“Бої на Київщині – це Козаччина. Протистояти такому не вчать ніде. Добро пожаловать в ад!”
На Київщині – повноцінне Дике Поле.
В одному лише невеличкому лісі під селом, за яке йдуть бої, нарахував: ЗСУ, НГУ, тероборона, поліція, декілька славетних добробатів, ГУР, СБУ, якісь загадкові спєци з дивними калашматами та просто мутні тіпи зі зброєю.
Вся ця двіжуха невпинно переміщується, вступає в бій та виходить з нього, когось привозять, когось увозять, і всі періодично намагаються намутитись зброєю у ворогів або союзників.
Зв’язку немає ні в кого і ні з ким, єдине командування мішпухи якщо десь і існує, то все одно нічим особливо не командує, координація слабонереалізуєма – варто домовитися з кимось про спільні дії, як через декілька годин знаходиш на його місці іншого.
Ліс систематично піддається істеричним обстрілам противника різного ступеню інтенсивності й успішності, від чого всі розбігаються, а потім збігаються заново в нових конфігураціях.
При спробах супротивника зайти в село – його знищують, а потім мутні тіпи біжать під вогнем і збирають трофеї, вимазуючись у крові. Хтось пре російські каски, хтось фоткає трупи, хтось пише бойові донесення.
На три російські “бехи” виїхав танк, роздовбав їх і поїхав кудись. О*уївшу піхоту накромсали з трьох боків невстановлені особи.
Чий це був танк, де він взявся і куди дівся – не зміг відповісти ніхто.
Єдина ідея, яка, мов наріжний камінь, об’єднує всіх – вбивати.
Це Козаччина. Це той самий вітер з Холодного Яру, в якого відсутній центр координації та постачання – звідки всі ці люди беруться, де вони озброюються і куди діваються, не знають навіть вони самі.
У жодній військовій академії світу не вчили, як протистояти подібному.
Добро пожаловать в ад.
Антон КОЛУМБЕТ,
ветеран АТО, перший заступник міністра у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб
