Експерт Віктор ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: «Усі якось забули, що газ для Росії — не стільки товар, скільки зброя, за допомогою якої вона досягає своїх політичних цілей»
Росія, яка традиційно на міжнародній арені виявила свою суть економічного і політичного неандертальця, вирішила цього разу вдарити по світовому порядку газовим дубцем. Сьогоднішній гість «Ратуші» — економічний журналіст, ексречник НАК «Нафтогаз України» у Львівській області у 2004 — 2006 роках, людина, яка спробує спрогнозувати наслідки цього прогнозованого удару для Європи та України.
— На Вашу думку, паніка на газовому ринку в Європі — вона обґрунтована? І чи не є випадково весь цей «газпрєдєл» керованим процесом?
— Так, на жаль, є. Результат цієї роботи «Газпрому» — зростання ціни газу на європейському ринку більш як на 400 відсотків, порівняно з минулим роком. Наслідки такого зростання можуть підвищити ціни, «розігнати» інфляцію та зупинити цілі галузі європейської економіки.
— Газпром вирішив шантажувати Європу через «ПП-2», не даючи їй додаткових поставок газу. Адже не просто так він відмовився заповнювати свої резервуари для збереження в Європі й зменшив прокачування газу по «ПП-1»? Бо він реально відмовився заробити на високій ціні, демонструючи себе як політична зброя, а не комерційна структура? Побудьте Кассандрою — Газпрому це вдасться?
— Це звична справа для «Газпрому». Всі якось забули, що газ для Росії — не стільки товар, скільки зброя, за допомогою якої вона досягає своїх політичних цілей. Так було у 2005 році, так було у 2009 році, коли в січні Україна та Європа кілька тижнів фізично залишилися без поставок газу, так є і тепер. Сучасна ціль газової війни-2021 — запустити «Північний потік-2» та вивести його з-під юрисдикції Третього енергопакета ЄС і тим самим збільшити енергозалежність Європи від РФ.
— Вся ця історія показала, що Меркель (насамперед) і Байден (у намаганні догодити і Меркель, і Путіну) помилялись з «ПП-2»? Адже постулати про те, що «ПП-2» посилить енергетичну безпеку Європи і дасть нові потужності, себе просто не виправдали, адже постачальник той самий — Росія? Та й по старих маршрутах можна було прокачувати газу в півтора раза більше, ніж потрібно нині Європі? А ціни, які начебто мали стати для німецьких бюргерів нижчими, — це взагалі супер-байка, адже ціна залежить не від маршрутів постачання, а від ринкових цін, які визначаються в довгострокових контрактах. А скасування транзиту через Україну нас просто ставить в економічний партер?
— Так, помилялися — причому головна помилка в тому, що вони думали, що «Газпром» працюватиме за європейськими правилами. Добудувати «Північний потік-2» дали, але для введення його в експлуатацію з’явилася вимога, щоб новий маршрут працював за європейськими правилами. Тобто «Газпром» мав резервувати до 50 % потужності маршруту для незалежних постачальників та дозволити їм транспортувати через трубу свій газ. Без визнання юрисдикції Третього енергопакета ЄС Німеччина відмовилася сертифікувати «Північний потік», і 25 серпня правоту Федерального агентства з мереж ФРН (Bundesnetzagentur) підтвердив Земельний суд Дюссельдорфа 25 серпня. Власне, десь після цього рішення і почалися події на європейському газовому ринку. Бо «Газпром» за жодних умов не може допустити позбавлення себе монопольного становища, оскільки демонополізація найкраще нейтралізує газову зброю.
— Компанія «Nord Stream II AG»», зареєстрована в Швейцарії, яка є газпромівською дочкою, самим Газпромом подається як незалежна структура-оператор, що суперечить європейським директивам, у яких сказано, що добувати, постачати і продавати газ мають три незалежні одна від одної економічні структури. Перед нами — звичайна війна нецивілізованої компанії не за ринки збуту, а просто за монополію на світовому ринку? До якого часу ця війна триватиме? Адже на 2022 рік Газпром заявив, що він не укладатиме угоди сам собі в збиток. Адже Європа тепер пригальмувала ліквідацію атомних електростанцій, розвиває замінники, але ж якось треба пережити їй і цю зиму?
— Це нещадна війна за монополію, і «Nord Stream II AG» вже є об’єктом дослідження європейських антимонопольних установ, хоч ця компанія і зареєстрована у нейтральній Швейцарії. Газові війни триватимуть доти, доки Європа залежатиме від поставок природного газу. До речі, ухвалений у 2019 роках Четвертий енергопакет ЄС «Чиста енергія для всіх» ставить амбітні цілі зменшити до 2030 року частку природних палив, у тому числі газу, на 30 % на користь альтернативних джерел енергії. Цей пакет наразі стосується лише електроенергії та не регулює питання природного газу — оновлене газове законодавство ЄС має бути запропоноване до кінця 2021 року. Але з того, що вже відомо з відкритих джерел, об’єднана Європа ставить собі амбітну ціль скоротити до 2030 року споживання газу на третину, а до 2050 року зменшити споживання газу на 96 %. Якщо це вдасться, це буде найкраща відсіч газовому шантажу.
— Норвегія — може спрацювати як щит, з допомогою якої Європі вдасться відбити удари газовим дубцем?
— На жаль, ні, оскільки на сьогодні частка норвезького газу в газовому балансі ЄС становить приблизно 25-30 % (дані 2020 року). 50 % газу до ЄС постачає Росія, і це високий відсоток. Альтернатива — скорочувати використання газу та робота над поставками скрапленого газу або нарощення поставок через газогони в обхід Росії, які зможуть використовувати, наприклад, Азербайджан чи той же Туркменістан. Через Росію продавати газ цим країнам до України та Європи заважає монополія Газпрому, який ніколи не буде працювати за енергетичним правом ЄС.
— То «ПП-2» буде працювати чи ні? Європа чинитиме спротив? Адже в цього потоку, насамперед, була політична мета — задушити економічно нашу країну, і Європа це прекрасно зрозуміла? Не просто ж так Росія для майбутньої енергетичної експансії витрачала сотні мільярдів доларів на, загалом кажучи, економічно збитковий проєкт. Цим були задоволені певні політичні амбіції Путіна, але економічні збитки, які зазнала «ерефія» — колосальні. Друга мета — поглибити розкол всередині Євросоюзу, і цієї мети Кремлю вже вдалося досягти.
— Наразі, як на мене, головне — змусити РФ працювати на газовому ринку за європейським енергетичним правом, тобто відкрити свої потужності до України та ЄС для незалежних постачальників. Тут я маю на увазі як російських приватних трейдерів, які змушені задешево продавати газ тому ж Газпрому, так і постачальників зі Середньої Азії. Але якщо цього досягти — газ перестане бути гібридною зброєю, тому РФ до останнього чинитиме шалений опір.
— А як у цій ситуації виглядає Україна? У 2006 році Газпром поставив в Україну 57 мільярдів газу, на 2022 рік виглядає, що це буде НУЛЬ. А 30-45 гривень за куб газу — це смерть для багатьох підприємств, де цей газ застосовується. Металургія, виробництво мінеральних добрив тощо — це повільна або й миттєва смерть підприємств, безробіття та соціальні вибухи.
— Україна, на мою думку, на сьогодні має міцні позиції з погляду власного видобутку і фізичної наявності газу в підземних газових сховищах на цей зимовий сезон, але слабкими сторонами є залежність від російського газового транзиту та цінові параметри, прив’язані до Європи. З листопада 2015 року Україна не купила жодного кубометра газу в Газпрому і забезпечує себе постачами з Європи, причому не тільки за рахунок «віртуального реверсу», тобто заміщення російським транзитним газом, а й реальних фізичних поставок з Європи. Це давало нам істотні переваги в ціні порівняно з дискримінаційними умовами кабального газового контракту з РФ 2009 року, а ще рік-два тому ми добре скористалися дешевим європейським газом — завдяки низькій ціні на газ через надмірну пропозицію в ЄС багато компаній нагромадили запаси в підземних сховищах, та й на внутрішньому ринку ще рік тому тисяча кубометрів газу коштувала 4-5 тисяч гривень. Нинішній стрибок цін в Європі безпосередньо б’є по Україні, оскільки у нас теж працює вільний ринок газу за умовами Третього енергопакета ЄС, і примусити трейдера продавати газ не по ринковій ціні неможливо. Тобто газ є, але дорогий.
— Ви можете пояснити: а як саме формується ціна на газ, її економічна та політична складові?
— Економічна складова ціни на газ формується за її собівартістю. Наприклад, собівартість видобутого в Україні газу, за озвученими раніше даними «Укргазвидобування», становить 180-250 доларів за тисячу кубометрів з урахуванням інвестиційної складової — витрат на буріння, розвідку, розробку родовищ та ін. Розповіді про собівартість газу за 1-2 гривні — байки. Тут доречне порівняння, наприклад, з електромобілем: якщо рахувати тільки вартість електрики для його заряду — кілометр проїзду коштує копійки, а от якщо додати сюди вартість самого автомобіля та витрат на експлуатацію, паркування, ремонти, штрафи та інше — вартість кілометра буде вже іншою. Політичною складовою можна вважати податки.
— Чи історично ціна на газ в Україні була ринкова і чи має такою бути? Чи є вона ринкова в Європі?
— Довгий час у нас діяла практика перехресного субсидування — за рахунок тарифу для підприємств підтримувалися низькі тарифи для населення, бюджетних і релігійних організацій. Це породжувало різноманітні маніпуляції та зловживання. Нині цього вже немає, але ринок газу став вразливим для цінових «гойдалок».
— Коли кажуть, що газу власного видобутку вистачає для потреб населення, чи це твердження правильне? Якщо так, то чи можна завдяки цьому знижувати ціну на газ для населення, чи це міф?
— Це твердження правильне. В Україні за даними 2020 року було видобуто трохи більше як 20 мільярдів кубометрів газу, з них трохи більше 15 мільярдів подала державна компанія «Укргазвидобування». В той же час населення спожило 8,2 мільярда кубів, скоротивши споживання з 9,5 мільярда кубів у 2019 році. Тобто газу власного видобутку для потреб населення вистачає, і довгий час ціна газу для людей стримувалася і стримується завдяки зобов’язань продавати видобутий «Укргазвидобуванням» газ населенню за регульованим тарифом. Приватні видобувники продають газ за ринковою ціною.
— Право на зміну газопостачальника — наскільки багато українців ним скористалися і чи варто це робити?
— Наразі не дуже багато. Робити варто хоча б для того, щоб укладати довгострокові контракти та фіксувати ціну для себе на тривалий термін і не залежати від примх ринку.
— Які галузі економіки насамперед постраждають від зростання ціни на газ? З чим доведеться зіткнутися українцям?
— Постраждають практично всі — від енергомістких виробництв (електроенергія, мінеральні добрива) до харчової промисловості, де використовують газ. Все це вже впливає на ціни практично на всі продукти і створює тиск на інфляцію, яка однозначно ще більше прискориться.
— Чи реально Україні зменшити споживання газу і в яких саме сегментах?
— Першочергово потрібно щось робити з комунальною теплоенергетикою — попри всі заходи з енергозбереження, цей спадок радянських часів ще досі енерговитратний, і люди змушені оплачувати ці надмірні витрати в тарифі на тепло. Вихід — теплова децентралізація на рівні будинкових та квартальних котелень, які б могли працювати на різних видах палива. Бізнес своє споживання відрегулює сам, бо зацікавлений заощаджувати.
Микола САВЕЛЬЄВ, Наталя ДУДКО
