Кінець війни: не вірте провидиці Ельвірі!
Усі вангування про день та обставини завершення цієї російсько-української війни дуже нагадують розповіді про людей, які побачили світло в кінці тунелю, але коли придивились, то зрозуміли, що це світло від потяга, що мчить їм назустріч.
Не згадуючи всує пророка Гордона і касандру Арестовича, можу стверджувати, що в марафон передбачень нині включились навіть ті, хто до цього дня перебував навіть за межами «Єдиного телемарафону». Наразі просторікування цих малоавторитетних експертів нагадують дзвінок до провидиці: «Алло, це провидиця Ельвіра? – Так, Петре Івановичу! – Так я не Петро Іванович!!! – Я знаю»… Та як дотепно сказав український громадський діяч і блогер Валерій Пекар: «Майбутнє не визначено наперед. Воно залежить від дій і думок сотень мільйонів людей. Воно сценарне й багатоваріантне. Передбачити його неможливо. В принципі неможливо. Не тому, що теорія наша ще слабка, прилади ще недосконалі, а штучний інтелект ще не навчений. А засадничо неможливо. Що можна передбачити? Тренди, деякі з них можна навіть поміряти. Сценарії, часом деталізовані, іноді навіть оцінити, висока чи низька їхня ймовірність.
Чим можна керувати? Передусім власними вчинками, від яких залежить. Наративами, які дають людям силу й наснагу чи, навпаки, знесилюють їх. Власним рівнем розуміння трендів та сценаріїв, рушійних сил та інтересів ?кторів. Своїми взаєминами з іншими людьми. Все решта залишається за межами людських можливостей. У таємний світовий уряд можуть вірити лише ті, хто сам не організував жодної вечірки чи пікніка, не кажучи вже про інвестпроєкт чи контрнаступ, тому що все завжди йде не так. Чорні лебеді літають зграями над тими місцями, де накопичується невизначеність, але схопити їх за хвіст рука не досягне. Не зачаровуймося, не розчаровуймося. Роб?мо, що треба, а буде що буде»… Але розмірковувати про певні тенденції нам ніхто не забороняє. Принаймні – наразі…
Як Путін перетворився з хвоста на геморой
Головною подією останніх днів, яка відродила в багатьох українців надію, що все може завершитись для нації і країни не трагедією, стало рішення президента США Дональда Трампа запровадити перші після його повернення до Білого дому масштабні санкції проти Росії. Невідомо, хто саме нашіптував про Путіна на вухо старенькому рудому пітону Ка: «А ще він обзивав тебе мерзенним земляним хробаком!» (я б ставив на Меланію Трамп), але це врешті спрацювало, і санкції нещадно вдарили по інтересах нафтових монстрів «Роснефті» та «Лукойлу». Путін так довго словами і вчинками висміював і дії, і бездіяльність славолюбного Дональда, що до того, зрештою, дійшло: «друг Вова», якого він вважав хвостом свого переможного коня, виявився звичайним гемороєм. Кремль вустами «сумної лошаді» Сергія Лаврова заявив, що війну можна завершити тільки на умовах Росії. І, схоже, «завершувач восьми воєн» не на жарт образився. Як?! Він стелить перед військовим злочинцем червону доріжку, розігрує перед усім світом комедію з «Томагавками», призначає любителю поцілунків хлопчиків в животик «стрілку» в Будапешті, а у відповідь чує: «Та що ви мені будете вказувати?! Я де паркувався – там і буду паркуватися, а прохання вашого МЖК про мир у дворі можете засунути начальнику вашого ЖЕКУ знаєте куди?»!
Публічний ляпас від дідуся Трампа
І дідусь Трамп вирішив нагадати, хто кому кидає до буди кості. І Путін, після публічного ляпасу, відразу ж за звичкою дуже налякався – і послав до Вашингтона рятувальну команду цих «гойдалок неробства» Кирила Дмитрієва, який намагається реанімувати переговорний процес. Дмитрієв робить безуспішні спроби відновити перемовини про «поганий мир, який краще хорошої війни!»: за три дні спецпредставник зустрівся з представниками сімох нафтогазових корпорацій США та з більш ніж 50 представниками їхнього великого бізнесу. На них він презентував переваги ведення бізнесу американськими корпораціями на території РФ, пільги у разі заходу (повернення) тих на російський ринок та наполегливо просував наратив про пряму провину Європи та України в тому, що вони через війну втрачають гроші. Дмитрієв мав зустрічі з конгресменами та сенаторами США з обох партій, не тільки республіканської, переважно з MAGA. Але цього разу адміністрація Трампа не почула закликів «дружити сім’ями», бо, як відомо гусак свині не друг», а хто репутаційно насвинячив Трампові ,Меланія і К добре старенькому підозріливому Доні розтлумачили.
Озброєний, розгублений і дуже небезпечний
У Путіна після цього фіаско (за великим рахунком) залишився лише один серйозний аргумент – застосування ядерної зброї. Всі козирі у вигляді залякування Європи бойовими дронами, «орєшніками» і «буревісниками» вождь болотяного народу вже світові продемонстрував, чим викликав у багатьох своїх «яструбів» спалахи білої гарячки, помноженої на манію величі, а у спеціалістів – надривний сміх.
І Путін… розгубився. До нього аж тепер дійшло, що налякати далеке заокеанське США погрозами застосування ядерки по території України – неможливо, перемогти старечий маразм компроматом – тупиково, а піти на пропозицію Трампа про припинення вогню без якоїсь гарної версії «вєлікой побєди» и «свершений целей СВО» для рашазбіговиська – самогубчо. Сотні тисяч навчених вбивати за великі гроші категорично не можна повертати їхні дєрєвні і бараки, бо тут же виникне «русский бунт – бессмысленный и беспощадный», якусь версію торжества того, «что Путин снова всех обыграл» треба показати бидлу, генералам і олігархічним елітам, щоб ніхто не насмілився подумати, що «цар-то НЕНАСТОЯЩИЙ!!!»
Наразі ж «собіратєль зємєль», окрім 300 тисяч вбитих орків, руйнівних пожеж на власних НПЗ і насмішок навіть власних «воєнкорів» та опричників, продемонструвати любителям балалайок і кокошників просто не має що. Саме тому падають КАБи на Дніпропетровщину, тисячами гинуть контрактники на штурмах під Покровськом та Купянськом і випалюються шахедами і ракетами дитячі садки в Харкові – за димовою завісою керманич країни рашистів ховає власний страх перед розправою втомлених відсутністю перемог опричників і… своє божевілля.
Світ, в якому нема Росії? Це цікаво
Путін опинився у цейтноті: кожен його новий хід призводить тільки до погіршення військової та економічної ситуації.
За весь літній наступ таки вдалось «віджати» шматки української території, але серйозного прориву фронту ніде не досягнуто. Українські міста стоять без світла і тепла, але вони живуть і чинять опір, що викликає легку паніку в російського Генштабу і пропагандонів.
Європа оговтується, виготовляє і закуповує зброю для себе і України, посилює санкції проти Раші, інтригує, свариться між собою, але від України не відмовляється.
Здавалося б, дружній Китай чомусь лише загадково спостерігає за розвитком подій, завжди готовий прийти… ні, ні – не на допомогу, а прийти ділити територію і корисні копалини Росії! Бо інакше для чого це все їм було потрібно? «Зачем нужен мир, в котором нет России?» – якесь після трьох з половиною років війни відверто глупе питання. Воювати через ринки збуту з США? Та цього Китаю легко можна досягнути і після серйозних і ґрунтовних безкровних перемовин з американцями, котрі вміють змінювати правила в процесі гри!
ЗСУ втрачають, стікають кров’ю, помиляються, б’ються в оточенні, але стоять. Україна хитається, але не падає, на його пропозицію «віддайте хоча б не захоплений нами Донбас» – вже сміються навіть на РашаТБ. Бо віддати Раші те, що їй ніколи не належало і ніколи не було нею навіть завойоване – це здійснити прямий крок до початку третьої світової війни.
Віддати Росії Донбас – це нові Судети
Саме так вважає литовський політик Ґабріеліус Ландсберґіс, і важко з ним не погодитись. Він вважає це абсолютними Судетами-1938 — de facto, якщо не de jure. У 1938 році багатьом теж здавалося, що нічого не можна зробити військовим шляхом і що чеську справу програно, але ж насправді була можливість скувати німецькі війська в Ельзасі, давши чехам шанс на боротьбу. Однак британський прем’єр-міністр ухвалив «просте рішення» — віддати частину чужої країни диктатору, бо так здавалося легше.
«Останні публічні заяви політиків містять вкрай важливе повідомлення — нинішня лінія зіткнення вважатиметься відправною точкою для переговорів, – пише Ландсберґіс. – Цю ідею обережно висували багато хто в Европі, але тепер офіційно її підтвердив навіть Зеленський… Її охарактеризували як «прийняття реальності без юридичного визнання». І це означає, що більше нічого не можна зробити, щоби змінити цю «прийняту реальність», що Путін контролює цю землю, і, принаймні у військовому сенсі, нічого не можна зробити, щоб змінити статус-кво… І так, тоді, як і зараз, були люди, які вважали, що здача агресорові, а не боротьба з ним, запобігатиме подальшому кровопролиттю. Але ми надто добре знаємо, чим це закінчилося — апетит агресора лише зріс. А нам кажуть, що країни, які підтримують Україну, мужньо стоять проти вимог Путіна передати йому території, які він ще не зміг завоювати. Перепрошую за запитання, але що станеться, якщо — до моменту погодження перемир’я — Путін захопить Донбас і вимагатиме Харків? Чи зміниться якось західна позиція? Де та межа, на якій ми скажемо: «ані кроку далі»? Якщо ми не змінимо свою стратегію, ця межа продовжуватиме повзти на захід. Я мушу це сказати: сам так виглядає поразка Заходу. Окуповані землі — не просто території чи зони інтересів, це частина країни, домівки людей, які стали жертвами агресора, домівки людей, яких ми підвели. І агресор сприйме цю перемогу та продовжить тиснути далі. Сьогодні лише одне є певним — Путіну просто дарують перемогу».
Ставок більше не підніматимуть? Побачимо
Наразі твердо маємо розуміти одне: вояж Дмитрієва в США – це, за словами політолога Карла Волоха, – зізнання Путіна, що піднімати ставки, як це було досі, він уже не хоче. А заяви, що зустріч Путін – Трамп обов’язково відбудеться й мир між Росією та Україною близький – опосередковане підтвердження, що месидж від Путіна був хоча б частково конструктивний. А от політолог Сергій Марченко нагадує, що найгірше в емоційних гойдалках Трампа, що вони саме гойдалки. Сприймати їхні хитання в бік України як стійкий тренд – помилка. Бо поворот Трампа до України – не позиція, а лише один з ВАРІАНТІВ його МОЖЛИВОЇ поведінки щодо України. Коли Дмитрієв дочекається Віткоффа і «перетре» з ним, цілком вірогідно, що у Трампа знову з’являться ідеї визнати Крим російським і подарувати Путіну ще кілька наших областей. Бо у Трампа немає мети ПОКАРАТИ Росію і примусити ЗАПЛАТИТИ за всі злочини і вбивства. Його мета зовсім інша і вона не має нічого спільного зі справедливістю. Трамп хоче ВИГІДНО для себе ПРОДАТИ путіну вихід із війни. Тому будь-який розворот Трампа в бік України – не його позиція, а пропозиція для ТОРГУ! І питання зміни його позиції – лише питання ЦІНИ, а не цінностей чи міжнародного права і репутації. Тут ключове слово – це слово ВИГІДНО. Особисто Трамп і, бажано, Америка мають непогано прикурити на припиненні війни (привіт від вже не українських рідкоземельних мінералів), а взамін надати воєнному злочинцю Путіну легальний статус і загарбані території, замість розгрому і воєнного трибуналу, на який він заслуговує. На щастя для нас, навіть такий диктатор, як Трамп, може не все. Громадська думка в США сильно прихильна до нас зараз. І це дозволяє дивитися на фокуси Трампа і його спроби повирішувати свої «шкурники» ціною наших життів без зайвої драми. Хочу попередити всіх, хто прагне бачити трошки далі заголовків, що ці гойдалки Трампа ще не раз і не два хитнуться в наш бік і в бік Путіна. Бути дорослим – це бути готовим до будь-якого розвитку подій і не впадати в зайву ейфорію і зайвий розпач.
Ну і бажано допомагати війську усім, чим можемо. Бо, власне, що б не «терли» американські рєшали з російськими, вирішують все ЗСУ. Поки армія стоїть, доти стоїть країна. І ніякі трампи і путіни з цим нічого не зроблять.
Микола САВЕЛЬЄВ
