Картопля, яка дає надію і заземлює
У Національному музеї у Львові експонують мультимедійний проєкт Михайла Барабаша «Заземлені розмови», «головна героїня» якого – картопля. Через відеоінсталяції, об’єкти з вмонтованою шрапнеллю, малюнки та архівні фотографії вона стає «образом дому, крихкості й людської стійкості», трансформується з побутового об’єкта на «символ опору, пам’яті та надії».
«У 2022-му хтось з моїх колег пішов на фронт, хтось волонтерив. Не зрозуміло було, що робити творчо. Я після важкої волонтерки сідав на кухні і чистив картоплю. Зрозумів, що можна про це подумати. Робиш просту медитативну роботу і думаєш про те, скільки її садив, скільки городів мав…», – розповідає Михайло Барабаш «Ратуші» про зародження концепції виставки.
Художник згадує, що колись чищення картоплі вважали нарядом, як штрафбат: «А на початку повномасштабного вторгнення я сидів і думав, що якби мене мобілізували, то, мабуть, просився б на кухню. Не знаю, як би міг вистрелити в іншу людину і не знаю, чи хотів би переживати такий досвід. А щоб бути задіяним, то, мабуть, чистив би ті мішки картоплі».
У п’яти залах музею спостерігаємо, як картопля проростає – у різних варіаціях та формах. Випускає «щупальця», цвіте і засихає, проходить свій повний цикл чи передчасно в’яне. У землі, у мішках, у студії художника під пильною увагою відеокамери…
Щодо надії, яку картопля мала б символізувати, то Михайло Барабаш зазначає, що не все так однозначно: «Надія нас живить, але й розслабляє. Часто розчаровуємося, коли надміру сподівалися. Картопля проростає, але й в’яне. Тут радше про природні цикли, про які й військові говорять. Коли ти розумієш, що є цикл, і треба це прийняти. Є рік, і його треба пережити. Не думати, що вже завтра будемо перемагати. Просто переживати цей день, і сприймати, як є».
Наталя ДУДКО
