кричали біля конвойного автомобіля: «Волю!», перекрикуючи групу підтримки доньки Фаріон Софії Особи, яка скандувала: «Довічне!» І навіть не неймовірна кількість охорони: поліції, судової поліції, нацгвардії з псами та переодягнутих у цивільне тайників – до всього цього за роки перебування в журналістиці я звик. Я був просто шокований, з яким крижаним спокоєм адвокати В’ячеслава Зінченка відреагували на рішення суду перенести слухання аж на МІСЯЦЬ! Як?! Ви постійно стверджуєте, що ваш підзахисний – невинний і перебуває за ґратами, але раптом на світ з’являється клопотання доньки Фаріон Софії Особи про моральне відшкодування 15 мільйонів гривень – і ви впадаєте в ступор?! Мовляв, нам треба додатковий час для вивчення цього клопотання?! Скажіть: «Заперечуємо і цієї позовної заяви не визнаємо! Бо якщо визнаємо, то цим підтвердимо, що наш клієнт винний!» Але цього в залі ніхто не почув. Чому?
У слідства є куля, гільза і особа стрільця?!
А давайте-но зацитуємо уривки з позову про матеріальне відшкодування, копію якого я взяв собі в адвокатки пані Софії Особи Наталі Романик (світ тісний – вона добра подруга мого бойового побратима з ТРО, який зараз воює, з позивним «Адвокат»)! «Встановлено, що Зінченко В’ячеслав Федорович, в період з 19.21 год. 19.07.2024 до 19.22 год. 19.07. 2024, знаходячись у внутрішньому дворику № 3, м. Львів, вул. Масарика, керуючись мотивами расової, національної та релігійної нетерпимості, діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, спрямованого на позбавлення життя іншої людини, його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою протиправного заподіяння смерті моїй матері – Фаріон Ірині Дмитрівні, використовуючи заздалегідь придбану при невстановлених досудовим розслідуванням обставинах та місці вогнепальну стрілецьку зброю, споряджену патронами нарізними «ССІ 9Х18 BLAZER FMJ 95GR» калібру 9 на 18, здійснив постріл у життєво важливий орган – голову Фаріон І. Д.».
Тепер зробимо короткий аналіз. Досудове слідство ВСТАНОВИЛО (а не припустило), час скоєння злочину, марку патрона (відповідно, у нього є і гільза і куля), особу громадянина, який стріляв.
Продовжуємо: «Внаслідок пострілу, скоєного Зінченко В. Ф., моїй матері Фаріон І. Д. спричинено багатоуламкове наскрізне проникаюче вогнепальне ураження головного мозку, забій мозку важкого ступеня, набряк – набухання головного мозку, травматичний САК, кома 2, від якого остання померла, перебуваючи в лікарні Святого Пантелеймона по вул. Миколайчука у Львові».
Цим абзацом адвокат одномоментно розбиває аргументи всіх тих, хто кричав, що Фаріон померла внаслідок ненадання їй вчасної і кваліфікованої медичної допомоги!
Адвокат спить – а служба йде?
Ви розумієте, в якій цікавій ситуації опинилися адвокати підсудного? Тепер вони робитимуть все можливе, щоб затягувати розгляд справи по суті. Якщо на попередніх слуханнях всі аргументи зводили до коментарів у соцмережах «Тофік нє віноват!», «Відпустіть красівого мальчіка!», «Волю Славіку!» чи «Вбивцю – на довічне!», то тепер суд переходив до розгляду справи по суті, а тут вже аргументи на кшталт «А чо?!» –«Бо то!» – не спрацюють. Слідство має кулю, гільзу, аналізи ДНК, психіатричну експертизу і ще море експертиз, необхідність яких виникала під час досудового слідства (експертизу запахів, фотографій, відеофіксацію), покази багатьох свідків, які своїх свідчень не змінювали і від них не відмовились. І що ж станеться, коли ці всі запитання озвучать, а гарний і добрий хлопчик не зможе відповісти на низку елементарних питань? Чи миттєво не потьмяніє образ тендітного невинного ягняти, яке впало жертвою жорстокої репресивної системи і якому сьогодні відверто приємна й лестить увага преси та тисяч фанатів і, чого вже гріха таїти, ботів?!
15 000 000 підуть на «Рубіж»? Не думаю
15 мільйонів, що Софія Особа вимагає від людини, яку звинувачує у смерті своєї матері, вона просить перерахувати не на свій рахунок, а для підтримки підрозділу «Рубіж» Національної гвардії України, у якому воював і загинув її чоловік Василь Особа. Цим вчинком вона садить у калюжу всіх, хто звинувачував її в бажанні нажитись на В’ячеславові Зінченку та його родині. Присутні журналісти поцікавились, яким саме чином донька загиблої хоче отримати кошти від підсудного, якщо того ув’язнять, на що потерпіла відповіла, що її це не цікавить. На мою думку, це з її боку помилковий крок, бо потрібно вже вимагати, щоб суд у рамках позову за відшкодування моральної шкоди наклав арешт на всі кошти, акції та частки майна, що належать звинувачуваному. Але це лише моя думка, яку я нікому не нав’язую… Та й маю великий сумнів, що такі кошти в цього хлопця є.
Чи ходив би Зінченко вдома в шоломі?
Ще однією несподіванкою для мене стала заява одного з адвокатів підсудного про те, що він просить забезпечити їхньому клієнту якісь додаткові заходи безпеки, бо він, мовляв, знайшов у соцмережах дописи, автори яких пишуть у коментарях, що готові вбити Зінченка на виході з суду. Хоча сам адвокат не бодігард, і в справах охорони не розбирається, але, на його думку, було б доцільно надягнути на їхнього підзахисного якийсь шолом чи бронежилет, бо від конвойної машини до приміщення суду він іде кілька метрів абсолютно незахищеним. Панове! Якщо на хвилю забути про кілька десятків правоохоронців, нацгвардійців і вівчарку, яка обнюхувала мої черевики, то не зайвим буде згадати найвизначальніший момент. А чи не ті ж самі адвокати на одному з попередніх засідань просили відпустити Зінченка під домашній арешт?! А тепер що, змінились обставини?! Чи кілери за кілька місяців стали більш агресивні?! Ця заява була за зразок: «Скажу хоч щось, бо треба щось сказати!»
Від «Роботи з агентурою» до «Права на терор»
А тепер – вишенька на торті. Пам’ятаєте, як на запитання тележурналіста Зінченко відповів, що читає в камері Шевченка? Наведу список книжок, які В’ячеслав Зінченко (за даними слідства) скачував з інтернету в період, що передував вбивству: «Психологія допиту»; «Настанови бійцям – початківцям російського опору», Фрідріх Ніцше «По той бік добра і зла»; «Мистецтво допиту. Як домогтись визнання провини»; Фрідріх Ніцше «Воля до влади. Досвід переоцінки всіх цінностей»; «Теорія революційного терору», «Посібник революційного терору»; «Згідно з алгоритмом дій опера та нормативно правовою базою + реальна статистика щодо злочинів»; «Рецепти катастроф»; «Маніфест боротьби»; «Право на терор»; «Російська кухня. Азбука «Домашнього тероризму»; Едвард Н. Люттвак «Державний переворот»; «Методика розслідування підпалів»; «Електронний таймер. Детонатор»; «Пам’ятка пропагандиста»; «Книга арештанта», «Робота з агентурою».
Ви десь тут знайшли Шевченкову «Катерину»? А про що подумали? Принаймні, як і я – замислились. Інколи нам тільки здається, що це хтось став жертвою чужих ігор. Щоб часом не вийшло так, що ця жертва і є автором хитро скомпонованої гри. А насправді історія про наївного хлопчика-футболіста з чарівною посмішкою може виявитися лише міфом. Який створив для нас сам хлопчик.
Микола САВЕЛЬЄВ, фото автора
