Понеділок, 16 Травня

Війни не буде. Але це не точно

Отже, спочатку головне. Росія заявила, що завер-шила навчання Західного військового округу. За словами російського командування, військові виконали всі завдання, які стояли перед ними в рамках перевірки боєготовності. У зв’язку з цим Росія запевнила, що відводить війська від українських кордонів. Можна не шукати (а будьмо відверті — ніхто дуже й не шукав), де розташовані найближчі бомбосховища — найближчим часом війни не буде, або вона принаймні відтерміновується. Захід у цьому протистоянні виграв. Україна, як не дивно, програла… Якщо називати речі своїми іменами, то президент України Зеленський зробив усе можливе, щоб посварити нас із найближчими союзниками — США та Англією, продемонстрував просто колосальну невдячність за їхню тверду позицію у відстоюванні торжества добра над злом, і просто зіграв на підтанцьовках у нашого ВОРОГА. Тепер говорімо відверто. Через що саме Путін частково відводить свої війська до стін кремлівського Мордору? Він налякався слів голови РНБО пана Данілова про те, що в разі вторгнення Зеленський збере РНБО і підпише спеціальний Указ? Ворога цим Указом буде зупинено? Чи, можливо, орків зупинило запевнення ексшоумена, що «все буде добре і в травні після Дня Перемоги будуть шашлики»? Врешті, чи є хоч ЩОСЬ, зроблене Зеленським, щоб відвернути загрозу для держави? Адже навряд чи можна вважати такими діями його постійне бажання побачитись із Володимиром Путіним і «порєшать вопрос», правда?

   Цього разу Росія  просто перетиснула. Спершу вони ганяли свої колони вздовж українських кордонів — і досягли результату: їм дозволили добудувати «Північний потік-2». Потім Росія сотворила емігрантську кризу на білорусько-польському кордоні: Європа традиційно налякалась і почала йти назустріч бажанню нашого північного сусіда негайно сертифікувати цей «Північний потік-2» і вже майже погодилась, що РФ стає монополістом на газовому ринку. Відчуваючи, що карта пішла, Володимир Путін почав «кувати залізо», не відходячи від каси: він різко збільшив активність колаборантів на Сході України, підсилив військові угруповання вздовж українських кордонів, його дипломатичні опричники, забувши про мову дипломатії, заявили, що НАТО повинно «негайно забирати свої манатки»! Потім, зовсім втративши береги, представники країни-агресора висловили ультиматум: Україні, Грузії, Молдові в НАТО не місце! Вони, мовляв, цього не потерплять, а якщо їхній ультиматум не буде прийнято — тоді вони ВІЙСЬКОВИМ ЧИНОМ примусять Україну до миру! В повітрі запахло серйозною війною. Але, повторюю: Росія перетиснула.

Рятуючи Україну — рятували себе!

Захід, врешті усвідомивши, що постійно йти на поступки чванливим «гопникам» — це самим ставати потенційним «тєрпілою», вирішив взяти на озброєння тактику самої Росії! Так, так — ви хіба не помітили? Спочатку з’явилась низка публікацій в американських ЗМІ, де лунали безапеляційні заяви, що Росія готується до військового вторгнення в Україну: номери військових частин, карти, цифри, кількість техніки, дати вторгнення, тощо.  Коли певні українські військові керівники ще не зрозуміли, що до чого, то почали робити заяви, мовляв, так ця страхітлива ситуація у нас на кордонах вже не перший рік! Їм розтлумачили, що вони не мають слушності, бо зміна риторики Росії свідчить, що коли раніше цей військовий потенціал просто був бутафорією для залякування, то у 2022 році — він став для України реальною небезпекою! Якщо раніше сама Росія показувала всьому світу, наскільки вона жахлива, агресивна і непередбачувана, то тепер на себе роль глашатая РАШАнебезпеки взяв власне Захід, насамперед США! «Подивіться, наскільки цей Кремль страшний, недипломатичний і непрогнозований! — навперебій змагались у красномовності західні політологи, політики, військові та журналісти. — Їм не можна довіряти, адже ви всі самі бачите, що вони витворяють із мігрантами, з цінами на енергоносії, з погрозами НАТО та, врешті, не сьогодні — завтра ці неандертальці розпалять війну в центрі Європи, здійснивши вторгнення в ослаблену восьмирічною війною Україну!».

Спочатку Путін і К0 не втямили, що коїться, а коли до них дійшло, то вже було пізно: почали готуватись нові санкції і посилюватись уже введені, в усі можливі моря зайшли фрегати та авіаносці Данії, Іспанії, США та Великої Британії, різко зросли ударні авіаційні групи НАТО, в країни Європи, ближче до кордонів з Україною, під егідою численних міжнародних навчань увійшли додаткові військові контингенти, була різко підвищена боєготовність, підтягнуті спецназ і «бойові котики». Про свою підтримку Україні заявили країни Балтії й Японія, в Україну, навіть не дуже цікавлячись думкою інертного керівництва нашої держави, почали один за одним сідати транспортні літаки, котрі заповнювали наші склади боєприпасами та амуніцією, сучасними протитанковими гранатометами, обладнанням, «Стінгерами» і «Джавелінами» — нас готували до спротиву окупанту. США продемонструвало гру м’язами, переконавши конгрес і власних виборців у тому, в чому їх ще донедавна хотів переконати Кремль —  Росія реально небезпечна і якщо їй не дати одкоша в Україні, то вона обов’язково потім посунеться і в Європу. Саме тому під військові потреби України без питань виділялись на Заході кошти. Навіть Європа об’єдналась під гаслом «NO PASARAN!» — і об’єднавчим фактором став саме страх перед тим, що Україна не стане кінцевим пунктом походу путінських орків. Фактично, рятуючи таким чином Україну, Захід і країни Європи рятували ще й себе.

Першим налякався шостий!

На здивування багатьох першим налякався… президент України Володимир Зеленський! Адже безпрецедентна військова і фінансова допомога Заходу примушувала його ставати на справжній військовий захист інтересів України, а він цього не любить, не вміє і найголовніше — не хоче. Усі ці інфантильні заяви і випрошування зустрічі віч-на-віч із Путіним, аби ще раз «посмотреть єму в глаза»  — це з тієї самої серії. У нього немає і ніколи не було стратегії оборони нашої держави (це все йому чуже і непотрібне), і навряд чи він усвідомлює, чим стратегія відрізняється від тактики (у нього нема навіть тактики — послідовності певних дій). Що домінує — це його наївна і недолуга мрія, щоб усі йому аплодували, захоплювалися і хвалили — звідси й бурхливі аплодисменти його фракції у ВР примарним успіхам зеленої влади. Захід примушував Зеленського чинити спротив агресору, а він цього до крику не бажав! І Володимир Олександрович почав робити те, що дорослі дядьки просили Володю не робити — він почав плутатись під ногами!

Пресконференція неймовірного сорому і ганьби

Він дав відверто ганебну пресконференцію для іноземних журналістів, основні думки якої викладу тезово. Хоча термін «думки» тут не зовсім доречний: інколи здавалось, що кожен із журналістів повинен мати по два перекладачі: щоб перекладати сказане з «зеленської» на українську, а потім, ті залишки, враховуючи контекст — вже на англійську. Аудиторія сиділа з відкритими ротами не від захвату. Президент України закликав усіх не звертати увагу на можливу ескалацію військових подій навколо вторгнення в Україну. Зеленський звинуватив у всьому Байдена і не звинуватив ні в чому Путіна — він фактично підтвердив інформацію CNN про розбіжності у переговорах із Байденом, замість того, щоби їх спростувати. Отже, як зрозуміли розумні, пресконференція була саме для цього — для поглиблення розбіжностей в оцінці ситуації зі США. Але це йому не вдалося. США виявились невблаганними в своїй доброті. Агресора Росію Зеленський назвав «сусідня держава» (термін «братня», щоправда, не вживав). Він повністю знецінив зусилля союзників і фактично назвав їхні дії із захисту України «панікерством», хоча бути готовими до війни і панікувати — це різні речі. Завтра ті самі американці спитають у Байдена: «А чого це ми так усі фінансово, медійно і дипломатично напружуємось, коли Україна до всього готова і нічого не боїться?», і той лише розгублено розведе руками… Ми можемо довести США до того, що вони врешті зречуть: «А якого біса ми взагалі їм даємо найсучаснішу зброю, спорядження, боєприпаси, гроші, якщо їм це сто років не треба?!» І перестануть це робити, покинувши нас напризволяще. Отоді ми знову почуємо під нашими кордонами загрозливий рик рашистського ведмедя-шатуна, який вбиває людей просто так.

Найбільшою загрозою Зе називав не війну, а «внутрішню дестабілізацію». Про всяк випадок, гарант не забув принизити всіх, хто нині Україні допомагає — схоже на те, що йому заважає підтримка Заходу і Зеленський провокує наших партнерів припинити надавати цю допомогу. Він дуже старався, щоб Україна в його особі стала об’єктом насмішок. Вслухайтесь самі: «Єдність влади, довіра до президента, має буде розуміння, що є колишні президенти, а не діючі, ми об’єднані народом, стабільною ситуацією, і ризики ескалації буде меншою», «Війна може бути. На жаль. І давайте ставити три крапки. Але точно не ставити одну крапку. І сказати, що вона буде. Тому що ми розуміємо, що відбувається з людьми. Це сміливий народ». «Україна не Титанік — дипломати не мають права нас покидати», «Я про минуле не дуже люблю говорити, я вважаю цих людей нащадками того, що було, нащадками процесів, які були в радянські часи! Ці люди є представниками олігархату. На жаль! Вони роблять бізнес із нічого, маючи освіту, руки і голови! І до речі, саме такі люди захищають на фронті нашу державу! Бо вони захищають те, що вони заробили самі — вони не просто приватизували щось за копійки! Ні, ці люди заробили щось з самого початку своїми руками! І вони зараз захищають майбутнє, тож давайте говорити про майбутнє!» Як вам? Я вважаю — публіці зайшло. Тепер усі телеканали світу матимуть повне право з нас сміятись. Як сказав про цю акцію блогер Карл Волох: «Безподобно правдоподібно він зіграв роль ідіота». На мою ж думку, саме після цієї пресконференції в головах багатьох медійників пройшла гіпертрансформація: якщо до неї багато хто вважав, що це добрий дід Мазай, який рятує зайців, то після неї всі зрозуміли, що це наш доморощений тугоязикий Герасим, який топить інформаційне Муму. До речі, хороше порівняння — дарую. Я скажу навіть більше: зважаючи на характер шоумена, йому якось ближче промови про повну капітуляцію, ніж кривавий спротив.

Як написав народний депутат Володимир Ар’єв: «Він не може чітко сформулювати думку і його зсередини розриває страх. Страх не за країну, а за себе. Він відчуває, що його популярність і рейтинг прямо залежать від загрози війни: що більша загроза, то менше громадяни хочуть бачити коміка на чолі. Тому він заспокоює людей, а насправді йому страшно до смерти. Але і назад він відступати не збирається. Як там кажуть на Росії? Позаду Москва? Схоже, що в нього з Єрмаком саме така ситуація. І все, що їх цікавить — власна безпека й утримання влади для подальшого пограбування країни на великому крадівництві. Так вже було на початку 2014-го. Тому, коли почнеться, доведеться оборонятись, попри боягузтво верховного. Але Україна переможе ворога і без нього. Не вперше».

Найбільш вразливе місце України — її президент!

Зе-філософ, в якого ще донедавна при згадці про гіпотетичну війну тряслись губи, стверджує, що російський напад — це фактично вигадка західних країн, хоча саме позиція Заходу стримує Росію від агресії, і якби не вона, то по нашій землі вже б  ступав чобіт завойовника. І саме загроза цієї агресії з боку Кремля зблизила країни Заходу й Європи в об’єднанні на захист України. Якби Росія хоч на мить відчула слабинку в цій позиції, відчула, що їй все мине безкарно, чи ця позиція обмежувалась би «глибокою стурбованістю» — то число своїх вояків агресор би швидко компенсував кількістю випущених по Україні «Іскандерів». Окрім фінансових питань, усі ці країни (попри скандал із «вагнергейтом»!) і далі надають допомогу нам в забезпеченні боротьби з кібернебезпеками, протидії диверсіям та діляться розвідінформацією. Союзники, вводячи санкції, теж страждали економічно — та їх переконали пожертвувати гешефтом у боротьбі з всесвітнім злом, але любителю рейтингів на це було начхати.  Він не розуміє — якщо почнеться РЕАЛЬНЕ військове вторгнення, тоді самого Зе-оратора не цікавитимуть рейтинги,  населення — бравурні відосики, а ворога — зелені кніксени і реверанси.

Путін був загнаний у глухий кут, — і тут, як Пилип з конопель, після розмови з Єрмаком, який зустрічався з російським Козаком, вискочив зі своїми убогими заявами Зеленський. І світові політики зрозуміли, що вони мають справу з тим, кого чехи називають «нєдоспєлий» — людиною, яка просто не готова до життєвої ролі, якою його цього разу наділило «нєдоспєле» суспільство. Криворізький шоумен виявився недалеким, контрпродуктивним, і ніхто більше на нього ставку не робитиме.

«А хто такий Байден?! Я не знаю ніякого Байдена!»

Після виступів Зе-президента Росія і Китай звинувачують Байдена у втручанні у внутрішні справи України. Зе зіграв дуплетом з Росією і на боці Росії, завдавши потужного удару по антипутінській коаліції, і нині вже ніхто точно не знає, чи його спроби зруйнувати західну коаліцію на нашу підтримку та зірвати постачання нам новітньої зброї є випадковими.

Роблячи нападки на Байдена, невдячний боягуз одночасно продемонстрував Заходу, що в нього нема інстинкту самозбереження, і переконав навіть найбільших лібералів у тому, що на що б ти не множив нуль, який стоїть на посаді президента, у висліді отримаєш тільки нуль. Імітуючи українського Рембо, Зеленський одночасно виставив Байдена наляканим маразматиком, кинувши його під молот громадської думки. А якщо США вирішать зробити крутий політичний розворот і поміняють курс у нашій підтримці, тоді Україні буде непереливки. Не вірите? Спитайте у тих афганців, які думали, що США до гробової дошки захищатимуть їх від талібів, тому можна не напружуватись і їхати на шашлики.

Микола САВЕЛЬЄВ

Share.

Leave A Reply