Українська вишиванка – символ вільних людей!
Цього тижня ми відзначали свято вишиванки – цей день особливий для кожного. Адже українська вишита сорочка – не просто елемент гардеробу, а й потужний оберіг. З давніх-давен слов’яни використовували льон і конопляне полотно, червоні і чорні нитки. Також мало значення те, для кого шиють сорочку. Історики стверджують, що українці споконвіку вишивали такі сорочки, вкладали в них особистий сенс до прикладу: на здоров’я, вдачу чи любов.
Старовинні вишиванки особливо цінують, адже це наша історія, яка творилась руками предків. До прикладу, у Львові зберігається унікальна колекція вишиванок родини Івана Франка. Детальніше про колекцію «Ратуші» розповіла українська літературознавця та франкознавця – Наталія ТИХОЛОЗ.
«Сучасники Івана Франка часто свідчили, що він вирізнявся з-поміж загалу, з-поміж пишних комірців і краваток своїми вишиванками. Носив він їх у будні і свята, – починає Наталія Тихолоз. – Коли ми подивимося на світлини Івана Франка, то побачимо, що майже на всіх фото він позує у вишиваних сорочках, за винятком, можливо, 1-2, які стосуються дитячого періоду Франка. Тобто навіть з цих світлин можемо побачити, як багато 
було у нього було вишиванок. Щоправда, частина сорочок, які є на світлинах, не вціліли або зникли, тому в музеї маємо їхні репліки. Але також у Домі Франка зберігаємо унікальну річ – це є власне полтавська мереживна біла сорочка, яку подарувала Іванові Франкові Христина Алчевська. Ця сорочка вишита білими на білому. Її передала музею донька Івана Франка – Анна Франко-Ключко, коли вона 1967 року приїжджала з Канади, де тоді жила, в Україну, і побачила, що створюють музей Івана Франка. Вона передала цю сорочку як цінний спомин про свого батька і як той артефакт і ту сорочку, яка торкалася тіла Івана Франка. Тобто це справді вишиванка, яку носив Іван Франко».
– Розкажіть про колекцію вишиванок родини Франків, яку зберігає Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка?
– Ми знаємо, що вишивати любила і дружина Івана Франка – Ольга Франко. Тож зберігаємо рушники, які вона вишила. Також маємо в колекції багато вишитих скатертин. Ще один унікальний експонат – маленька вишиваночка, яку Ольга Франко власноруч вишила для своєї донечки Анни. Анна Франко-Ключко розповідала, що в цю вишиваночку мати вдягала її, а потім вона вбирала у неї своїх синів – онуків Івана Франка. У музеї зберігаються і вишивані сорочки сина Івана Франка – Тараса Франка. Деякий час він був директором музею Івана Франка, однак потім радянська влада насильно переселила його до Києва. І там він, як працівник Інституту літератури, вирізнявся тим, що ходив на роботу також у вишиваних сорочках. На той час за носіння вишиванки можна було потрапити до буцегарні. Але співробітники Інституту літератури і сьогодні згадують, які гарні вишиванки носив Тарас Іванович Франко. Деякі з цих вишиванок зберігаються у цій колекції. Одна з них – дуже революційна на ті часи, адже вишита голубими і жовтими нитками.
– На фото бачимо, що Іван Франко зазвичай поєднував українську вишиванку з європейським костюмом. Тоді вишивка була постійним атрибутом простих українців, а інтелігенція поводилась із національним вбранням вкрай обережно. Чому ж Іван Франко пішов на такий сміливий крок і надавав перевагу саме вишиванкам, а не краваткам та сорочкам?
– Для Івана Франка носіння вишиванки було дуже органічним. Його донька згадувала, що Іван Франко виніс цю вишиту сорочку із батьківської хати. Тобто для нього це не було щось показове, як ходіння в народ. Тоді в 60-х роках був такий рух, як хлопоманство – ходіння в народ, коли інтелігенція переодягалася в народний стрій і йшла в села, щоб спілкуватися з народом і записувати від нього фольклор. А в Івана Франка це було дуже органічним, він виніс цю вишиванку із батьківської хати, йому вишивала мама. Франко одним із перших українців поєднав вишиванку з європейським костюмом-трійкою. Це був теж своєрідний індикатор, за яким можемо говорити, що Франко показав нам, куди маємо рухатися. Що вишиванка може бути українською і водночас бути елементом інтелігентного одягу. Тобто це теж було своєрідне єднання з народом, в якому він поєднав різні верстви цього народу – селян і містян, інтелігенцію і вихідців із сільської місцевості і разом з тим це був маркер, який вказував нам, куди маємо рухатися – в європейську стихію. На прикладі костюма він показував, ким ми є і ким себе ідентифікуємо, і куди маємо рухатися. За Франком вишиванку почали вдягати інші представники української інтелігенції і вона справді дуже поширилась. Навіть те, що ми сьогодні часто вдягаємо вишиванку до костюма, до класичного одягу, – це очевидно данина власне тим традиціям, які започаткував Франко.
– Які орнаменти обирав Іван Франко?
– Найбільше Іван Франко любив бойківські орнаменти, адже був бойком. Для цих орнаментів характерні поєднання червоного і чорного, червоного і синього. В його гардеробі було дуже багато вишиванок, і сьогодні важко сказати, скільки їх було. На кожній світлині бачимо його в іншій вишиванці. Навіть з цього зробити висновок, що їх точно було більше, ніж десять, а може, і двадцять. Найближчими йому були власне бойківські взори, але у своєму гардеробі мав вишиванки, які представляли різні регіони України. Дружина Івана Франка – Ольга Франко дуже відстежувала різні вишивані взори. І відомо, що її сестра, яка мешкала в Києві, надсилала Ользі вишивані комірці, які потім пришивали до сорочок. Іванові Франкові так само надсилали вишивані взори з Гуцульщини. Тобто насправді у нього була колекція вишиванок, яка мала дуже багато різних візерунків, що представляли всю Україну.
– А дружина і діти Івана Франка в повсякденному житті також надавали перевагу вишиванкам?
– Так, і дружина і діти. Якщо будемо дивитися на фотографії, наприклад, маленьких дітей Івана Франка – Тарасика і Андрійка, де їм 4 і 2 роки, то ми теж побачимо, що ті дітки одягнені у вишивані сорочечки і в свитки гуцульські. Крім того, Ольга Франко, як згадували сучасники, теж завжди одягала вишивані сорочки. І можна було побачити, як, наприклад, Іван Франко з дружиною Ольгою в Болехові ловили рибу. Франко був у великому брилі солом’яному, вишиванці, а вона також у вишиваній сорочці і з закоченою спідницею, бо ноги стояли у воді. Є світлини, де четверо дітей Івана Франка, двоє з них – старших у гімназійній формі, але видно, що з-під форми виглядають вишивані крайчики сорочок. І молодші діти також: Гандзя повністю вбрана в народний стрій, на ній коралі, а молодший син Петрусь має вишитий комірчик.
– Попри таку колекцію власних вишиванок, кажуть, що Івана Франка поховали в чужій сорочці, це правда?
– Коли помер Іван Франко, був травень 1916 року. Розпал Першої світової війни. За той час у будинку Франка уже кілька разів побували злодії. Це був воєннийй час, як і тепер. Коли російські війська заходили до хат, не питаючи в мешканців. Так само, як нині російська армія, тоді нічим не вирізнялась. Маємо навіть окремі статті у львівських газетах, де писали, що будинок Івана Франка обікрали, і таких дописів кілька. Зрозуміло, що ті варвари, які побували в будинку Івана Франка, вкрали усе, що можна було, усе краще забрали. І коли Іван Франко помер, то, звісно, що хата була не така, як в той час, коли не було війни. Ольга Роздольська згадувала, що в будинку не було жодної порядної сорочки. Тоді Карло Бандрівський – шкільний приятель Івана Франка, який був його опікуном, послав когось до Герміни Шухевичевої, щоб вона дала гарну вишивану сорочку свого покійного чоловіка. Тому власне ми і говоримо, що його поховали в чужій сорочці.
Юлія СТОЛЯР
