Ґлен Ґрант: «Найбільша проблема – те, що керівництво України не живе війною»
Він входить e п’ятірку тих, котрі ще у 2018-му за-являли, що Росія нападе на Україну у 2022 році. Йому, на жаль, тоді не повірили. Співрозмовник «Ратуші» – військовий експерт Ґлен Ґрант – закінчив Королівську військову академію в Сандгерсті, штабні курси підготовки молодшого офіцерського складу у Вермінстері та коледж Об’єднаного штабу оборони при Королівському військово-морському коледжі у Ґринвічі. Він пройшов курс керівних офіцерів армії та курси з операцій повітряних і військово-морських сил. Командував військовою артилерійською батареєю з 8 самохідних гармат. Працював з оперативним персоналом та поліцейськими службовцями у штабі 1-го британського корпусу, штабі сухопутних військ, Міністерстві оборони Великої Британії, Об’єднаному центрі повітряних операцій штабу НАТО в Італії та з персоналом штабів чотирьох бригад. Завершив свою кар’єру як аташе з питань оборони Великої Британії у Фінляндії, Естонії та згодом Латвії. Звільнився з Британської армії в 2006 році у званні підполковника. Після виходу у відставку 2006 року став радником міністра оборони Юрґена Ліґі в Естонії. В 2016 – 2017 роках був менеджером проєктів у Міністерстві оборони України. В 2018 року пішов з МОУ та опублікував у «Kyiv Post» відкритого листа про реформування української армії. Ґлен Ґрант зробив це тому, що посадовці його листа до президента України в листопаді 2017 року ігнорували.
В тому листі вперше пролунав вираз, що «маленька совєтська армія не може перемогти велику совєтську армію». 29 січня 2022 пан Ґрант радив – перед лицем загострення загрози масованої атаки Росії – звернути ключову увагу на оснащення та озброєння резервних бригад. Він входить до списку «Експертів з питань національної безпеки і оборони України». Ми зустрілись з Ґленом Ґрантом в ресторані «Грушевський» у Львові і найбільшою похвалою від експерта стала його фраза після інтерв’ю: «Щиро дякую. Відчувається, що Ви бачили війну – Ваші питання не були тупими. Таке зараз зустрінеш рідко».
– Пане Ґранте! Особисто я не люблю Володимира Зеленського. Але, погодьтесь, він, як і багато українців, має підстави бути ображеним на Вашого земляка Бориса Джонсона, який переконував його, що Британія зробить все для розгрому Росії, але зі зміною позиції трампістських США Туманний Альбіон теж втратив свою радикальність. Чи Ви не згідні?
– Борис Джонсон тоді висловлював власну позицію, а не позицію уряду. І вона відіграла позитивну роль у побудові захисту України і, головне, в піднятті суспільного духу. Тепер же Кір Стармер висловлює позицію уряду, а не власну. Нинішні британські політики вже не бачать армію Великої Британії як інструмент вирішення політичної ситуації. Британці за Україну, а от керівники нашої країни лише заговорюють проблему, імітуючи переживання і роботу.
– Хм… До болю знайома ситуація. На Вашу думку, якщо Росія призупинить збройну агресію проти України (особисто я це вважаю маловірогідним), то хто стане наступною жертвою російських військових ударів: країни Балтії, Фінляндія чи Азербайджан?
– Вважаю, що в такому разі найреальнішим буде військовий удар по острову Ґотланд у Балтійському морі або по Шпіцберґену (бо це нафта). Такий удар може бути і по якійсь іншій території, адже московити завжди були сильнішими в підкилимних іграх, ніж у прямих діях.
– А якщо Путін зважиться вдарити по країнах Балтії?
– Я думаю, що він на це не піде. Я розмовляв з військовими британцями, французами, німцями і канадійцями, підрозділи яких розміщено в країнах Балтії. Їхнє керівництво дало їм однозначні вказівки: в разі вторгнення чинити росіянам нещадний опір. Наприклад, у разі вторгнення в Естонію на її захист, поза всяким сумнівом, стануть повітряні підрозділи Британії, Швеції, Фінляндії та Канади.
– Росія повністю переорієнтувала свою економіку на військові рейки – навіть діти на уроках праці роблять деталі до дронів! Україна ж на це не пішла. Як Ви вважаєте: чи не вбачається в цьому певний інфантилізм владної верхівки України і боротьба навіть під час війни не за Україну, а за політичні рейтинги? Непопулярні рішення не приймають, мобілізаційні процеси абсолютно провалено, популізм заважає переводити економіку у військове русло, а метастази корупції розповзаються навіть в умовах війни. Я вже мовчу про відсутність дієвих реформ в армії. І чому ж це все таке незнищенне?
– Абсолютно погоджуюсь з усім, що ви тут описали. Найголовніша причина – керівництво Вашої країни не живе війною. Так. Багато поїздок, розмов, імітації, угод, аплодисментів, самозамилування і бутафорії, але відчуття того, що війною хтось переймається – особисто у мене нема. Друге, і це головне: в мене склалося відчуття, що дехто з керівників України напряму працює на Росію. Мої компетентні друзі впевнені, що пан Зеленський хоче перемогти і не є тупою людиною. Багато речей, які він робив до війни, демонструють, що перед нами – досвідчений менеджер, який певні речі робив дуже добре. І тим більше дивно, що багато його нинішніх рішень є цілком нераціональними, непродуманими і відверто шкідницькими. Він як президент держави не підписав багато потрібних законів у військовій галузі і в мобілізаційних справах, провалений закон про омбудсмена, він чомусь не усунув некомпетентних генералів і корумпованих друзів. Ці речі є цілком нелогічними і викликають масу обґрунтованих підозр у компетентних людей. Можливо, Путін має компромат на Володимира Зеленського, аналогічний тому, який він, очевидно, має і на Дональда Трампа. Президент Зеленський не має внутрішньої впевненості в собі, щоб приймати важливі непопулярні рішення. І тому він всі ці проблеми скидає на плечі Єрмака і Сирського. Сирський підтримує в армії дисципліну і відповідає за військові провали, Єрмак відповідає за зовнішньополітичні невдачі. Сьогодні багатьом зрозуміло, що й на здачу територій ваш президент не йде не через патріотизм, а тому, що він розуміє: народ цього не допустить. В разі такого капітулянтського рішення жодного доозброєння України з боку США очікувати не варто, а ЗСУ почне колапсувати або бунтувати.
– А можливо, це все лише через звичайну некомпетентність?
– Не думаю. Принаймні я не є в цьому переконаним. Погодьтесь, коли це стосується безпеки країни, за яку ти відповідаєш, то ти з часом вникнеш у найменші нюанси, бо розумієш, що за твоїми рішенням стоїть цілісність твоєї держави і життя людей. За умови, якщо ти справді зацікавлений осягнути елементарне.
– Нумо говорити серйозно: мобілізаційні ресурси РФ і України є не порівнюваними. Навіть за співвідношення втрат 4 до 1 (РФ втрачає в наступі більше бійців, ніж Україна в обороні) мобілізаційний ресурс України вичерпується. В хід вже пішли абсолютно прораховані ворогом залучення на фронт наших ув’язнених і найманців з Колумбії. Але це не є вирішенням питання. Не забуваймо, що в заначці в Путіна ще є прекрасно підготовлені бійці диктатора Північної Кореї, котрі добре показали себе на Курщині. Якщо тоді їх було 10 тисяч, то нині Росія заявляє, що готова залучити понад 200 тисяч таких бійців! Що Ви, як досвідчений офіцер, порадите робити в цій ситуації українському військовому керівництву? І що, на Вашу думку, мав би робити Трамп і країни Європи, якщо поява багатосоттисячного війська Кореї стане реальністю?
– Почну з Північної Кореї. Якщо в Україні з’являться підрозділи з Північної Кореї, то і Трамп, і європейці все, що зможуть, то це надати більше сучасної зброї і коштів Україні. Жодного бійця ні американці, ні Європа не дадуть. Це аксіома.
Тепер щодо ресурсів, які є в України. Я вважаю, що головна проблема – невміння правильно розпоряджатись наявними людськими ресурсами. Скажіть, сьогодні в тилових підрозділах в Україні більше 700 тисяч бійців, так? То де ротації особового складу? Вони можливі? Безсумнівно. Чому немає твердої ротаційної системи в поліції? Відвоював три місяці – заміна. Маса поліцейських і військових офіцерів, які пішли на пенсію в 45 років, є цілком придатними для бойових дій, адже саме для цього їх і навчали, однак я не бачу особливого бажання української влади ухвалювати непопулярний закон, що залучить цих людей до ЗСУ. Чому? Багато чоловічих професій, які нині підпадають під бронювання, можуть виконувати жінки. Теж ніхто не заперечує? То чому на це нема політичної волі? Ви знаєте, що у нас в Лондоні під час Другої світової війни багато посад в зенітних розрахунках обіймали жінки. Це я маю на увазі групи МВГ ППО, які масово виїжджають на полювання за «шахедами» в Україні. Повно здорових і сильних чоловіків є в метро Києва і на вулицях Львова – сотні і тисячі – невже всі вони мають бронювання чи є невиліковно хворими?! КОЖЕН український мужчина віком від 18 до 60 має отримати в руки повістку. А батальйон «Монако»? А ті, хто повтікали за кордон? Ваше МЗС та посольства повинні робити все можливе, щоб оповістити максимально велику кількість людей, що батьківщина потребує їхнього захисту!
– Пане полковнику, але це трохи наївна позиція. Невже ті, хто перепливав Тису, платив хабарі на МСЕК, чи втікав по гірських стежинах, не знали, що вони втікають з держави, на яку напав кривавий агресор?!
– Робити спроби повернути втікачів точно треба. Держава повинна знати, чи може на них розраховувати! Адже не кожен зважиться зрадити свою батьківщину двічі. А вже коли вони не повернуться на батьківщину після закликів це зробити, тоді добре подумайте, чи вони можуть залишатися громадянами України в майбутньому…
– Зеленський вже організовував таку структуру – Міністерство єдності, яку очолив пан Чернишов, якого нещодавно повернули під конвоєм з-за кордону – але це нічого не дало.
– Створювати таку наддорогу структуру, яка навіть не мала свого погляду на варіанти вирішення цієї проблеми, – було звичайною показухою та імітацією. Українці навіть не помічають, як відбувається підміна понять: замість говорити про те, як перемогти, їх привчають до того, як «досягнути миру» – і Зеленський, між іншим, є одним з головних творців поширення такого колективного погляду, який зміщує акценти. Зеленський, щоб задовільнити і американців, і європейців, і українців, постійно всім підігрує, говорячи кожному те, що той хоче чути. Як наслідок – виглядає на те, що він просто не має власної позиції.
– Як колишній військовослужбовець спитаю в колишнього військового офіцера: хіба не є маразмом те, що брат Подоляка, радника президента України, є полковником ФСБ РФ; батько Єрмака, голови Офісу президента, є колишнім полковником ГРУ РФ; а батько й мати Сирського, Головнокомандувача ЗСУ, проживають у Росії? На мою думку, якщо ми говоримо про безпекові моменти воюючої держави, це неприпустимо! Адже тут можливо все – від витоку інформації до прямого шантажу! Що про це говорять протоколи війська Великої Британії?
– У нас це неможливо. Скажімо, перед тим, як я отримав свою першу посаду в 1-му Британському корпусі в Західній Німеччині, незалежні експерти ЦІЛИЙ РІК перевіряли всі мої банківські рахунки, витрати, номери телефонів, чи я не зловживаю спиртними напоями та азартними іграми, вони робили перехресні опитування моїх підлеглих і керівників, робили інтерв’ю з членами моєї сімї, я звітував про всі мої контакти з іноземцями за останні 12 місяців! Вони шукали не лише зв’язки з Росією, але й ознаки моїх слабкостей для можливого шантажу. І це було, коли я був лише капітаном! Згодом, коли я був майором і мав вищу посаду зі секретним доступом, то мене перевіряли протягом ДВОХ РОКІВ.
– СБУ інформує про неодноразові спроби замахів на українського президента – пана Зеленського. Чи допускаєте Ви, що десь в глибокій таємниці батьківщина Джеймса Бонда чи, наприклад, сама Україна може готувати аналогічний план виведення з гри людини, на арешт якої Міжнародний кримінальний суд видав санкцію, бо вважає його міжнародним злочинцем?
– Будьмо серйозними: якщо такі замахи на Зеленського справді були, то я хочу бачити їхнє продовження: арешти, суди, свідчення, процеси над кілерами-невдахами або їхні тіла. Як це відбувається в інших країнах. Принаймні адекватні пояснення. Цього ж немає? Тоді про що ми говоримо? За Україну не знаю, але Велика Британія на ліквідацію Путіна точно не піде – протоколи Великої Британії не дозволяють вбивати керівників країн, бо потім незрозуміло, з ким вести перемовини.
– А як же Саддам Хусейн, Муамар Каддафі, Усама бен Ладен?!
– Бен Ладен був міжнародним терористом, Хусейна вбили самі іракці, а Каддафі – лівійці.
– Скажіть, серед віх Вашої багатої біографії було й керівництво військовою в’язницею. Що особисто Ви порадили б робити військовому керівництву з таким недослідженим у світовому аспекті явищем, як СЗЧ? Адже сьогодні тих, хто під час воєнного стану покинув своє місце служби, за найскромнішими підрахунками, вже є понад 200 тисяч. І прошу мені повірити: системно ніхто цим питанням в нас не займається.
– Порада щодо СЗЧ: ми не маємо бездумно карати цих людей! Головна причина їхнього вчинку – відсутність поваги до людини і людського життя з боку військового керівництва. Кожну людину треба цінувати, а не розглядати її життя лише як цифру, яку треба кинути проти ворога. Єдиним шляхом змінити цю парадигму є проявити справжню людяність. Покарання лише погіршує ситуацію. А ще є просто тупі «совкові» накази непідготовлених керівників. Життя воїна – це контракт між державою і людиною, в якому не кожна людина зобов’язується бути хороброю чи пожертвувати власним життям з неочевидної причини. Але коли держава сама не виконує своєї частини контракту, то й людина має право його розірвати. З військової в’язниці, якою я керував, не втік жоден в’язень! Я ставився до них з повагою, внаслідок чого зменшив кількість персоналу охорони, а за зекономлені кошти я ще й купив трактор для в’язниці!
– ТЦК на сьогодні, на мою думку, це умисне зіштовхування лобами військових і цивільних, яке робить саме влада. ТЦК одночасно робить поліційну роботу, яка не передбачена законом, і заробляє на тих, хто має зв’язки чи спроможний заплатити. Ваша порада?
– Дії ТЦК – яскрава ознака провалу мобілізації. Вони є наслідком проблеми мобілізації, а не причиною. Будь-яке реформування цієї скомпрометованої структури є неефективним. Це як на стару машину ставити нові колеса. Цей рекрутинговий центр треба вивести з підпорядкування командування Сухопутних сил, яке й так перевантажене навчаннями та бойовими операціями. Потрібне окреме командування для ТЦК чи й навіть підпорядкування його, скажімо, Міністерству юстиції. А вже після цього можна проводити продумані та поступові реформи.
– Особисто я приязно ставлюсь до генерала Валерія Залужного. Хоча, будьмо чесні, кардинальних реформ в ЗСУ не було і при ньому. Для Вас сьогодні хто він є: військовий аналітик, письменник, дипломат, політик? Які плюси і мінуси в його діяльності Ви би зазначили?
– Він є чудовим дипломатом. Прогресує як аналітик. Він наразі не знає всіх факторів, але швидко цього вчиться. Це чудовий оратор і комунікатор – британці з задоволенням ходять на зустрічі з ним. Залужний повинен мати дуже хорошу команду, якщо він колись захоче піти в політику, але, як написала «Ґардіан», «він має стати цивільним». Бо якщо він піде в політику зі своїми генералами – він точно все провалить. Бо говорити і робити – абсолютно різні речі. І ми це бачимо по команді Зеленського.
Микола САВЕЛЬЄВ
