Олексій РІЗНИК: «Львів приєднав до себе населені пункти, але влада міста закриває очі на їхні проблеми»
Про роботу однієї з ключових депутатських комісій Львівської міської ради, приєднані до Львова території, депутатську діяльність газеті «Ратуша» розповів депутат Львівської міської ради від партії «Європейська Солідарність» Олексій Різник.
— Олексію, Ви керуєте постійною депутатською комісією архітектури, містобудування та розвитку територій Львівської міської ради — однією з ключових для розвитку міста. Розкажіть нашим читачам детальніше про себе та роботу в комісії.
— Львів — моє рідне місто, в якому я провів усе життя. Як львів’янина мене завжди бентежило багато питань, пов’язаних із господарюванням у місті. Завжди здавалося, що є очевидні речі, які можна зробити, аби вирішити те чи інше питання. У певний момент мені набридло бути стороннім спостерігачем. Тому я вирішив іти на вибори. Все моє життя пов’язане зі Львовом. У мене добра освіта, яку здобував усе життя.
Нині очолюю комісії архітектури, містобудування та розвитку територій. У порядку денному комісії завжди багато питань. Часто приходять люди, які роками не могли вирішити свої проблеми. Трапляються питання щодо спірних ділянок, де є конфлікти між сусідами. Ми завжди запрошуємо всі сторони і слухаємо їхні аргументи, аби ухвалити правильне рішення. Навіть у час карантину ми вишукували можливість, аби обговорити ці питання з мешканцями, звісно, з дотриманням усіх карантинних вимог.
— Як голова комісії, які завдання Ви собі ставите?
— Коли йдеш у депутати, то точно бачиш для себе чіткі завдання, що б ти хотів зробити для громади. Особисто я думаю, що за 5 років ми реалізуємо будівництво дитсадків, незалежно від форми власності, а також двох шкіл та стадіону. В перспективі хотілося б збудувати лікарню, але є проблема із землею. Думаю, що ділянку під нову лікарню ми знайдемо, але не факт, що встигнемо за 5 років цей проєкт повністю реалізувати.
На мою думку, Львову потрібна сучасна лікарня. Сьогодні більшість медичних закладів розміщені в місцях, не пристосованих до наявних інженерних мереж, потреб, освітлення, транспортних розв’язок тощо. Медицина у своєму розвитку за останні 50 років кардинально змінилася. Нині лікарні висотою 8-9 поверхів ніхто не будує. Доцільніше приміщення для таких потреб робити на 2-3 поверхи. Сьогодні до питання будівництва сучасних лікарень розглядають у контексті площинних споруди, аби пацієнт не витрачав багато зусиль, щоб потрапити до лікаря. Відверто кажучи, наші лікарні морально застаріли, і виглядає так, що дешевше знести та побудувати нове, аніж пробувати модернізувати старе.
— Ви б назвали себе політиком, чи радше господарником?
— Звісно, коли йдеться про депутатів місцевих рад, то тут на першому місці має бути питання господарювання, адже саме від міського голови і депутатів залежить комфортне життя мешканців. Політика — це інше. Я би не став називати себе професійним політиком. Не впевнений, що професійна політика в нашій країні взагалі представлена як така. Мені здається, я маю достатньо знань та навичок, аби бути максимально корисним для рідного міста.
У будь-якому разі депутатство — це вміння ухвалювати рішення. У багатьох випадках, щоб прийняти те чи інше рішення, його насамперед необхідно пояснити собі, зрозуміти, чому ти вчиняєш саме так. До багатьох рішень ми ставилися негативно, коли ще не були депутатами міської ради. Тільки коли стаєш депутатом, розумієш, що іноді доводиться ухвалювати не завжди популярні рішення.
От, наприклад, формування статутних капіталів комунальних підприємств. Зрозуміло, що первинне бачення у всіх було однозначно негативне, але держава змушує міста та громади приймати неправильні рішення способом дотування своїх підприємств, адже іншого шляху немає. Хоча, звісно, є можливість зробити їх прибутковими, але це вже питання до керівників підприємств та міського голови, який їх призначає.
Ми не можемо зупинити опалювальний сезон. Незалежно від того, добре чи погано платять люди, газ купувати необхідно. Ми не можемо на сьогодні зупинити роботу медичних чи освітніх установ попри те, що держава їх недофінансовує. І таких речей є дуже багато.
— Яка нині ситуація з приєднанням громад?
— Складна, адже це тривалий процес. Фактично всю соціальну інфраструктуру передали на обслуговування територіальних громад, а землі на той час не передали. І, відповідно, величезна кількість вільних земельних ділянок була розподілена Держгеокадастром з жовтня до фактично вчорашнього дня невідомо кому.
А скільки є скандалів у громадах, де пороздавали пасовища, сіножаті й інші землі, які не передбачалися як землі сільськогосподарського призначення, однак на сьогодні роздані? І цю проблему фізично створила держава. Саме держава часто ускладнює роботу територіальних громад.
Інша справа, що Львів приєднав до себе населені пункти, але влада міста закриває очі на їхні проблеми. Фактично нині не передбачено бюджету для приєднаних громад. Є серйозні проблеми з містобудівними умовами. Досі невідомо, кому вони підпорядковуються — міській раді чи районним державним адміністраціям.
Тепер ми перебуваємо в певній колізії. Для багатьох громад приєднання не пішло на користь, і Винники тут є яскравим прикладом. Це успішна громада, яка мала власні ресурси та розвивалася, а тепер у них багато незакритих питань. Відбувається своєрідна стагнація. Не вирішують елементарні речі. Днями я мав прийом громадян у Винниках. Скажімо, нині там є серйозна проблема із встановленням дорожніх знаків на вулицях. Скоро 1 вересня, і діти підуть до школи, а шлях цей зараз небезпечний. ОСББ готові самі ставити дорожні знаки, але погодження від влади Львова немає, бо це тривалий процес.
Низка є питань і щодо інших приєднаних населених пунктів. Проблеми громад просто ігнорують, і часом потрібне особисте втручання депутата, аби почався рух. Стратегія постійних обіцянок — дуже погана стратегія. Якщо влада міста не знає, як собі дати раду із цими громадами, то треба чесно про це сказати. Треба спільно сідати і вирішувати це питання, а не тримати людей у заручниках ситуації. Тепер вони також львів’яни, то можливо, не варто ділити людей. Бо зараз виходить так, що одним усе, а іншим те, що залишиться.
— Ви на комісії порушували тему мораторію на будівництво у Львові…
— Проблема в тому, що у Львові нове будівництво часто не підкріплено об’єктами соціальної інфраструктури, які на цій території повинні бути розташовані. Ми маємо багато прикрих випадків, коли мешканці купували собі квартири, сподіваючись на дитячий садочок поруч, а в підсумку отримували ще одну багатоповерхівку. Ці люди приходять на комісію і намагаються добитися правди.
Реально будівництво повноцінного садка коштує приблизно 50 млн гривень. Для жодного забудовника спорудити хоча б один дитсадок — інвестиційно не привабливо і дорого.
Також наразі немає механізму, який зобов’язує будувати соціальну інфраструктуру. До того ж держава обмежила міста в частині сплати пайового внеску. Тому ми зараз допрацьовуємо механізм компенсаторних факторів, яким розпрацюємо механізм у частині будівництва об’єктів соціальної інфраструктури.
Тому питання соціальної розбудови інфраструктури буде найближчим часом одним із найважливіших.
— У переддень 30-річчя Незалежності України що б хотіли побажати нашим читачам?
— День Незалежності — найголовніше свято нашої країни. Багато хто каже, що наша незалежність дісталася нам легко. Я вважаю, що це не так. Цілі покоління українців торували до неї шлях. Він вистелений потом, кров’ю і сльозами мільйонів наших предків. І це найбільший скарб, який ми отримали. Найперше я хочу подякувати нашим воїнам, яка нині продовжують воювати за нашу державу. Чесно буде сказати, що своє 30-річчя Незалежності Україна святкує саме завдяки їм. Усіх вітаю зі святом! Бажаю нашій країні процвітання, успіхів на міжнародній арені і, звісно ж, перемоги на ворогом!
Розмовляла Христина СЛЮСАРЧУК
