В Рік Вогняного Коня головне – не боятися Чорного Джека!
Інколи читачі цікавляться: «Миколо! А як Вам вдається з такою великою долею віро-гідності передбачати майбутні політичні і світові події? Ви ще у 2019 році писали, що обрання президентом України Володимира Зеленського – це гарантована війна з Росією – і саме так сталось! Ви спрогнозували, що свої важкі часи Ігор Коломойський спробує перебути в українському СІЗО. Саме Ви багато місяців поспіль наполягали на тому, що прихід в США до влади Трампа – це буде гарантований плюс для Росії, ганьба для США і величезний безпековий удар по Україні. А звідки ще за 10 діб до самого факту події Ви могли знати, що Зеленський пожертвує Єрмаком, відправивши його невідомо куди?!!» Вроджена скромність не дозволяє мені висвітлити весь спектр своїх інформаційних джерел, але свій дар я пояснюю просто: я беру найпесимістичніші прогнози аналітиків і політологів і множу їхні висновки на п’ять! Результат вражає! Не вірите? Спробуйте самі. Плюс анекдот про Чорного Джека. Але це вже наприкінці тексту. Отже, скориставшись саме цією порадою, спробуємо зазирнути в події 2026 року, який за східним календарем є роком Вогняного Коня, що символізує свободу, енергію, швидкість, силу та прагнення до незалежності.
Та спробуємо поговорити серйозно. Що ж чекає насамперед нашу країну, діти якої вже на слух визначають, що чути в нічному небі – іранський «Шахед» чи таку милу серцю рашистських освободітєлєй «Герань»?
Найгірше – ця кривава війна, на жаль, триватиме. Попри можливе перемир’я. Вже навіть останній Арестович, який з радника плавно перетворився на зрадника, не наважується розповісти, що ракети у ворога незабаром закінчаться, а всезнаючий Діма Гордон, навчений життям, більше не називає точних дати звершення цієї багаторічної російсько-української війни.
Сьогодні Москва, яка вже повністю перевела свою економіку на військові рейки, чекає Нового року. Чому? Нагадаю: саме до цієї дати ми отримували озброєння від США, завізоване підписом президента США, старенького Джо Байдена. Що буде після 1 січня – побачимо, але старенький дідусь Дональд Трамп робить все можливе, щоб Україну вкотре позбавити і американської зброї, і американської розвідінформації. Лави тих, хто кричав: «Трамп прийде – порядок наведе!» стали дуже ріденькими. Спроби Зеленського віддати за безцінок наші копалини в обмін на міфічні «безпекові гарантії» зазнали нищівного фіаско – умілий барига Трамп, як Остап Бендер, поклав в кишеню список «стільців», в яких гіпотетично заховані скарби, а на питання про гарантії якось так деменційно поцікавився: «Які гарантії, Вова?!»
НАТО: або ми пожертвуємо ним, або вони – ?..
Кремль вже не пропонує інших рішень територіальних суперечок щодо УКРАЇНСЬКОЇ території на Донбасі, окрім виведення звідти підрозділів ЗСУ і введення поліцейського спецназу РФ (але військ РФ там не буде – правда, цікава пропозиція?). Росія наступає, і саме це стає головним аргументом Путіна у вирішенні будь-яких спірних питань. І від цього постійного просування рашистів не рятує навіть інформаційний копняк, якого Кремль зазнав у Куп’янську, де кількість оточених військових РФ щодня перетворюється з сотень на десятки.
Спроби російських дипломатів на повному серйозні говорити про те, що вони пропонують експлуатувати Україні і Росії Запорізьку АЕС РАЗОМ (під контролем США), нагадують пропозицію автозлодія господареві викраденої автівки їздити на ній почергово, але під наглядом патрульного поліцейського, щоб восторжествував Закон! Смішно? Якось не дуже.
Наступного року Росія нізащо не покине педалювати тему заборони вступу України до НАТО. Чи погоджуватись нам на це в разі наполягання Трампа? Питання вельми дискусійне, якщо зважити на позицію Альянсу під час цієї війни України проти агресора Росії. Чи Будапештський меморандум – це був лише прикол сильних світу цього, щоб розвести «лоха» на ядерну зброю? Пропозиція Петра Порошенка про внесення цього курсу в українську Конституцію була вельми своєчасна після російського вторгнення на наші землі в Криму, але чи актуальна вона й сьогодні? Очевидно – так. Але – як? Тут повинні дуже попрацювати дипломати на міжнародній ниві, щоб забезпечити наш реальний суверенітет та територіальну цілісність (скажімо, через створення військово-політичних утворень з країнами Балтії і Скандинавії), а не підписати ще з десяток папірців з «безпековими гарантіями імені Єрмака», які матимуть таку саму силу, як і запевнення Володимира Зеленського у 2022-му, що «війни, не буде, а в травні будуть шашлики»…
Виходячи з нинішніх забаганок Росії, найпростіший крок до підписання справжньої безпекової угоди – негайний вступ України в НАТО! Що не так?! Угорщина і Словаччина?! А багатомільярдні доларові кредити для цих російських сателітів і васалів – хіба не важіль впливу?! Якщо США цього так бояться, саме на цьому й потрібно наполягати! І власне тут є шанс домогтись хоч чогось. З обов’язковим озвученням пропозиції про розміщення американських військових баз по всій території України! Без усіляких там: «А що на це скаже північний сусід»? Вже наступного дня після ТАКОГО – путінська Раша відразу змінить тон перемовин і піде на поступки – раби поважають тільки силу!
Чи віддадуть США Росії штат Техас?
І, очевидно, пора вже давно вибудовувати якусь власну чітку переговорну позицію, а не бути ретранслятором вимог трампістського США, у той самий час, коли Трамп вже давно ретранслює голосом Віткоффа саме пропозиції і вимоги агресора й окупанта Росії. Адже коли навіть жартома запропонувати американцям віддати Росії штат Техас з гарантіям, що Росія після цього не нападе на Аляску, то навіть найтупіші зможуть зрозуміти, що торги українською територією – справа вельми абсурдна і невдячна і межує зі зрадою національних інтересів. Навіть якщо посланець Кремля Дмитрієв запропонує для «відновлення бізнес-стосунків між Вашингтоном і Москвою» щось суттєвіше, ніж кілька ящиків червоної ікри. Бо сьогодні окупант Росія фонтанує ідеями, що їй і світові робити з окупованими територіями “визволених районів, котрі колись входили до складу України”, аби їх… не називати окупованими! А наші недієздатні перемовники та перелякані американські трампозализувачі шукають, як би то їм назвати окупацію не окупацією, щоб випадково не образити агресора, який вже на пробу запускає свої безпілотники над Європою! А у США, на цьому фоні, не зайве буде запитати: яких саме принципів демократії дотримується країна, коли лобіює зміни конституції іншої країни на вимогу країни агресора і як саме можна внести зміни в Конституцію України під час воєнного стану, щоб провести вибори? До речі, про вибори.
Війна – дурниця, головне – вибори?!
Є річ, якої Володимир Зеленський боїться не менше, ніж показів Міндіча чи програшу у війні. Це – втрата влади. Політолог Володимир Цибулько зазначив у своєму тексті таке: «Є моменти, коли рейтинг — це не цифра, а вирок. Свіже опитування КМІС фіксує саме такий момент. У разі завершення війни політичний ландшафт виглядає так, ніби хтось тихо вимкнув світло на Банковій — і запалив прожектори для інших. Лідирує умовна партія Валерія Залужного — майже 20%. Без білбордів, без марафону, без «п’яти менеджерів ефективності». Просто довіра. Друга — Європейська Солідарність Петра Порошенка, яка за рік додала понад 6%. Третя — політична сила Андрія Білецького / Третьої штурмової, з чітким і зрозумілим електоратом війни. А де ж блок чинного президента? А він — четвертий. 11,3%. Менше, ніж у Залужного. Менше ніж у ненависного Зеленському Порошенка! Майже на рівні Білецького. І з тенденцією до падіння. Це вже не «тимчасова втома». Це політична ерозія. Показово інше: Зеленський більше не головний бенефіціар війни. Навпаки — кожним кадровим рішенням, кожним «переговорним маневром», кожною імітацією реформ він донарощує довіру до інших. До тих, хто мовчав. До тих, хто воював. До тих, хто не переконував, а безупинно волонтерив. У топі — також партія Буданова, Разумков, Притула. Політичне поле розширюється, а монополія «Слуги» — зникає. І це головний сигнал. Бо вибори, навіть гіпотетичні, — це не про день голосування. Це про відповідь суспільства на просте питання:кому ми більше не повіримо? І відповідь стає дедалі чіткішою».
Поза всяким сумнівом, людиною, яка підштовхує Зеленського до виборів сьогодні і робитиме це й у 2026 році, є… Андрій Єрмак! Пам’ятаєте знамените: «Єрмак піде у відставку хіба разом зі мною!»? Зеленський не збрехав: Єрмак не пішов на фронт – він лишився в тіні. І сьогодні ця тінь і далі успішно керує своїм господарем! Хіба ви не помітили масової активізації тисяч ботів, які запустили в соцмережах челендж: «Я підтримую нашого президента!» Так-от, це воскреслий з забуття Андрій Єрмак! Самі він і далі керує Офісом президента! Цитата з «Дзеркала тижня»: «Президент не схотів грати за цими сценаріями. Він залишається вірним собі. Та Єрмаку. Так, їхнє розставання було гучним. Вони посварилися так, що деяким людям навколо стало ніяково. Але між ними забагато спільного, щоб це можна було назвати розривом. Спільні знання одне про одного. Спільне пережите за ці роки. Спільні величезні гроші. Й головне — спільний великий страх перед майбутнім. Тому розійтися вони не можуть. Єрмак нікуди не подівся. Він просто більше не сидить в офісі й не керує процесами в режимі 24/7. Але він постійно на телефоні, а вечорами — у президента вдома за парканом у Конча-Заспі. От і все. Розрив між Зеленським і Єрмаком можливий лише в одній формі — як гонитва за угодою зі слідством і свідченнями одне проти одного. Або вони разом, або так».
А що ми хотіли, як написав один блогер, вони ж як сіамські близнюки, точніше подільники. Нас «розвели як котят», – так колись казали регіонали… Саме Єрмак і наполіг на тому, що боятись перевиборів під час війни, як на цьому наполягають американці, не варто. Достатньо лише активізувати адмінресурс і армію ботів на позитивних блогерів, задіяти «Дію», запустити «Єдиний марафон», заполонивши його зображенням незламного президента, послатись на «труднощі війни» і «запросити гарантій безпеки» у США – і перемога прийде до найвеличнішого! Бо альтернативи просто нема. Як казав головний герой бандитської кіносаги «Бригада»: «За все, что мы сделали, мы будем отвечать вместе!»
Помилка пРЕЗИДЕНТА: він стане нелегітимним!
Автор цього тексту, який аналізує, чому США (а на мою думку – і Єрмак!) знову штовхає цими виборами, котрі, з великою долею вірогідності, таки відбудуться у 2026 році, Зеленського в прірву нелегітимності – Роман Кульчинський, редактор сайту Texty.org.ua. На його думку, абсолютно точно такі організовані поспіхом вибори призведуть до кульгавої легітимності, а з урахуванням того, що велика частка суспільства має гігантський список питань до “пересидента”, це може спричинити соціальний вибух.
Зеленський робить величезну помилку. Яка ставить під загрозу всю державу. І знову в нього за спиною стоїть той, хто, за свідченнями екссекретаря президента Зеленського Юлі Менденль, переконав президента, що Росія не нападе – Андрій Єрмак…
Цитую: «Вашингтон штовхає Зеленського в пастку нелегітимності. Ідеться про швидкі президентські вибори під час воєнного стану. Як стало сьогодні відомо, про вибори парламенту і місцевого самоврядування не йдеться, бо США цього не вимагають. Не важко спрогнозувати наступні події, не дай Бог, такі вибори президента відбудуться. Оскільки фіксуватимуться численні порушення, бо в такий короткий термін вибори важко організувати ідеально; ключові опоненти не зможуть взяти учать у виборах і через стислі терміни і, наприклад, через санкції на Порошенка; за кордоном – 4 – 6 млн українців, і їм важко буде проголосувати (а якщо голосування в «Дії», то неминучі звинувачення у фальсифікації, бо це голосування ніяк проконтролювати в принципі). І вже через кілька тижнів після таких виборів і Вашингтон, і Москва синхронно скажуть, що Зеленський – диктатор, який фальсифікував волевиявлення і фактично будуть праві. Зараз у Зеленського залізобетонна легітимність – нормальні демократичні вибори і конституційні підстави не проводити вибори під час війни. Зеленський не боїться викликів і хоче стати президентом ще раз, граючи на цьому, маніпулятори з Вашингтону (не будемо вказувати, за чиєю наводкою) підштовхують Зеленського самому зайти в самогубчу пастку. Громадянському суспільству, лідерам думок і медіа варто збивати ці ініціативи».
А тепер, як я і обіцяв, анекдот про Чорного Джека. Дикий Захід. Ковбойський салун. Відчиняються двері і заходить весь закривавлений осліплений ковбой. Зі словами: «Бережіться, за мною йде Чорний Джек!» – він падає і помирає. Четверо відвідувачів салону починають дрижати. Через 5 хвилин відчиняються двері, і в салон вповзає скривавлений індіанець з поламаними ногами: «Бережіться – я зустрів Чорного Джека!» І на цих словах відходить у небуття. Гості салуну починають плакати від страху. І тут в двері заходить величезний чорношкірий велет. «Я хочу вас всіх зґвалтувати!», – гість уважно дивиться в зіниці присутніх. Ті, охоплені жахом, погоджуються. Вже після наруги чорношкірий геркулес на виході обертається і пошепки каже ковбоям: «До речі, я б на вашому місці був обережний: кажуть, десь неподалік ходить Чорний Джек!»
Про що це я? Боятись треба того, що є РЕАЛЬНИМ, а не тих страхів, які ви самі собі понавигадували! З Новим роком, пані і панове! І пам’ятайте, що це рік Червоного Вогняного Коня, який символізує свободу, енергію, швидкість, силу та прагнення до незалежності!
Микола САВЕЛЬЄВ, редактор газети «Ратуша»
