Хто і як врятує видавничу галузь
У рамках фестивалю «Coffee, Books & Vintage», що відбувся 8 — 10 жовтня, учасники видавничого ринку обговорили проблеми та загрози в галузі. Карантин, демпінгування цін великими інтернет-мережами, здорожчання паперу та зростання оплати праці, брак системної підтримки з боку держави, піратство — ці та інші чинники збіглися й спричинили реальну тривогу в видавців. Кількість обігових коштів зменшується, покупці чекають на чергові знижки, затрати збільшуються, а можливість прибутку, а отже, й змога видавати нові книжки — знижується.
«Багато років спостерігаю неможливість порозумітися та брак довіри між усіма учасниками ринку. Між конкурентами — великими видавцями, між великими і малими видавцями, між інституціями і видавцями. Також є велика недовіра до того, що щось може змінитися в нашій країні і в книговидавничому секторі», — окреслила передісторію головна редакторка «Видавництва старого лева» Мар’яна Савка.
Директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький назвав три основні проблеми галузі, і всі вони пов’язані з державою, дві заборонні й одна грошова:
— Перша проблема — монополія російської книжки на українському ринку. У світі майже всі книжкові ринки є монопольними. Наприклад, існує 17 різних іспаномовних ринків, а також шість постюгославських, які один від одного зачинені кордоном. Є два винятки. Німецькомовний ринок, бо видавці Австрії, Німеччини і Швейцарії домовились про спільний ринок. І пострадянський, на якому Росія фактично створила монополію на російську мову й експортує книжки до інших країн. Як наслідок, втрачає український ринок.
Друга проблема — піратство (електронне і паперове). Ми не знаємо повного обсягу електронного піратства, але завдяки деяким дослідженням розуміємо, що це приблизно 97 — 98 % скачаних текстів. У Росії — приблизно 60 %, і цифра стрімко зменшується. Паперове піратство, коли російські переклади продають дешево, впливає на продаж українських перекладів. В інших країнах теж було піратство, але його побороли. Пірат — той, хто розмістив у мережі, інтернет-провайдер і читач, який скачав книжку. У цивілізованих країнах саме провайдер виловлює піратів. Якщо держава вирішує не боротися з піратами, то має компенсувати винагороду за авторське право всім причетним.
Третя проблема пов’язана з бібліотеками. Зазвичай у бідних країнах держава закуповує достатньо книжок для бібліотек, щоб ті, хто не заробляє достатньо, міг брати книжки. В Україні в найкращі часи в бібліотеки йде 1,5 % книжок з ринку. В Німеччині кожна четверта книжка з ринку йде в бібліотеки, у Франції — кожна третя.
Олександр Красовицький підкреслив, що нинішній рік показав чітке падіння ринку, книговидавнича галузь хвора і потребує кисневої подушки: обігових коштів (доходів від реалізації книжкової продукції), державної опосередкованої допомоги (закупівля книжок у бібліотеки, сертифікати на задоволення культурних потреб) та кредитів.
Директор видавництва «Наш формат» Владислав Кириченко зазначив, що значною мірою видавці винні у ситуації, що склалася, адже самі засунули голову в петлю, погоджуючись на шалені знижки з боку великих інтернет-книгарень:
— Попри місійність книговидання і важливість книжки, це також і бізнес. Нині український видавець робить книжку, купує права, перекладає, утримує офіс, рекламує. А потім віддає левову частку прибутку інтернет-книгарням, які кожну третю книжку дають безкоштовно і вбивають інтернет-магазин видавця. Таким чином видавці за минулий рік роздали грошей читачам майже вдвічі більше, ніж держава дала самим видавцям. Читач, якого привчили до демпінгу, тепер полює на знижки, шукає, де дешевше. Наше видавництво відмовилося від такого формату й орієнтується на читачів, які цінують якісну українську книжку й не гасають за знижками.
Опонуючи, директор видавництва «Фоліо» каже, що у всьому світі дистрибуція отримує знижки, а в Україні проблема в тому, що йде війна між великими інтернет-дистрибуторами, від якої страждають малі: «Звісно, краще продавати дорого в себе на сайті, але так книжкова економіка не працює. Щоб ринок став ринком, а не базаром на зниження, потрібні законодавчі рішення. По-перше, ціна, вказана на книжці. По-друге, законодавчо зупинити зниження цін».
Натомість Владислав Кириченко вважає, що фіксовані ціни — ознака лівої ідеології, в бік якої рухається Європа: «Не вважаю, що законодавчо можна когось обмежити в ціні. Це справа учасників ринку, суб’єктів ринкової діяльності».
Генеральна директорка видавництва «Віват» Юлія Орлова говорила про ціну на книжки: «2020 року середня ціна книжки була 180 гривень, а нині мала б бути на рівні 240 — 260 гривень. Постає питання, чи витримає читач такі ціни. Все ж таки український читач дуже чутливий щодо цього. Витрати видавців зростають — на переклади, редагування, папір. Зменшуємо ціни на книжки вимушено, за рахунок власної рентабельності. Рентабельність нашого видавництва також зменшилась, але це замкнуте коло, бо якщо й далі її зменшувати, то згодом не зможемо платити зарплату співробітникам, і вони звільнятимуться. Я переймаюсь цим питанням і бачу, що зараз допомога видавництвам дуже потрібна».
Директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович у своєму виступі додав трохи позитиву, зазначивши, що коли починав видавати книжки, ситуація була значно гірша:
— У Києві було 7 чи 9 книгарень. Натомість коли тепер заходжу в книгарні, то бачу розквіт українського книговидання, заповнення різних ніш. Щодо цін, то в світі не існує жодного товару з такою диспропорцією ціни, як книжки. Якщо, наприклад, автомобіль у нас дорожчий, ніж за кордоном, то книжка — дешевша. І це єдиний такий товар. Звісно, проблеми є, і їх треба вирішувати, але не можемо багато нарікати, а тим паче у Львові, де українські видавці повинні були б встановити пам’ятник львівському читачеві. Адже впродовж двох десятиліть львівські читачі завжди підтримували видавців під час «Форуму видавців». Інколи виручених на фестивалі коштів малим видавництвам вистачало на кілька місяців чи навіть пів року своєї діяльності.
Наталя ДУДКО
