Вівторок, 19 Березня

Франко: прорватися крізь призму радянської ідеології

На травень у Музеї Франка готують масштабний проєкт «Franko made in the U.S.S.R», а зазирнути в його закулісся запрошують уже з 18 лютого, з виставки-прев’ю, на якій експонують одну картину — «Вінок на могилі Івана Франка» Михайла Добронравова 1950 року. Полотно ілюструє реальну подію: соціалістичний мітинг, що відбувся на Личаківському цвинтарі 15 жовтня 1940 року. Для радянської влади це був один із перших велелюдних заходів у столиці Західної України, який мав демонструвати братерство та єднання народів, а також повагу тодішньої влади до постаті Івана Франка.

   На той час уже почався процес культивування радянізованого Івана Франка, який у Львові має конкретний початок — 1939 рік, ідеться в повідомленні музею: «Цього року відбувся так званий «золотий вересень», коли після підписання пакту Молотова — Ріббентропа радянські війська зайняли Західну Україну. Щоб укоренитися на цих землях, «визволителі» спиралися на місцевих авторитетів, і саме Іван Франко став тією постаттю, яку найзручніше показувати крізь призму «червоних окулярів».

Мета проєкту, зазначають його автори, — через мистецькі твори показати образ Івана Франка, сконструйований в епоху Радянського Союзу як «вічного революціонера», «каменяра», «радянського героя»: «Цей образ базувався на соціалістичних канонах радянської міфології. Образ зрадянізованого Івана Франка вписували в географічний та міський простір, в особливий спосіб це стосувалося Львова. Саме тут постав університет імені Івана Франка, музей Іван Франка, його іменем називають Оперний театр, а також вулицю, площу, парк…». Натомість «Franko made in the U.S.S.R.» покликаний розвінчувати міфи та стереотипи і загалом віталізувати постать Івана Франка для сучасників.

   Докладніше про проєкт «Ратуші» розповів куратор виставки, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької Михайло Кобрин.

— Радянська влада шукала постаті, на які могла б спертися у своїй ідеологічній пропаганді. Зокрема їй було дуже важливо знайти постать, закорінену в місцеву традицію. На виставці, яку плануємо відкрити в травні і на якій буде представлено живопис, скульптуру, графіку з фондів Музею Франка, хочемо показати, як радянська влада витворювала вигідний для себе образ Франка. Витворювання образу завжди поєднує два елементи, що й робили радянські ідеологи: з одного боку, брали Франка, його твори, його реальне життя, але те, що було важливо для радянської системи. І в потрібній для неї послідовності та манері. Замовчували, наприклад, що Січові Стрільці називали Франка своїм духовним батьком, а в їхньому реєстрі його символічно записали першим. Вилучили вірші «Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить» чи «Ой там на горі січ іде». Замовчували зв’язки з євреями, заборонили статті про єврейство.

Радянська ідеологія формувала образ Франка як культурного радянського героя, робила його своєрідним символом своєї влади. Таке спотворення образу, коли відкидали важливі, але неугодні тодішній владі елементи Франкової особистості, не давало цілісного уявлення про нього. Тому радянський Франко — спотворений Франко, як і багато інших елементів у ті часи, коли бавилися з українською культурою, використовували її образи, але на свій манер.

— І робили це досить майстерно…

— Так, дуже майстерно, в тому й уся складність. На виставці покажемо картини, які мають радянську ідеологію, але які створили прекрасні художники. Радянська влада майстерно підлаштовувала свій наратив, свою історію про Франка, водночас залучаючи чудових митців, які витворювали цей культурний продукт.

У рамках проєкту представимо дві традиції. Офіційну — про те, як, базуючись на принципах творення міфу, формували образ Франка як радянського культурного героя. І альтернативну, адже були ті, хто не погоджувався з офіційним трактуванням і творив образ Франка, який не підпадав під цей канон.

— Наскільки сьогодні маємо уявлення про цілісного Франка?

— Є значний поступ у цьому, особливо завдяки діяльності Музею Франка, сучасних франкознавців, зокрема Наталі та Богдана Тихолозів, які стараються показати живого, цілісного Франка. Водночас для більшості українців він, думаю, не є повною мірою відкритий і постає через низку штампів, коріння яких сягають ще радянського часу. Тому Франка треба наново переосмислювати, наново відкривати, і на різних рівнях. На рівні наукового франкознавства, наприклад, користуємося виданим у радянський період 50-томником, який має купюри, вирізані частини текстів. На жаль, за незалежної України була тільки декларація, ще за президента Віктора Ющенка, що потрібно видати стотомне академічне видання творів Франка. На рівні популярному, рівні уявлень про Франка серед населення, є значний поступ, але й є ще над чим працювати.

— Радянська система творила свої штампи, а тепер Франко «обростає» ще й національно-патріотичними?

— Проблема в тому, що частина наших людей поміняла червоний стяг на жовто-блакитний. Є певна ідеалізація і витворення іншого канону, націоналістичного, коли Франка роблять надзвичайним націоналістом. Але він був значно глибший, багатогранніший. Крім того, еволюціонував, у нього були різні періоди, коли він цікавився різними ідеологіями — соціалістичною, націонал-демократичною, націоналістичною. Точно можна сказати, що Франко був Великим Українцем, який вболівав за Україну, був великим патріотом своєї батьківщини, своєї землі.

Наталя ДУДКО

Share.

Leave A Reply