Куля вбиває одного — слово вбиває мільйони-3

Шановний читачу, перед тобою текст дуже важливої книги — це інструкція Кремля як протягом 25 років зсередини знищити будь-яку демократичну країну у світі.

Автор цієї книги, після втечі у 1970 році зі Совєцької імперії на Захід, понад 10 років не міг отримати дозволу на її публікацію навіть у США — настільки відвертою та цинічною є інформація на сторінках цієї книги.

Після її публікації у 1984 році мінімальним накладом в місцевій друкарні Лос-Анджелеса, цю книгу з того часу жодного разу не передруковували. Ніде — ні в Америці, ні в Европі, ні деінде. У текстовому форматі англійською в інтернеті ти її теж не знайдеш (є лише фотокопії сторінок низької якости). І лише у 2016 році в інтернеті з?явився її спотворений переклад російською.

Ми повністю оцифрували цю книгу англійською і зробили її ретельний переклад українською. Отже, перед тобою — справжній ексклюзив.

Наскільки дієвою є ця покрокова інструкція диверсійних дій зі знищення демократичної країни зсередини ти можеш переконатися уже з перших розділів книги. Тоді ти зрозумієш, чому існує такий ганебний безлад у позірно демократичних США, Німеччині, Франції, тощо, а помноживши всі ці чинники на десять, ти зрозумієш, що насправді є причиною хаосу в українському суспільстві від самого 1991 року.

Абсолютно всі ці інструкції ЦК КПРС та КДБ, розроблені ще на початку 1960-х років, є досі актуальними. Мало того, тепер займатися диверсійними діями (“активными мероприятиями за границей”) чекістам стало набагато легше і стократ ефективніше — адже зараз практично в кожного в руках є всюдисущі інтернет, соцмережі та криптовалюти.

Отже, готуй каву, читай, і розкажи про це друзям.

A bullet kills one, a word kills millions

Dear reader, you are looking at the text of a significant book, that is the Kremlin’s directive on how to overthrow every democratic nation in the world within 25 years.

This book’s author, who fled the Soviet empire for the West in 1970, struggled for over a decade to obtain publishing rights even in the USA – so incredibly candid and brutal is its content.

This book was published in 1984 in a limited edition at a small Los Angeles printing company, and it has never been reprinted. Not in America, not in Europe, and not anywhere else. It’s also not available online in text format in English; all that’s available are photocopies of shoddy pages.

We completely digitized this book in English and meticulously translated it into Ukrainian. That being said, you are looking at genuine exclusive text.

From the first few chapters of the book, it is evident how efficient this step-by-step guide for subversive actions to destroy a democratic country from the inside is. You will finally comprehend why there is such an embarrassing mess in the ostensibly democratic USA, Germany, France, etc. After multiplying all of these factors by ten, you will also comprehend the true reason behind the chaos raging in Ukrainian society since 1991.

These directives from the Central Committee of the Communist Party of the Soviet Union and the KGB were designed in the early 1960s, and are still applicable today. Furthermore, since practically everyone has access to social media, cryptocurrencies, and the pervasive Internet today, it is now much simpler and 100 times more efficient for Chekists to engage in subversive activities (also known as “active activities abroad”).

So, please make yourself some coffee, read this book, and tell your friends about it.

Ми продовжуємо друкувати український переклад книжки Безменова (початок — у №№48, 49)

Томас Шуман (Юрій Безменов) ЛИСТ ЛЮБОВИ ДО АМЕРИКИ

2.1. Інститут східних мов МДУ – елітне гніздо шпигунів

А що дитинство під час війни я провів в азійській частині СРСР, то в мене виробилася рання любов до східного способу життя, і у віці 17 років, після завершення середньої школи, я поступив до Інституту східних мов, філії Московського Державного Університету. Цей інститут фактично був під безпосереднім контролем КДБ і ЦК КПРС – і був елітним гніздом майбутніх совєтських дипломатів, іноземних кореспондентів і шпигунів. В інституті, окрім вивчення декількох іноземних мов та ЗМІ, мені також довелося пройти обов’язкову військову підготовку. Нас, студентів, навчали грати у «стратегічні воєнні ігри», використовуючи карти іноземних країн. Підготовка з цивільної оборони та діям під час ядерної війни також були основними частинами нашої освіти. Крім того, ми брали «уроки допиту», де нас навчали допитувати в’язнів війни. Зокрема, нас навчали допитувати ув’язнених, наприклад, про їхню реакцію на совєтський ядерний удар, спрямований на їхню країну – для мене це було дуже химерним досвідом.

2.2. Мій перший досвід в Індії як перекладача

Після інституту мене послали до Індії перекладачем Совєтської Групи Економічної Допомоги, яка будувала нафтопереробні заводи у двох штатах Індії. Тут, під час моєї першої закордонної роботи, я усвідомив велику невідповідність між цілями «безкорисливої братньої співпраці», проголошеними моєю країною, і фактичною жорстокою експлуатацією Індії совєтськими неоколоніалістами. Ось приклад такої експлуатації: совєти, купуючи індійські промислові товари, платили індійцям лише рублями.

А що рубль не є конвертованою валютою на міжнародному ринку, то індійський виробник не міг нічого купити на міжнародному ринку за свої совєтські рублі. З іншого боку, совєти забирали індійські товари та перепродували їх зі значним зиском на міжнародному ринку за «тверду валюту», таку як долари чи фунти, які є у вільному обігу. Тому фактично індійський виробник отримував лише частину від справжньої вартості свого товару, а Совєти пожинали плоди свого лукавства.

Та хіба індійці є дурнями, неосвіченими людьми, що вони дозволяють совєтам обманювати їх таким чином? Навпаки – здебільшого вони є невинними жертвами одного з найвитонченіших шахрайств у світі – ідеологічної підривної діяльности. Ними психологічно зманіпулювали через ЗМІ, політику тощо, щоби вони повірили, що совєти є їхніми друзями, які захищають їх від «західних імперіалістів».

Таку ж підривну гру зараз ведуть у всьому світі – навіть в Америці. Вплив КДБ на американські ЗМІ, політику і майже кожен аспект американського життя породив серед багатьох американців щораз сильніше переконання, що американці є «поганими хлопцями» – тут я маю знову нагадати вам, що досі не було жодної втечі зі Сполучених Штатів. Совєти породили абсолютно безглузду глобальну брехню, і люди в неї вірять. Чому? Через тактику ідеологічної підривної діяльности. Навіть ставши свідком безжальної тактики, яку використовують совєти, я все ще наївно сподівався, що врешті-решт все складеться на краще. Зрештою, я був продуктом пост-сталінської епохи «відлиги» й лібералізації, розпочатої Хрущовим. Я вірив у «соціалізм з людським обличчям». Ця віра непоправно зруйнувалася лише через п’ять років, коли я став свідком жорстокої совєтської військової інтервенції у «братню» Чехословаччину в 1968 році.

2.3. Журналіст АП «Новости» – жодних новин, лише пропаґанда

Після виконання мого першого завдання в Індії, у 1965 році мене викликали до Москви та негайно скерували до «Агентства Печати «Новости» – найбільшої та найпотужнішої підставної пропаґандистської, шпигунської та ідеологічної установи КДБ. Мене взяли в АП «Новости» як новачка до їхнього таємного відділу «політичних видань» (Головна редакція політичних публікацій, ГРПП) під керівництвом товариша Нормана Бородіна. Трохи пропрацювавши, я з’ясував, що приблизно 75% штатних працівників «Новости» взагалі були офіцерами КДБ; решта 25% були «задіяними» — позаштатними письменниками, фахівцями зі зв’язків з громадськістю, інформаторами, які працювали на КДБ, як і я.

Інший цікавий факт, про який я дізнався: в «Новостях» не було «новин». Моя основна робота, окрім написання, редагування і перекладання пропаґандистських матеріалів для розповсюдження в іноземних ЗМІ, полягала у супроводі делегацій гостей АП «Новости» – журналістів, редакторів, видавців, письменників, політиків і бізнесменів з іноземних країн – у подорожах по СРСР або на міжнародних конференціях, які проводилися в Радянському Союзі. Отже, як журналіст-фрілансер, я зовсім нічого не писав і взагалі не висвітлював жодних новин.

Tomas Schuman (Yuriy Bezmenov) LOVE LETTER TO AMERICA

2.1. Institute of Oriental Languages in Moscow – Elitist Nest of Spies

Because of my war-time childhood spent in the Asian section of the USSR, I developed an early affection for the oriental way of life and at the age of 17 after graduating from elementary school, I entered the Institute of Oriental Languages, an affiliate of Moscow State University. The Institute was actually under the direct control of KGB and Communist Central Committee – an elitist nest for future Soviet diplomats, foreign correspondents and spies. At the Institute, while studying several foreign language and mass media, I was required to also take compulsory military training. During training, we students were taught how to play “strategic war games” using the maps of foreign countries. Civil Defense and anti-nuclear training were also essential parts of our education. In addition, we took “interrogation classes” which were designed to teach us how to interrogate prisoners of war. In particular, we were instructed to interrogate prisoners as to their reaction to a Soviet nuclear strike aimed at their country – it was for me a bizarre experience.

2.2. My First Expertise in India as Translator

Upon graduating, I was sent to India as a translator for the Soviet Economic Aid Group which was building oil refineries in two Indian states. Here, during my first foreign assignment, I realized the great discrepancy between my country’s proclaimed goals of “selfless fraternal cooperation” and the actual ruthless exploitation of India by Soviet neo-colonialists. As an example of this exploitation, the Soviets, in purchasing Indian manufactured goods, would pay the Indians only in rubles.

Unfortunately, rubles are non-convertible currency on the international market, meaning that the Indian manufacturer would be unable to purchase anything on the international market with his Soviet rubles. On the other hand, the Soviets would take the Indian manufactured goods and sell them at a substantial profit on the international market for “hard currency” such as dollars or pounds which are easily negotiable. So basically, the Indian manufacturer received only a fraction of the actual worth of his product, while the Soviets reaped the rewards of their duplicity.

Is it that the Indians are stupid, ignorant people, that they allow the Soviets to deceive them in this manner? On the contrary – for the most part, they are innocent victims of one of the world’s most sophisticated con games – Ideological Subversion. They have been psychologically manipulated through media, politics, etc. into believing that the Soviets are their friends who are protecting them from the “Western imperialists.”

This same subversion game is being played all over the world – even in America. KGB influence in our media, politics and nearly every phase of our life has produced a growing conviction on the part of many Americans that we are the “bad guys” – again I have to remind you that to date, there has never been a single defection from the United States. The Soviets have produced an absolutely ludicrous global lie that people are believing – why? Because the tactics of ideological subversion work. Even after witnessing the ruthless tactics used by my country I still naively hoped that things would turn out for the better eventually. After all, I was a product of the post-Stalin era of “thaw” and liberalization started by Krushchev. I believed in “Socialism with a human face”. That faith was shattered irreparably only five years later, when I witnessed the brutal Soviet military intervention into “fraternal” Czechoslovakia in 1968.

2.3. Journalist of “Novosti” Press Agency – No News, Propaganda Only

After completing my first assignment in India, in 1965 I was recalled to Moscow and immediately joined the “Novosti” Press Agency (Novosti means “news” in Russian) – the biggest and most powerful propaganda, espionage and ideological front of the KGB. I was employed by Novosti as an apprentice for their classified department of ‘Political Publications’ (GRPP) under comrade Norman Borodin. After working a short time I discovered that about 75% of the Novosti’s staffers were actually KGB officers; the other 25% were “co-optees”, or KGB freelancewriters / P.R. officers / informers like myself.

The other interesting fact I discovered was that there was no “news” at Novosti. My main job, apart from writing, editing and translating propaganda materials to be planted in foreign media, was accompanying delegations of Novosti’s guests – journalists, editors, publishers, writers, politicians and businessmen from foreign countries on tours of the USSR or to international conferences held in the Soviet Union. In actuality, as a freelance journalist, I did absolutely no writing or news coverage at all.

Куля вбиває одного — слово вбиває мільйони-3