Сірий кардинал ЗЕленого режиму

Сірий кардинал ЗЕленого режиму

Чи здає Андрій Єрмак зруйновану війною Україну олігархам?

Одного понеділка наприкінці вересня Майк Пайл, який відповідає за міжнародні економічні питання у Раді національної безпеки президента Джо Байдена, надіслав своїм колегам в Україні написаний ним чотиристорінковий «робочий проєкт» з переліком численних реформ, на які Білий дім чекає від Києва в обмін на подальшу фінансову допомогу з боку США. Серед них були посилений нагляд за державними підприємствами в енергетиці, а також кроки “для сприяння більшій прозорості та підзвітності під час післявоєнної відбудови України”. Загалом, метою реформ є приборкання державної корупції, яка вже давно є тавром української влади.

Серед одержувачів листа Пайла був ОПУ — команда з п’яти десятків ділків на чолі з Андрієм Єрмаком, давнім другом президента Володимира Зеленського. У політичних та ділових колах Києва Єрмак, колишній юрист і кінопродюсер, вважається другою наймогутнішою людиною в країні після Зеленського — схожим на сірого кардинала Діка Чейні біля Джорджа Буша-молодшого. Мало того, дехто вважає Єрмака впливовішим за президента, колишнього коміка, який обійняв свою посаду у 2019 році без жодного попереднього досвіду у владі. Коли ці двоє мужчин стоять поруч в оливковому військовому одязі, то високий громіздкий Єрмак ніби надвисає над жилавим низькорослим Зеленським. Це часто виглядає, як сказав мені київський фінансист Андрій Сірко, ніби Єрмак “доглядає за Зеленським”.

Так сталося, що в день надсилання листа Пайла я був у Києві та зустрічався з Дарією Каленюк, виконавчою директоркою Центру протидії корупції, правозахисної організації, яку фінансує Вашингтон та країни Евросоюзу. Майже годину Каленюк описувала мені неприглядну картину політико-економічної структури влади України в епоху Зеленського-Єрмака. «Доброю новиною», сказала вона мені, є те, що повномасштабне вторгнення Росії проти України 2022 року суттєво зруйнувало покоління олігархів, які мали повну свободу дій для розграбування економіки України з моменту її звільнення від СРСР у 1991 році. Старі титани більше не мають тієї сили, якою вони раніше нагинали парламент і ЗМІ, а багато їхніх промислових активів опинилися поза зоною їхнього впливу – на території, окупованій зараз російською воєнщиною.

А “поганою новиною”, продовжила Каленюк, є те, що Єрмак, якого вона назвала “сп’янілим від влади”, створює нову систему олігархії, яку ж він і очолює. За її словами, Єрмак через своїх заступників в ОПУ та своїх міністрів в КМУ комбінує, щоби отримати контроль і над великою частиною економіки України, і над її правоохоронними оранами та спецслужбами. Як сказала Каленюк, завдяки цим махінаціям «бізнесмени з правильними зв’язками» отримують державні контракти за завищеними цінами. «Він не будує сильну Україну. Він шкодить протидії ворогу у війні». Фактично те, що вона описувала, є формуванням халявної олігархії під прикриттям воєнного стану, введеного владою Зеленського.

Подібні побоювання щодо Єрмака є доволі поширеними в Києві. Як сказав мені Юрій Алаторцев, гендиректор компанії з виробництва добрив: «Єрмак — це батя, який вчить цих дітлахів робити “бізнес”». Під “бізнесом” мається на увазі політична корупція. Власне Єрмак і Зеленський контролюють “Слугу народу”, політичну партію, яка має монобільшість в однопалатному парламенті України. «Навіть не сумнівайтеся, — написав мені Алаторцев, — з монобільшістю в парламенті ви можете відкрити хоч власний монетний двір».

Єрмак заперечує, що він використовує офіс Зеленського для пограбування України. Дарія Зарівна, одна з радників Єрмака, сказала мені, що така критика є ознакою російської «інформаційної війни проти керівництва України» — так описав це сам Єрмак під час візиту до Вашингтону в грудні. Вона також сказала, що “українські олігархи”, налаштовані проти команди Зеленського, використовують український “медіаринок” для протидії антикорупційним реформам.

Але хабарництво, яке давно отруює політичну систему країни, дуже гнітить українців далеких від владних кіл. «Величезна корупція» є найбільшою проблемою України, відверто сказала мені 18-річна дівчина в київському кафе. «Я люблю Україну». Але вона боїться переказувати свої гроші воякам через страх, що нечесний чиновник вкраде її пожертву. На початку цього року журналісти-розслідувачі виявили, що ціни, за якими постачальники мали постачати українським воякам такі базові харчі, як картопля та капуста, у два-три  рази відрізнялися від закупівельних цін, відзвітованих податківцям.

В опитуваннях, проведених влітку київським Фондом «Демократичні ініціативи», українці назвали корупцію головною перешкодою для розвитку підприємництва в країні — навіть більшою, ніж руйнування, спричинені війною. А більшість опитаних українців зазначили, що іноземним партнерам було би “доцільно” надавати військову допомогу “лише за умови ефективної боротьби проти корупції в Україні”. За свіжим індексом «сприйняття корупції», складеним наглядовою групою Transparency International, Україна посідає 116 місце зі 180 країн – недалеко попереду Росії, яка є на 137 місці.

Проте саме на ОПУ, опору Єрмака, розраховує Білий дім, щоби викорінити системну корупцію в країні. Можливо, лист Ради національної безпеки США мав на меті хоч якось показати американським скептикам допомоги Україні, що Байден серйозно ставиться до проблеми корупції. Одак, через те, що Єрмак є найважливішим радником Зеленського, від Єрмака нікуди не дітися: у дискусіях про війну він є головною контактною особою в Києві для Джейка Саллівана, радника Байдена з національної безпеки, якого ж сам Єрмак нещодавно назвав «моїм добрим другом».

Ставки є високими. Український солдат на фронті ризикує своїм життям не заради повернення контролю над урядом та економікою своєї країни її найбільшим хижакам. Такий результат, навіть попри поразку Росії, означав би даремну перемогу України та Вашингтону. Тим часом США вже надали майже 67 мільярдів доларів для оборони України, а за однією з оцінок, вартість післявоєнної відбудови країни може перевищити 1 трильйон доларів. Що може завадити новоявленим олігархам присмоктатися до таких тектонічних коштів, які більш ніж у п’ятеро перевищують довоєнний ВВП України? Як сказав Роланд Шпіц, колишній інвестиційний банкір у Києві: “Це ж буде шоу з годування акул” [shark feeding frenzy – несамовите пожирання акулами м’яса та риби, коли вони під час годування без розбору пожирають все і навіть одні одних – прим. Radio Lemberg].

А найбільшими акулами, додав він, бувають “люди при владі”.

«І новий натовп, — додав він, — є завжди найголоднішим».

Єрмак і Зеленський гарують в будівлі Адміністрації президента на вулиці Банковій 11 у центрі Києва, масивній споруді, увінчаній коринфським портиком з шістьма колонами. За совєтських часів ця будівля була приміщенням ЦК КПУ. Зеленський розташувався на четвертому поверсі, Єрмак – на другому, але вони постійно на зв’язку. «Зеленський залежить від нього, і сильно залежить» — сказав мені колишній посол США в Україні Вільям Тейлор. Це стосується і делікатних політичних питань. Під час каденції Дональда Трампа, Єрмака, тодішнього радника Зеленського, відправили на зустріч з Руді Джуліані, який від імені Трампа підштовхував Київ розслідувати зв’язки Гантера Байдена з українською енергокомпанією «Burisma».

Тейлор, який був на зустрічах одночасно з Єрмаком і Зеленським, вважає Зеленського “лідером цієї пари”. Щодо Єрмака, то «ви, звісно, чули історії, – посміхнувся мені Тейлор. — Я чув такі самі».

Я питав далі: а Єрмак є складовою рішення для кування кращої України, чи він є складовою проблеми?

«Я бачу Зеленського складовою рішення», – дипломатично відповів Тейлор [тобто, в перекладі з дипломатичної мови, Єрмак є складовою проблеми – прим. Radio Lemberg].

Єрмак народився в Києві 21.11.1971. Його мати, Марія, є уродженкою Ленінграда в совєтській Росії, а його батько, Борис, єврей, є уродженцем Києва, який служив у совєтському посольстві в Афґаністані під час тамтешньої війни [насправді – совєтської окупації Афґаністану 1979-1989 – прим. Radio Lemberg]. Єрмак мріяв стати військовим льотчиком, але подався вивчати міжнародне право в Київському інституті міжнародних відносин. У 1991 році, коли він був на другому курсі, СРСР раптово розпався [а у війську він так і не служив, бо з 1989 року студентів вже не брали на військову службу – прим. Radio Lemberg].

Дехто з його одногрупників пішов працювати в евроейські юридичні фірми, але Єрмак залишився в новонезалежній Україні, та заснував власну юридичну фірму, яка спеціалізувалася на інтелектуальній власності та реєстрації підприємств. За його словами, працюючи юристом, він на власному досвіді дізнався, наскільки корумпованими були суди в постсовєтській Україні. З майбутнім президентом країни він познайомився приблизно 2010 року, коли його фірма захищала інтереси [відверто про-московського – прим. Radio Lemberg] телеканалу «Інтер», де Зеленський був генеральним продюсером. “Ми щиро дружимо з Володимиром Олександровичем вже багато років”, – сказав Єрмак в інтерв’ю “Українській правді” у 2020 році.

Однією зі складових успіху Єрмака є його загальновідома здатність цілодобово гарувати. У нього немає ні дружини, ні дітей, і він буквально перетворив свій офіс на другому поверсі будівлі ОПУ на власний дім. Там він спить, приймає душ, займається спортом і тримає свій одяг. Під час трапез з персоналом, а страви готують військові кухарі, він не вживає алкоголю. Хоча він є здатним кричати на підлеглих, навіть ті, з ким він конфліктував, визнають, що Єрмак знає, як довести справу до кінця. «Він є дуже хорошим операційним менеджером», – сказав Олексій Арестович, який два роки працював радником Єрмака, відповідальним за стратегічні комунікації з питань державної оборони.

Але Єрмак, за словами Арестовича, також є майстром з застосування «чорної пропаганди» для нейтралізації уявних суперників. У перші дні війни телегенічний Арестович став неофіційним «головним терапевтом» країни», проводячи щоденні брифінги на YouTube та запевняючи українців, що його країна скоро переможе. За словами Арестовича, його щораз більшу популярність Єрмак розцінив як загрозу суспільній повазі до Зеленського. Невдовзі в українських ЗМІ поширилися повідомлення про те, що Арестович є російським агентом — а це найгірший можливий гріх, враховуючи настрої в країні. Незважаючи на те, що Арестович воював на фронті проти Росії у 2014 році, коли президент Владімір Путін розпалив сепаратистське повстання на сході України [насправді це відверта окупація східних областей України армією та спецслужбами Росії – прим. ?Radio Lemberg]. Шкоди було завдано — і Арестович звинуватив Єрмака у наклепі. Єрмак, за його словами, є дволикою особою, “злом і добром водночас”.

З точки зору Арестовича, ключем до розуміння його колишнього боса є російськість Єрмака. Як і в Зеленського, його першою мовою є російська. Націоналістичні пристрасті в Україні зашкалюють, тож деякі українці відмовляються говорити мовою загарбника. Проте Єрмак і Зеленський розмовляють між собою російською; це також мова спілкування в ОПУ, розповів мені Арестович. За його словами, Єрмак і його ключові заступники демонструють “стиль поведінки, стиль управління”, який “є повністю російським – всі вони думають про людей як про шахові фігури”. Інший колишній працівник в ОПУ Зеленського також описав Єрмака як «російсько-радянського типа» — маючи на увазі особу, яка віддає перевагу візантійському, замаскованому методу роботи, на відміну від сучаснішого, відкритого стилю.

• ••Націоналістичні пристрасті зашкалюють, тож дехто відмовляється говорити мовою загарбника України. Однак Єрмак і Зеленський розмовляють між собою російською•••

У грудні 2021 року Роман Червінський, колишній офіцер Головного управління розвідки України, публічно звинуватив Єрмака у шпигуванні на користь Росії шляхом надання ворогу деталей українського плану заманювання російських найманців у Білорусі. У квітні 2023 Червінського заарештували за звинуваченням у перевищенні своїх повноважень під час операції зі спроби звабити російського пілота перейти на бік України. Єрмак же заявив, що його звинувачення у співпраці зі спецслужбами Росії є частиною російської кампанії з дезінформації, про яку йому «смішно чути». Його радник, Дарія Зарівна сказала мені, що Червінський був пов’язаним «з однією з найбільших олігархічних груп, яка просуває свій егоїстичний порядок денний» в Україні. Проте, ані вона так і не назвала жодної такої групи, ані Василь Малюк – голова СБУ.

За порадою Зарівної, я також поспілкувався через Zoom з генералом Кирилом Будановим, головою Головного управління розвідки Міністерства оборони України. Він сказав мені, що вичерпне внутрішнє розслідування однозначно довело, що звинувачення Червінського проти Єрмака як російського шпигуна є брехливим. А ще Буданов зацікавився моїм фоном-заставкою в Zoom, зокрема портретом письменника Антона Чехова та різьбленою фігурою ведмедя. За його словами, це російська символіка, на що я відповів, що на моєму фоні-заставці є й український символ – розмальоване видовбане яйце.

Зрозумійте, я йому сказав: “Я вважаю, що ця війна є жахливою. Я вважаю, що Путін є сволотою”. Він відповів: «Я дуже радий, що у вас є така особлива позиція підтримки України. Я сподіваюся, що ви як журналіст зробите максимум у своєму ремеслі, щоби не створити чергового інформаційного прецеденту, яким скористаються росіяни. Росіяни, вони люблять такі цікаві історії. Вони їх перекручують”.

   Перед війною Єрмак попав під вогонь критики за атмосферу корупції, яка його оточувала. У 2020 році газета Kyiv Post — у скандалі, який вона назвала «Єрмакґейт» — повідомила про відео, на яких молодший брат Єрмака, Денис обговорює хабарі в обмін на обіймання посад в уряді та в державних компаніях. Андрій Єрмак наполягає, що він нічого не знав, і що його брат діяв незалежно від нього. Але видання також розкритикувало Єрмака за те, що воно назвало «безтактовною демонстрацією показової розкоші». В чому злочин? «Він придбав новий “Мерседес” вартістю майже 3,000,000 гривень, тобто понад 100,000 доларів». Зарівна зазначила, що Єрмак був «успішним бізнесменом, і він міг собі дозволити таке авто”.

Але коли почалося повномасштабне вторгнення, Єрмакґейт швидко відійшов на задній план. Західна преса, охоча до розповідей про героїчну Україну в облозі, якось відвела свої очі від похмурих довоєнних історій про найближчого радника Зеленського. «Коли Білий дім хоче поговорити з Україною, — писав Wall Street Journal у червні 2023, — вони дзвонять Андрію Єрмаку». У матеріалі зазначалося, що Єрмак «вислужився перед Заходом», допомагаючи евакуювати американців під час божевільного виведення американських вояків з Афґаністану у 2021 році. WSJ відзначив Єрмака як «кіномана» з «особливою любов’ю до італійських фільмів — але скоріш Фелліні, а не Вісконті». Не було жодної згадки ні про скандал, пов’язаний з його братом, ні про звинувачення Червінського, що він був російським агентом, ні про його репутацію лідера нового покоління олігархів. Натомість WSJ процитував Єрмака про його намір «переглянути громіздку бюрократію ОПУ». Людину, яку критики в Києві вважають уособленням політичної корупції, WSJ вітав як лідера хорошої влади…

Олігархи глибоко вплелися в українську політику ще з часів розпаду СРСР 30 років тому. Основна формула є простою. «Питання влади – це питання грошей, – пояснив Арестович, – а питання грошей – це питання влади». Модним терміном для визначення цього брудного режиму влади є «патроналізм» — феодальна система, в якій клани-конкуренти, індивідуально пов’язані особистою прихильністю, переважають над верховенством права.

До приходу Зеленського до влади бізнес-олігархія в Україні, як і в інших пострадянських країнах, діяла за принципом патронажу, яка звівся до того, що хто сильний, той і правий (might makes right). У чесного підприємця було мало стимулів створювати фірму, знаючи, що в разі її успіху один з кланів може втрутитися в компанію і взяти її під контроль, попри всі її законні права. Поки лідери кланів ставали мільярдерами, захоплюючи промислові та фінансові активи, Україна залишалася відчайдушно бідною, а її багатство регулярно викачувалося з країни на офшорні рахунки. У 2018 році, за рік до обрання Зеленського, Україна вважалася найбіднішою країною Европи, з доходом на душу населення трохи менше 3000 доларів щорік — на 8% менше ніж у Молдови, яка посідає друге місце знизу за рівнем доходу.

• ••У постсовєтській Україні, як каже один ділок, «питання влади — це питання грошей, а питання грошей — це питання влади»•••

Олігархічні структури, де б вони не виникали, завжди супроводжує мутність, як я виявив на початку 2000-х, коли працював керівником московського бюро «Business Week». Одного дня мені зателефонував крупний бізнесмен і сказав, що його життя перебуває під загрозою через суперечку щодо приватизації заводу з виробництва олії в українському морському порту Одеса. Заінтригований, я заскочив у літак, але так і не наблизився до суті справи (на подив господаря, я також відмовився від послуг повії, яку він узяв з собою як подарунок для мене). Десять років потому, під час мого другого репортажу з Одеси, я попросив свого українського колегу назвати ім’я найбільшого власника активів у цьому розлогому промисловому місті. Це був Ігор Коломойський.

Коломойський мав репутацію одного з найбрутальніших олігархів пост-совєтської України. Він сколотив значні активи в металургії, банках, авіакомпаніях, енергетиці та ЗМІ. Окрім того, він був пов’язаним зі Зеленським: до його «1+1 Media Group» належав український телеканал, який транслював шоу Зеленського та відстоював його кандидатуру на пост президента. Багато ділків у політичних, бізнесових і медійних колах Києва вважали Коломойського справжнім переможцем неймовірного тріумфу Зеленського, сучасним бароном-розбійником, який тепер керуватиме Україною за спиною свого симпатичного фронтмена.

Ба таке тлумачення, мабуть, завжди було неправильним. Комедії Зеленського ґрунтувалися на висміюванні загнивущих олігархів, і він проводив свою виборчу кампанію як кандидат, який позбавить Україну від цих зневажаних паразитів. Ставши президентом, він буцімто виконав цю обітницю. У 2021 році він проштовхнув закон з вимогою оприлюднити публічний реєстр олігархів, який би таврував їх шкідниками суспільного достатку. Після вторгнення Росії в Україну, він підписав указ з вимогою погоджувати усі трансляції національних телеканалів, які здебільшого належать олігархам, з ОПУ [насправді олігархи економічно лише виграли від цього, бо ОПУ перевів всі ці збиткові телеканали на пряме фінансування з державного бюджету – прим. Radio Lemberg]. З огляду на безперспективний поворот подій, один відомий олігарх, Рінат Ахметов, якого часто називають найбагатшою людиною України, продав усі свої медіахолдинги, зокрема найбільший телеканал країни. Потім, у вересні, всього за два тижні до мого приїзду до Києва, СБУ заарештувала Коломойського за звинуваченням у шахрайстві та відмиванні коштів.

Вашингтон схвалив цей крок; Коломойський вже давно перебував у чорному списку Держдепартаменту США, який заборонив йому в’їзд до країни «через його причетність до значної корупції», як заяви держсекретар Ентоні Блінкен у 2021 році. Але, як я дізнався в Києві, думки щодо мети арешту Коломойського СБУ розділилися.

Деякі ділки вважали, що Зеленський просто підкинув Вашингтону кістку, щоби довести, що він серйозно ставиться до протидії корупції. Інші розглядали арешт як шахрайську операцію клану Єрмака з метою знищення суперника. Один з головних заступників Єрмака, Олег Татаров, курує СБУ. Самого Татарова теж звинувачували в корупції: гендиректор однієї з найбільших будівельних фірм України розповів Reuters, що Татаров доларами давав хабарі високопосадовцям заради схвалення певних будівельних проектів. Татаров заперечує, що він вчиняє злочин, і каже, що це його політичні опоненти намагаються звести з ним рахунки. Тому панові, хто звинуватив Татарова в корупції, теж висунуто звинувачення в корупції, пов’язаній із будівельною фірмою.

Єрмак, зі свого боку, наполягає на тому, що Зеленський має “нульову толерантність до корупції”. Як доказ він вказав на арешт у травні голови Верховного суду України за звинуваченням у хабарництві у справі, порушеній федеральними антикорупційними прокурорами. «Платники податків США мають право знати, за що вони платять», – відповіла мені Зарівна на моє питання про те, як саме ОПУ відреагував на вересневий лист Білого дому Байдена про потребу реформ для протидії корупції. «Ми звітуємо про кожен витрачений цент і є відкритими для незалежного аудиту».

Бій щодо корупції в Україні частково спричинено глибоким культурним розколом всередині країни. Звісно, як каже Єрмак, кремлівські пропагандисти в Москві прагнуть зобразити уряд Зеленського як лігво злодіїв.

   Однак, думка про те, що Єрмак будує олігархічний клан за допомогою сумнівних заступників на кшталт Татарова, як правило, походить від найбільш космополітичного, орієнтованого на Захід, добре освіченого та зрілого сегменту українського суспільства, людей, які вільно розмовляють англійською та почуваються як вдома і в Европі, і в Америці. Вони, як правило, є надто молодими, щоби усвідомити всю міць СРСР. Юлія Клименко, опозиційний член парламенту [насправді вона є засновницею і була керівником партії «Голос» — прим. Radio Lemberg], і типовий представник такої когорти людей – вона працювала в EBRD і в українському офісі Transparency International – сказала мені, що Зеленський змарнував історичну можливість позбутися «шахраїв та йолопів», які контролювали владу на всіх рівнях. Натомість він використовує воєнний стан для увічнення свого власного правління. Через два дні після нашої розмови голова парламенту [Руслан Стефанчук], який завжди підтримує Зеленського, оголосив, що імплементацію знакового анти-олігархічного закону, зокрема публікацію реєстру олігархів, призупинено до завершення війни.

Роман Ільто, ще один космополіт, працює в посольстві Швеції в Києві і займається питаннями енергетики та екології. На відміну від багатьох критиків олігархів, він на власні очі бачив їхнє збагачення. На початку 2000-х, після навчання в Гарварді, він повернувся до України, щоби працювати в гірничо-металургійній компанії. То було його перше знайомство з «клановою культурою», — сказав він мені за сніданком у готелі в центрі Києва. У ті роки, чуючи постійні розмови про суперництво Коломойського та Ахметова, він зрозумів, що олігархи є засадничим принципом українського політичного та економічного життя. У 2016 році він пішов працювати в «Укрнафту», велику державну нафтогазову компанію, і провів там майже сім років, зокрема на посаді керівника відділу зв’язків з урядом та інвесторами.

За словами Ільто, від початку [повномасштабної] війни контроль над енергетичним сектором захопив «новонароджений» олігархічний клан на чолі з Єрмаком. Згідно з указом про національну безпеку, виданим Зеленським, держава перебрала на себе повну власність над «Укрнафтою» та іншими стратегічно важливими компаніями. Можливо, допускав Ільто, тимчасова націоналізація була «необхідним злом» для забезпечення війська нафтою та іншими життєво важливими ресурсами. «І все ж, всім дивно, чому в «Укрнафті»немає належної наглядової ради, немає належного контролю. Це ж ідеальне середовище для корупції та правопорушень» — наприклад для класичних олігархічних махінацій на кшталт висмоктування активів з державної власності. У жовтні, приблизно через місяць після моєї розмови з Ільто, керівництво «Укрнафти» оголосило, що до кінця 2023 року в компанії буде сформовано незалежну наглядову раду.

Ільто вказав на іншого головного заступника Єрмака, Ростислава Шурму, який роками служив клану Ахметова, перш ніж ніж він став куратором за енергетикою та іншими секторами економіки в ОПУ. Як і Олега Татарова, Шурму в київських колах називають ще одним гвинтиком у машині Єрмака. «Він працює в ролі касира Єрмака та ОПУ», — сказав один колишній урядовець Зеленського, який відмовився від оприлюднення його імені через побоювання стати мішенню команди Єрмака. У довгому вересневому матеріалі “Українська правда” зобразила Шурму як будівничого міні-імперії. Ця газета, яка належить приватній інвестиційній компанії [Dragon Capital] чеського бізнесмена [Томаш Фіала, він також є власником іншого відомого ЗМІ – «Новое Время» — прим. Radio Lemberg], який входив до ради директорів Transparency International Ukraine, описала «скандал», коли держава купувала електроенергію у сонячних електростанцій (співвласником яких є брат Шурми), хоча ці СЕС були вже вимкненими від енергосистеми України. Відповідаючи на питання видання «Time», сам Шурма назвав це “шматком лайна”, яке в нього кинули політичні вороги Зеленського.

В Україні, як і в Росії, конспірологічне мислення є неминучим побічним продуктом багаторічної олігархічної влади. Одне джерело в Києві запевнило мене, що національні лотереї України таємно перераховують біткойни команді Зеленського в обмін на сприятливий податковий режим. Але довести таке звинувачення так ніхто і не зміг.

Я тепер вже в США, і мені важко відкинути поширене занепокоєння через зростання нової олігархії. Чи справді Україна, навіть за позірного президента-антиолігарха, так сильно відрізняється від Росії та інших пост-совєтських країн, де державні компанії слугують сумнозвісною гаванню для висмоктування критично важливих активів? Можливо, як переконані деякі люди в Києві, команда Зеленського-Єрмака будує свій власний клан, «щоби фактично заступити попередніх олігархів», сказав мені Генрі Гейл, фахівець з України в Університеті Джорджа Вашингтона.

Звісно, чиновники Вашингтону переймаються зникненням доларів американських платіїв податків у кролячій норі української корупції. «Чи турбує нас захист грошей платіїв податків? Авжеж» – сказала Латеша Лав-Ґреєр, директор з міжнародних відносин і торгівлі в Офісі урядової підзвітності США.

За її словами, ця наглядова аґенція Конґресу бере участь у щомісячних зустрічах щодо цього питання з представниками Державного департаменту, Міністерства оборони та Аґенції з міжнародного розвитку. Вона зазначила, що Ірак, Афґаністан, Гаїті, Боснія і Герцеговина є наочними прикладами потенціалу корупції у зусиллях з відбудови після війни. Однак, коли я припустив, що в Україні з’являється новий олігархічний режим з центром в ОПУ, Лав-Ґреєр утрималася від коментарів. За її словами, її команда ще не була в самій Україні й не зустрілася з тамтешніми урядовцями.

Для Байдена питання політичної корупції в Україні є і глибоко знайомим, і особливо болісним. Як віце-президент США, Байден займався справами України в адміністрації Обами з 2009 по 2017 рік. У 2015 році один чиновник Держдепартаменту висловив занепокоєння помічнику Байдена з приводу того, що перебування Гантера Байдена в раді директорів енергетичної компанії «Burisma» може ускладнити зусилля президента Барака Обами підштовхнути Київ до протидії корупції. Але чиновник, який пізніше свідчив про цю історію за зачиненими дверима в Конґресі, сказав, що помічник Байдена повідомив йому, що Джо Байден не має “ресурсів та енергії”, щоби розібратися з питанням його молодшого сина Гантера, бо його старший син, Бо, є хворим на рак.

До речі, спроба накопати такий політичний бруд на діяльність Гантера Байдена в Україні і була причиною погроз Трампа призупинити військову допомогу Україні, що врешті призвело до його першого імпічменту (Білий дім так і не відповів на неодноразові запити прокоментувати цю історію).

Найгірший сценарій для України — і це дуже, дуже «погана новина» — що олігархічнийкурс Єрмака дійде до такої точки, що Вашингтон і союзники в Европі відмовляться і від продовження військової допомоги, і від планів влити в Україну величезні обсяги допомоги для післявоєнної відбудови. У відповідь, влада Зеленського увійде у ще один ганебний етап корумпованого і паразитного правління в постсовєтській Україні. Членство в Европейському Союзі стане нездійсненною мрією. Доведені до відчаю громадяни дійдуть до силового повалення своїх гнобителів. За іронією долі, цей сценарій є моторошним відлунням того, як Росія за Путіна перетворилася сьогодні на державну олігархію.

Але так не має статися.

Принципова різниця між Росією епохи Путіна і сьогоднішньою Україною є в тому, що Путін розчавив російське громадянське суспільство. Пресу залякано; анти-путінських політичних активістів ув’язнено чи витурено. В Україні, навіть попри те, що ОПУ контролює телетрансляції під час війни, громадянське суспільство досі є жвавим. Новинні аґенції пробують розслідувати діяльність команди Єрмака.

Антикорупційних груп багато не лише в Києві, а й у великих містах, таких як Харків. Опозиціонери в парламенті, а також критики уряду Зеленського в бізнесових і фінансовій спільнотах здебільшого не бояться висловлюватися вголос.

Цілком можливо, що прийде час мирної розплати, коли Єрмака і його підлеглих повалять, і це прискорить інтеграцію України з Заходом.

Для протидії корупції дехто в Україні закликає Европейський Союз взяти на себе сильну, навіть вирішальну роль у післявоєнній відбудові України. За словами Романа Ільто, Евросоюз має створити та керувати аґенцією з відбудови України для управління відповідними проєктами, щоби кошти на ці проєкти не потрапили в погані руки. «Я вважаю, що люди втішились би цьому. Поки відбудовуються електростанції, відбудовуються дороги, відбудовується житло — країна буде на шляху до Европейського Союзу», сказав він.

Українці болісно сприймають свою репутацію на світовій арені. «Будь ласка, пам’ятайте, що не всі українці є шахраями та йолопами  », – написала мені депутат Клименко. «Є багато порядних людей, які люблять нашу країну» і є відданими побудові вільного суспільства, сказала вона. Звісно, потрібні не лише чесні вибори та нестримна преса, але й свобода від злочинних лап олігархії.

Українці знають з власного довгого та гіркого досвіду, що політична незалежність мало що значить без економічної демократії. СРСР залишив Україні у спадок державну корупцію. Навіть якщо Україні вдасться перемогти Росію, олігархи все одно можуть виграти війну за майбутнє України.

   * * *

   Пол Старобін, колишній керівник московського бюро Business Week, пише про колишні совєтські землі вже чверть століття. Його нова книга “Вигнанці Путіна: їхня боротьба за кращу Росію” (Columbia Global Reports) вийде друком у січні.

Пол Старобін, Business Insider, грудень 2023

https://www.businessinsider.com/ukraines-real-power…

Переклад українською – Radio Lemberg