Окупанти вбили письменника Володимира Вакуленка
Зниклого у березні під час окупації Харківщини дитячого письменника Володимира Вакуленка вбили – про це свідчать результати ДНК-експертизи. Про це в понеділок, 28 листопада, інформує Суспільне.
Володимир Вакуленко – дитячий письменник, поет і лауреат численних літературних премій. Він зник в селі Капитолівка Ізюмського району в березні 2022 року. Батьки письменника понад пів року шукали свого єдиного сина. Згодом стало відомо, що російські окупанти викрали його.
Після звільнення Збройними силами України окупованого Ізюма, в місті виявили місце масового поховання. “Станом на початок вересня, там знайшли понад чотири сотні тіл. Поховання проводила місцева ритуальна служба, вона ж вела журнал із даними про небіжчиків. Як з’ясувалося, в цьому журналі, під номером 319 були вказані дані письменника”, – йдеться в повідомленні.
Правоохоронці спершу заперечили інформацію про те, що в цій могилі був похований Володимир Вакуленко. 20 жовтня речник прокуратури Харківщини заявив, що під номером 319 вони виявили тіло невідомої жінки.
Однак розслідувачі знайшли фото тіла під номером 319, зроблене перед похованням. На ньому – прострелені документи Володимира Вакуленка. Також – татуювання на руці, схоже на те, що мав письменник. Тепер дані про загибель письменника підтвердила ДНК-експертиза.
У Вакуленка лишився неповнолітній син. Дитина має інвалідність (розлад аутичного спектру) і потребує допомоги. Чоловік майже ніколи не розлучався із сином.
Володимир Вакуленко – активний учасник Революції Гідності у Києві та Львові. 18 лютого 2014 року брав участь у “мирному наступі” до Верховної Ради та разом з іншими активістами вимагав обмеження повноважень президента Януковича, повернення до парламентсько-президентської форми правління, покарання винних у побитті активістів Євромайдану. Того ж самого дня під час сутичок із силовиками й тітушками отримав численні травми та рани. Із початку російсько-української війни був волонтером, мав чітку проукраїнську позицію, чим і міг “зацікавити” російських окупантів.
Був лауреатом Міжнародного конкурсу “Коронація слова” та низки інших конкурсів. Написав тринадцять книг, зокрема збірки дитячих віршів “Сонечкова сім’я” і “Татусева книга”.
Зі спогадів про Володимира Вакуленка
Юлія Баір: «Тепер точно відомо, що Володимир Вакуленко лежав у могилі 319 в ізюмському масовому захороненні вбитих і закатованих московськими катами українців… Володя творив, зігрівав і запалював. Був рідкісним безкомпромісним українцем. За це був зраджений і вбитий.
Ми винні йому не лише покарання вбивць-окупантів і зрадників псевдонаших. Тепер ми винні йому не тільки пам’ять про нього і всього гарного, що Володя залишив по собі. Ми винні на всі наступні покоління збереження пам’яті про його вбивство. Вилікувати цю зрадливу коротку пам’ять. Викорінити кацапізм зі себе й нашої землі. Володю… Ти не з тих, кому варто бажати вічного спокою. Гори й запалюй в інших світах. Дякую, що був з нами і був саме таким».
Остап Сливинський: «…у той самий день підтверджується смерть українського письменника, який писав дитячі казки і мав ясного, світлого сина, і не вмів ховатися ні за стінами, ні за словами, тож коли по нього прийшли, чесно сказав, що буде з найближчими – з сином своїм і своєю землею – до самого кінця, навіть якщо всім разом судилося розділити на трьох одну смерть, і йшов попереду тих, що його вб’ють, не ховаючи свою мову і свою любов, аж до смерті, яку мусив з’їсти сам, від початку і до кінця, бо ті, з ким можна було її розділити, мали кожен і кожна свою власну смерть, «російська традиція» має багато її і може роздавати, не скуплячись, і не своїм чи чужим – бо немає для неї своїх і чужих, а є лише ті, що пролізли крізь її горлянку і ті, ким вона подавилась, – отак вона відділяє тих, кому треба завдати смерті негайної, від тих, кому належить від смерті відстрочка».
Галина Крук: «Володю, ти був борцем і тобі вистачало характеру йти проти течії і залишатися яскравим. навіть на сірому тлі. навіть у найтемніші часи ти не шукав легких шляхів і життя тебе не балувало, підкидаючи різні випробування у тебе не було шансів вціліти на окупованій території, бо навіть у мирні часи ти багато кому муляв очі в Ізюмі – твоя українська, твоя діяльність, твоя позиція, твій Віталька не писала нічого раніше, бо була ще крихта надії, щоб тобі не нашкодити.
Хрест під номером 319. він твій. світла пам’ять, друже!»
Підготувала Наталя БОРИСЛАВСЬКА
Вірш зі збірки Володимира Вакуленка «Татусева книга»
На коня сів козачок –
За спиною рюкзачок,
В ньому печиво та фрукти
І цукерки від застуди.
– Коник, вйо! –
малюк говорить, –
До садочка треба скоро!
Вихователька он з ґанку
Кличе діток до сніданку.
По дорозі дід займає:
– Бачу, хлопче, кінь встигає!
Може, продаси мені?
Файні гроші дам…
– Та ні!
Замість коника – мій тато
Мусить вранці поспішати.
– Що ж ти тата осідлав?
– Пішки йшли б, так він проспав…
