Четвер, 23 Вересня

Не стало Жана-Поля Бельмондо

У віці 88 років 6 вересня помер французький актор Жан-Поль Бельмондо, повідомила агенція AFP. Причину смерті артиста не уточнюють. Але відомо, що з моменту, коли в актора стався інсульт у 2001 році, у нього були проблеми зі здоров’ям, пише «Захід.нет».

Бельмондо народився 1933 року у Франції в сім’ї паризького скульптора Поля Бельмондо неподалік Парижа. Після завершення навчання у Вищій національній консерваторії драматичного мистецтва Жан-Поль розпочав професійну кар’єру в театрі, згодом почавши зніматись у кіно. Першу славу Жану-Полю принесла роль у маніфесті французької «нової хвилі» — фільмі Жан-Люка Годара «На останньому диханні», де Бельмондо грає авантюриста Мішеля Пуакара.

Харизматичний актор, який часто самостійно виконував небезпечні трюки, в 1960-х переключився з артхаусу на мейнстрімні фільми і став одним з провідних французьких героїв комедій і бойовиків, зазначає «Ліга.нет». Одна з найвідоміших сцен у виконанні Бельмондо – загибель головного героя в останні хвилини фільму «Професіонал».

Бельмондо зіграв понад 80 ролей, зокрема знявся у фільмах «Професіонал», «Чочара», «Жінка є жінка», «Доктор Пополь», «Ставіски», «Чудовий», «Божевільний П’єро», «Дві жінки» (за нього партнерка актора Софі Лорен отримала «Оскара»), «Людина з Ріо», «Безтямний П’єро». У 1980-х актор також почав грати в театрі, з якого починав кар’єру.

Ролі Бельмондо завжди життєрадісні, легковажні, сміливі та спокусливі. Вони були як зразками для наслідування, так і яскравими прикладами того, як не варто робити, зазначає «Бі-Бі-Сі». Завдяки харизмі й акторському таланту Бельмондо, вони завжди були яскравими і багатогранними.

Талановитий актор з чарівною усмішкою завоював серця шанувальників кіно своїми гострохарактерними ролями в комедіях і бойовиках. Французи дали йому прізвисько «Бебель» («прекрасне дитя»). Як пише AFP, Бельмондо критикували на початку його кінокар’єри за рішення комерціалізувати свій талант. На ці закиди він відповідав так: «Коли актор успішний, люди відвертаються від нього і кажуть, що він обрав легший шлях, не хоче працювати і ризикувати. Але якби було так просто заповнити кінотеатри, то світ кіно був би в значно кращому стані, ніж зараз».

Останнім художнім фільмом, в якому зіграв актор, став «Чоловік та його пес», який вийшов у широкий прокат в 2009 році. У 2015 році Жан-Поль Бельмондо оголосив про завершення кар’єри.

У 1989 році Бельмондо удостоїли французької національної кінопремії «Сезар» за роль у фільмі «Улюбленець долі». У 2011 році він отримав почесну «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю, а в 2016 році його нагородили премією «Золотий лев» Венеційського МКФ за внесок у світовий кінематограф.

Мав чотирьох дітей від двох шлюбів, а також у різні роки перебував у стосунках із акторками Урсулою Андресс і Лаурою Антонеллі, колишньою моделлю Playboy Барбарою Гандольфі, а також двічі з-понад 30-річною перервою – з акторкою Карлос Сотто Майор. У Жана-Поля Бельмондо залишилось шестеро онуків.

Мирослав Дочинець: «Я не фанат Бельмондо, хоча більшість його фільмів переглядав із задоволенням. Мені він цікавий не стільки в ролі гравця ролей. Для мене Бельмондо – феномен синівської відданости.

Його батько, походженням сицилієць, був поденним скульптором, ліпив бетонних купідонів для муніципальних водограїв. А оскільки на натурників грошей не мав, то йому  позував син. Дитинство минало в тісній, запорошеній майстерні або за риштуваннями новобудов. Купідони виходили гарненькі, гладенькі, кучерявенькі. На себе ж малий Жан-Поль ніколи не дивився в дзеркало. Аж поки один п’яничник із їхнього кварталу не відкрив йому очі. Спересердя кинув скульптору: «Ти з нього ліпиш янгола, а він – «іль бруто». Тобто – «потвора» італійською. Батько кинув кельму і твердо сказав: «Твій зір спаскудило вино. Ти нічого не бачиш. Мій син – «бебель». Тобто – «красунчик, пестунчик долі». І малий Жан-Поль повірив батькові, хоча дзеркало промовляло цілком інше.

До Національної консерваторії драматичного мистецтва його ледве прийняли, заплющивши очі на «образ обличчя», бо мав гарний голос. Він сам на це не сподівався, але підохотив батько: «Все буде добре, ти – бебель». У першому фільмі «Мольєр»  перед показом вирізали епізоди, де грав «пестунчик долі». Щоби не ображати естетичний смак глядачів. А потім… потім одного прекрасного дня він стає кумиром молоді, а фільми з його участю — найкомерційнішими у Франції та світі.

І ось його запрошують на вручення кінопремії «Сезар» за фільм  «Пестунчик долі». Він довго вмовляв режисера Клода Лелуша дати фільму саме таку назву. Але від церемонії та нагороди відмовляється, бо… автор престижної статуетки свого часу насміхався над цементними купідонами його батька. Простого ремісника, який виліпив із звичайного незугарного хлопчика дивовижний талант. Його інструментами були – віра, надія, любов.

Були. Сьогодні чудового сина чудового батька не стало…».

Наталя БОРИСЛАВСЬКА

Share.

Leave A Reply