Ходіння по муках через крапочку над «Ї»
Помилки клерків іноді дорого коштують людям. У прямому сенсі слова «дорого»
У безлічі установ нас обслуговує величезна армія чиновників, які отримують зарплату, щоб зробити наше життя кращим і комфортнішим. Та на ділі часто спрацьовує людський фактор, або фактор недбалості чи пофігізму, і бюрократична машина дає збій, спричиняючи людям, задля добра яких працює, дискомфорт, ходіння по замкнутому бюрократичному колу, а часом і значні матеріальні втрати. Приклади співрозмовників „Ратуші” застерігають: мусимо не лише покладатися на доброго держслужбовця, а й самим ретельно звіряти кожну букву й цифру нашої документації, аби потім не витрачати купу грошей і сил, захищаючи своє майно.
Труднощі перекладу
Про свої поневіряння різними установами і фінансові збитки через одну тільки крапочку над «ї» в прізвищі, яку колись через незнання правопису не поставила паспортистка, розповів «Ратуші» львів’янин, 72-річний пан Володимир.
«У листопаді 2019 я вирішив переробити право власності на квартиру, яка приватизована. Дружина померла, тож її частку потрібно було розділити на себе і доньку. Дочка за кордоном вже понад 20 років, але прописана в цій квартирі, вона не може приїхати, бо має свої проблеми.
Зібрав я свої документи (свідоцтво про смерть дружини, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про моє народження, паспорт, домову книгу і всі папери про власність на квартиру), взяв довідку про склад сім’ї, тому що прописана ще дочка і її старший син, і записався до державного нотаріуса. Черга надійшла за тиждень, нотаріус почала переглядати документи, і виявилося, що дружина і дочка є на прізвище Раїцька, а мене немає в реєстрі, тобто, є, але на прізвище Раіцький (з етичних міркувань прізвище змінюємо на подібне. — Ред.). Паспорт мені видали 1997 року в Залізничному районі Львова, де допустили помилку, бо прізвище в свідоцтві про народження було російською мовою, і паспортисти неправильно адаптували його на українську. Через одну літеру, навіть тільки одну крапочку над «ї», виникли у мене великі проблеми з документами», — з гіркотою згадує наш співрозмовник свої численні походи кабінетами й «конторами» в час карантину.
Кола бюрократичного пекла
«Документи в мене не взяли, тому що мене за таким прізвищем немає в реєстрі, – веде далі пан Володимир. — Порекомендували поїхати в РАЦС, зробити нове свідоцтво про народження. Коли я приїхав, то багато людей стояли в черзі на вулиці, тому брали через карантин по двоє осіб. Нарешті я зайшов, але мене знову поставили на чергу, щоб приїхав через тиждень, адже інші люди теж беруть різні довідки, а це займає багато часу. В призначений день я потрапив в РАЦС, і мою проблему вирішили ніби швидко, ввели в реєстр прізвище з буквою «ї» замість «і». Я задоволений, знову звернувся до нотаріуса. Але, як і раніше, мене не взяли, знову записали, щоб приїхав через два тижні. Приїхав, але виявилось, для того щоб прийняли мої документи, бо я вже з’явився в реєстрі на прізвище Раїцький, потрібно їхати в БТІ, щоб зробити новий технічний паспорт квартири. Там також одразу не прийняли, а записали на інші дні, і ще мусив заплатити близько 700 грн в касу. В призначений день приїхав, здав документи. Через два тижні забрав новий технічний паспорт з БТІ — і знову до нотаріуса. Знову така ситуація: приїжджайте через тиждень, знову сплатіть якісь податки, оплатіть за послуги. Сил вже немає їздити, але більше ніхто, крім мене, цього не зробить. Нарешті документи прийняли, призначили день, коли приїхати по готову документацію. Через два тижні я приїхав і забрав документи у нотаріуса, стало легше на душі».
Не так сталося, як гадалося…
«Але я не міг і подумати, що доведеться мені оббивати пороги ще далі. Згадав, що термін закордонного паспорта закінчується, і вирішив виробити новий: може, ще доньку відвідаю, поки ще трохи дозволяє здоров’я. Записався на електронну чергу, приїхав, оплатив послуги 750 грн, зайшов із квитанцією і всіма потрібними документами. Але виявляється, що в українському паспорті я… далі Раіцький. Документи у мене не прийняли, а гроші я ж оплатив. Знову переживання, щоб не пропали гроші. Чому не подивилися спочатку всі папери, перш ніж скеровувати мене на оплату? Сказали їхати мені в компанію з перекладу і легалізації документів. Знайшов цю фірму, там заплатив близько 500 грн, щоб зробили переклад з російської мови на українську. З цими документами я приїхав знову, щоб подати на закордонний паспорт. Але там мене «потішили» (ніхто не звертає на мій вік, чому відразу було не сказати), що знову потрібно їхати мені в РАЦС, щоб виробляти нове свідоцтво про народження, на підставі цієї довідки-перекладу. В РАЦСі знову черга — записують приїхати через тиждень. А коли приїхав, то документи взяли, а по нове свідоцтво сказали приїхати через 10 днів. Коли нарешті його забрав, поїхав знову виробляти закордонний паспорт. Але тут і свідоцтво їм не підійшло, тому що потрібно вже переробляти український паспорт за новим свідоцтвом. Тепер уже виготовляють ID-карту. Знову проплатив 350 грн. Через місяць забрав ID-картку. Став на електронну чергу для того, щоб здати документи на закордонний. Через тиждень поїхав і здав нарешті документи. Буду чекати місяць, щоб поїхати і забрати.
Але ще не закінчилися мої тяжкі місяці ходіння по муках. Ще потрібно до ID-карти довідку про прописку. Треба зареєструватися в ЦНАП (центр надання адміністративних послуг) Львова. Доведеться ще туди їхати, сподіваюся, вже не кілька разів. Тому що потім як буде все зроблено, потрібно цю довідку про прописку, ID-картку, свідоцтво про народження, зробити копії, та й оригінали брати з собою і їхати в податкову, щоб і там поміняти прізвище, бо ідентифікаційний код залишився на старому прізвищі. Страшно, що буду продовжувати ці поїздки ще в 2021 році. В мене вже немає сил і здоров’я, і ще в такий важкий період карантину. Переживаю, бо витратив великі гроші на оформлення документів на квартиру, щоб ще і їх не сказали переробляти. Прикро, що отримав квартиру, з молодих років став інвалідом 2-ї групи довічно і тепер на старості років стільки витерпів і далі терплю за чиюсь безвідповідальність. Хтось у паспортному столі колись припустився помилки, а мені створив стільки витрат і великих проблем», — обурюється львів’янин.
20 років — із двома ідентифікаційними кодами
Пані Лариса, мешканка міста Золочева, розповіла «Ратуші», як їй «удружили» в податковій, повідомивши, що вона 20 років прожила з помилковим ідентифікаційним кодом. Тож їй довелося довго ходити по інстанціях, відвойовуючи своє майно, яке вже начебто було й не її, бо надбала вона його в часи «старого», вже недійсного, коду.
— Я пенсіонерка з 2008 року, як медик пішла на пільгову пенсію з 50 років, — каже пані Лариса. — Більше не працювала, на це були різні причини… 2015 року вирішила зробити закордонний паспорт, але це виявилося не так просто. Бо з’ясувалося, що в базі моє прізвище не збігається з ідентифікаційним кодом (нині — реєстраційний номер облікової картки платника податків. — Ред.). Порадили піти в податкову і з’ясувати. Я дістала шок: як таке може бути? Примчалася в податкову, а мені повідомили, що, напевно, була перевірка в них, то виявляється, у мене зовсім інший код. Мені пояснили, що попередній ідентифікаційний номер був виданий за датою народження 8 березня — цю дату колись помилково подали в податкову з організації, де я працювала (я 34 роки пропрацювала в медицині). А в свідоцтві про народження — 11 квітня. Тож за датою народження код не збігався, тому мені присвоїли і внесли в реєстр вже інший. Чому ж мене раніше про це ніхто не повідомляв і я понад 20 років жила з «неправильним» кодом, мені не розтлумачили. Працівниця лише сказала: «Ті люди, які припустилися цієї помилки, давно вже не працюють в податковій, розрахувалися. А я ж не винна». Новий код мені без проблем видали цього ж дня і відпустили з миром.
Далі я спокійно жила собі ще чотири роки. Проблеми виникли в 2019-му. Мені потрібно було довідку для субсидії в пенсійному фонді. І от там виявили, що не можуть мене знайти, тому що почали працювати тільки за ідентифікаційним кодом (раніше мене знаходили в базі за прізвищем, датою народження). Відкрили базу — а там порожньо, мене нема. Я не повірила, що отримую пенсію багато років, але ніби це не я. Ще один чоловік із такою проблемою, сказав: «Ви хоч жива, а я вже давно помер, тому що під моїм кодом жив інший чоловік».
Тут і почалися випробування на мої нерви і здоров’я… Але проблеми появилися і в працівників пенсійного теж. Запити подавали до Львова, до Києва, були перевірки документів в організації, де я працювала. Виявилось, що важко довести, що я живу в цьому місті понад 40 років, нікуди не виїжджала, чесно працювала. Нарешті через пів року я отримала нове пенсійне посвідчення.
Але мої клопоти не закінчилися, бо й квартира, яка належить мені, також була записана на мій старий код. Чоловік помер, я, налякана, почала переробляти документи. Візити в БТІ, нотаріуси, всюди за кожну довідку потрібно платити, і це з моєю маленькою пенсією. Нікого не хвилювало, що такі проблеми створила не я сама собі, а головотяпство працівників податкової.
Незадовго подзвонили, що переслали гроші за земельний пай. Я щаслива побігла в Приватбанк, а там мені сказали, що на мою картку гроші не прийшли. Тут думка: я ж оформляла цей пай за заповітом батьків, але там теж старий ідентифікаційний код, а картка в банку — вже на новому. Добре, що мені допомогла працівниця банку, дзвонила довго всюди, робила відбитки моїх пальців. Витратили багато часу, щоб довести, що я маю два коди і їх потрібно об’єднати. Гроші не пропали, я їх отримала.
Потрібно було переоформляти і земельний пай, знову гроші і знову нерви. Якось з болем переоформила я документи в 2020 році. Але залишився осад образи, адже я не зробила собі цю капость сама. Якщо в податковій виявили помилку, то я повинна була про це знати, мали мене попередити. І нині не було б таких проблем.
Щоб переписати батьків пай, шукали свідків і адвокатів
У ще однієї співрозмовниці кореспондента «Ратуші» — пані Ольги — рік тому помер батько. Коли діти прийшли до нотаріуса, щоб за батьковим заповітом успадкувати земельний пай, то через один давній папірець зазнали стільки перешкод, що дійшло до судів та адвокатів.
— Тато народився в Німеччині, бо бабця моя була вислана туди на примусові роботи. Там його охрестили, записали в свідоцтві про народження Вайцель. Він пізніше отримував навіть додаткові гроші, до пенсії, бо там народився. В Україні зробили паспорт, свідоцтво про шлюб, що він Василь, але ще були різні дати народження. В Німеччині він записаний 19 травня 1944-го, а тут — вже 9 травня. Батько написав заповіт, але коли ми хотіли переписати пай, то виявилось, що через ті всі розбіжності неможливо успадкувати цю землю. Нотаріус не прийняла нашої заяви про спадщину. Треба було подавати в суд, ми брали свідків, які знали тата в селі, тому що і прізвище не збігалося, і не сходився день народження. Починали з архівів, цим займався більше адвокат, тому що ці всі довідки треба було шукати в архівах, робили запити, переклади документів. Минув більше як рік, тепер мусимо по-новому, через адвокатів, апеляційний суд, це вирішувати.
Світлана ПАВЛИШИН
