Музей історії Міста з історією
«Подія, на яку з нетерпінням чекали…», — зазначають працівники Львівського історичного музею на своїй фейсбук-сторінці з нагоди відкриття Музею історії Львова, що відбулося 21 грудня. І таки справді чекали, щонайменше від минулорічної презентації відреставрованої Чорної кам’яниці на площі Ринок, 4. Тоді дирекція установи озвучила плани відкрити в цій ренесансній пам’ятці Музей історії Львова, якого в нашому місті, хоч це й парадоксально, тривалий час не було.
Музей історії міста зініціювали наприкінці XIX століття: 22 грудня 1892 року підписали відозву про створення музею Львова, а роботу над його наповненням почали наступного року. 1926-го львівська влада придбала будинок на площі Ринок, 4, а 1929-го відкрили музей. Радянська влада з 1940 року розмістила тут експозицію та фонди Львівського державного історичного музею. «Виник Львівський історичний музей, але ми втратили Музей історії Львова, — розповів директор Львівського історичного музею Роман Чмелик. — Експозиція в Чорній кам’яниці представляла західноукраїнські землі II-ї половини XIX — початку XX ст. Усе було підтягнуто під ідеологію, під сталінську історію. Значення міста та громади нівелювали, натомість акцентували на приєднанні земель, на «визволенні» та подавали все крізь призму класової боротьби».
Створюючи музей історії міста, працівники Львівського історичного музею намагалися уникати надмірної політизації та ідеологізації. «Коли історики аналізують взаємини народів, то здебільшого акцентують на гострих конфліктних темах. Але не варто забувати, що сусіди в місті зазвичай співіснували досить мирно, адже вибори та революції не відбувалися щодня, щотижня чи навіть щороку. Ми вирішили продемонструвати життя громади, а не міждержавні та міжнаціональні конфлікти. Зробити максимально наближену до людини експозицію, показати розвиток міста не через історію держав і навіть не через історію народів, а через історію людей», — пояснює Роман Чмелик. А про те, як змінювалася влада у Львові, можна дізнатися в одному з тематичних блоків експозиції — «Символ міста», де показано видозміну гербів з XIV до XX ст.
Ймовірно, уникання гострих тем не всім видасться доречним, адже нерідко саме пропрацювання конфліктів може сприяти порозумінню, а замовчувати гострі теми у спілкуванні людей чи народів не завжди варто. Але це може стати предметом окремої експозиції, що їх також планують організовувати на різні теми в спеціально запланованих для цього залах. Наразі варто прийти і оглянути той ідеалізований, бо вже минулий, Львів. Адже таким він також був.
Те, як жило наше місто в різні часи, від першої згадки про Львів, презентують майже 750 автентичних пам’яток із 30-ти фондових збірок Львівського історичного музею. Серед них є й відомі та популярні раритети музею, і вперше представлені експонати. Приходьте й дізнавайтеся історії про символічні ключі від міста, печатки магістрату, інавгураційні ланцюги президента та мера, макет ренесансної ратуші, цехові відзнаки, королівські грамоти, стародруки, продукцію монетного двору, роботи знаних скульпторів, малярів, ювелірів, меморіальні речі. Починає експозицію макет авторства скульптора Володимира Одрехівського, на якому відтворено Львів княжого часу — на основі досліджень музейників, археологів, архітекторів станом на 2020 рік. Відвідувачі можуть накласти стародавні карти на сучасні мапи й порівняти, що змінилося за цей час. А ще мають змогу уявно помандрувати мурами і брамами, які оточували Львів 250 років тому — таким його побачили автори панно, намальованого 90 років тому, а нині відреставрованого й розміщеному в одному з залів музею.
У формуванні експозиції відмовилися від суто хронологічного принципу, подаючи історію міста 11 тематичними блоками і розповідаючи про життя релігійних громад, ремісничих цехів, купецьких гільдій, освітнє й культурне середовище, зародження і розвиток промисловості тощо. Щодо послідовності подій, то її подано на стінах вздовж сходів під час переходів з поверху на поверх (експозиція охоплює три рівні).
Ще одна особливість Музею історії Львова — тут представлено експонати лише з фондів Львівського історичного музею. Щоцікаво, такий підхід не збіднює експозицію, а навпаки, дає змогу показати більше артефактів зі збірки музею й репрезентувати більше граней історії Львова. А щоб подивитися полотна Олекси Новаківського чи Івана Труша, можна відвідати інші львівські музеї, слушно зазначає директор установи Роман Чмелик.
Під час екскурсії завідувач відділу «Музей історії міста» Львівського історичного музею Андрій Музика акцентує на особливостях пам’ятки архітектури, в якій ще на початку XX століття мешкали львів’яни. Про збережені автентичні двері, які він відчиняє, запрошуючи оглянути черговий тематичний блок, про можливість перейти від однієї кам’яниці на площі Ринок до сусідньої, про чергування менших і більших кімнат-залів. У такий спосіб ще раз підкреслюючи, що приміщення Музею історії Львова — ще один експонат цього музею. Який обов’язково варто відвідати, щоб полюбити місто ще більше.
Наталя ДУДКО
