Кераміко-скульптурна: у пошуках порятунку
Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика на вулиці Мучній, 32 — укотре в центрі уваги й обговорення. Приводом став пост у фейсбуці начальниці управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко. Вона запропонувала львів’янам викупити фабрику: «Чи можна врятувати ЛКСФ — унікальну Львівську кераміко-скульптурну фабрику? Хто не знає — фабрика на вул. Мучній під Знесінням. Нині вона у приватних руках, поступово може бути знищена і забудована житловими будинками від виглядом апартаментів. А може і не бути, якби ми мобілізувалися і викупили фабрику для крутого мистецького центру з діючими майстернями кераміки, скла, скульптури. Ті будівлі ще можна врятувати, в деяких досі художники працюють, винаймаючи приміщення за грубі гроші. Як гадаєте, це реально? Думки про ЛКФ не дають мені спокою і нині зрання в неділю… Нині там на більшості території запустіння, хащі і вбиті дороги. А це ціле маленьке мистецьке містечко».
Навколо легендарної ЛКСФ, чиї вироби нині актуалізували свою цінність, був і досі є шлейф скандальності. Суперечки всередині спілки, розслідування в ЗМІ, кому належить майно, зокрема фабрика, переходи приміщень з рук у руки… Обговорення допису теж не уникло таких дискусій, як і різних думок про те, чи варто громаді рятувати фабрику й перетворювати її на мистецький простір.
Рік тому у Львові експонували виставку «Лабіринти Львівської кераміко-скульптурної фабрики». Її куратор Павло Гудімов у коментарі «Суспільному» зазначив: «Треба збиратися, думати, говорити і, зрештою, робити висновки, в якому форматі буде музей. Стосовно того, чи можуть бути на території фабрики якісь музейні, виставкові площі — все може бути. Але я реаліст, я практик. Бачу, що навколо того багато балачок, але конкретних кроків не зроблено. Думаю, що вже давно можна було про це поговорити і зробити».
Видання «Щоденний Львів» у своїй публікації зокрема зазначило: «Zaxid.net чотири року тому писав, що з 2008 року майном Львівської обласної організації Національної спілки художників України керує спеціальна управляюча компанія «Акрополь». На офіційному сайті компанії було зазначено лише три об’єкти нерухомості, що належали спілці та перебувають в управлінні компанії: «Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика» (вул. Мучна, 32), «Львівський художньо виробничий комбінат», (вул. Козланюка, 17) та «Будинок художника» (пл. Міцкевича, 9). Власником майна на Мучній, 32 є ТОВ «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури», директором якого був голова ЛОО НСХУ Олег Микита, нині покійний. У 2016 році фабрику з безпосереднього володіння НСХУ передали підприємству об’єднання громадян «Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури». Це структура, яку використовують профспілкові організації для комерційної діяльності. Керівником також був Олег Микита, а засновником — НСХУ. 21 березня 2017 року об’єднання громадян припинило існування, а майно перейшло у володіння однойменного ТОВ. Згідно з договором довірчого управління компанія «Акрополь» управляє цією нерухомістю з 2011 року.
Ніхто ще не написав, що сьогодні у державному реєстрі такого колективного підприємства, як Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика, вже немає. Судове рішення про припинення цієї юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом датоване ще 26.11.2013 №6/242-8/210 Господарським судом Львівської області. Що відбулося з її майном, логічно б запитати у Романа Гринчишина, останнього її керівника.
Бо ще у 2005 році — задовго до випадкового чи планового майбутнього банкрутства керамфабрики творчої спілки художників — за цією ж адресою — вулиця Мучна, 32 — було зареєстроване інше підприємство: ТОВ «Львівська фабрика мистецтв». Її засновниками-власниками пакетів акцій по 6,7 % стали відомі люди у мистецтві: Андрій Бокотей, Володимир Одрехівський, Юрій Угрин, Ігор Наконечний, Ігор Береза, Ганна Друль, Микола Грималюк і Роман Гринчишин. Останній і очолив Львівську фабрику мистецтв. Ту, адреса якої, нагадуємо, повністю збігається з адресою колишньої збанкрутілої Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики.
Тож нині начальниця управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко-Швець ностальгійно пропонує викупити за кошти міського бюджету власність Бокотея-Одрехівського-Наконечного-Гринчишина і К? Інакше на Мучній, 32 ніяк не з’являться нові мистецькі шедеври, а лише — багатоповерхівки?
Немає сумніву, що ця приваблива територія ще буде по-різному розіграна як у віртуально-мистецькому, так і у реально-бізнесовому просторах.
Кінцевий бенефіціар поки що публіці не відомий.
Нинішній голова ЛОО НСЖУ Ігор Гавришкевич ще чотири роки тому розказував про те, що йде спір за територію і майно Львівської кераміко-скульптурної фабрики, яка розташована біля парку Знесіння. Земля там дуже дорога, казав він. Територія фабрики — приблизно півтора гектара. Сотка там коштує від п’яти до семи тисяч доларів, отже за землю власник може отримати від семи до 15 мільйонів доларів.
Сьогодні, вочевидь, ціна земельного питання стала вищою».
Про проблеми з фабрикою, а також з іншим майном Спілки художників України, «Ратуша» писала вже не раз. Нині ми поцікавилися думками про приміщення ЛКСФ у нового голови Львівської обласної організації НСХУ Ігоря Гавришкевича.
— Кому сьогодні належить кераміко-скульптурна фабрика?
— Майно зареєстроване за ТОВ «Львівська фабрика кераміки, скла і скульптури», яке заснувала Національна спілка художників України, і юридично майно — за цим ТОВ. А номінально кінцевим власником є Спілка художників. Бо вона створила ТОВ «Львівська фабрика кераміки, скла і скульптури» і може його ліквідувати. Тоді майно повернеться до спілки.
— Яка роль компанії «Акрополь»?
— Спілка передала фабрику компанії «Акрополь» в управління. У 90-х підприємство мало борги, які значно завищили, щоб заволодіти майном. Частину майна спілки на той час продали, і «Акрополь» через суд його повернув. За виграні судові процеси «Акрополю» заплатили майном.
— Що нині з фабрикою?
— Найгостріший момент в історії з фабрикою — теперішній наступ будівельних структур та влади. Нас позбавили пільг. Після 1 січня 2022 року на нерухоме спілчанське майно нараховуватимуть такі податки, як на потужні виробничі підприємства. За приміщення фабрики ми мали б сплатити мільйон двісті тисяч щороку. Інакше в нас можуть через суд забрати майно.
— Що плануєте робити?
— Будемо вести переговори, будемо просити, переконувати внести зміни в ухвалу Львівської міської ради. Ситуація стосується всього спілчанського майна в Україні.
— Якщо не вдасться переконати?
— Шукатимемо інвесторів. Можливо, проведемо реорганізацію, змінимо статус нерухомості, щоб отримати пільги.
Власником нерухомості має залишитися спілка. Не думаю, що художники погодяться на інший варіант. Знайти комерційного інвестора можливості є, хоч вони й ризиковані. Орган місцевого самоврядування, міська рада, мав би бути найбільш надійним інвестором, якби вдалося домовитися. Звісно, не йдеться про те, щоб місто викупило наше майно. Але ми не проти, щоб місто було інвестором.
— Ідея створити музейний простір…
— Ще рік тому саме спілка запропонувала створити на території фабрики музейний простір. Щоб його створити, потрібні інвестиції. Чи міська рада вкладе кошти в наше майно? Можна було б демонструвати творчість митців у скульптурних майстернях, керамічних, художнього скла. І водночас щоб художники могли працювати. Чи вдасться це реалізувати, залежатиме й від того, що буде поруч. Адже можуть створити умови, поставивши нас у безвихідь. Я кажу про можливу зміну цільового призначення земель. Ми вже в тій розвилці. Раніше фабрика належала до підприємств потужної промисловості, тепер промислове виробництво буде обмежене. Відповідно, потрібно змінювати плани, перепрофільовувати наше виробництво.
Розмовляла Наталя ДУДКО
