П’ятниця, 29 Березня

«Він передбачав більшу війну, тому пішов у десантники»

У бою з ворогом загинув речник 80-ї бригади Юрій ЛЕЛЯВСЬКИЙ

Під час виконання завдання в бою з російськими окупантами загинув начальник служби зв’язків з громадськістю 80-ї ОДШБ капітан Юрій Лелявський. Про це повідомляє командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, передає “Еспресо.Захід”.

“Широкомасштабну збройну агресію військ російської федерації проти України, капітан Лелявський зустрів на півдні країни, де вела бойові дії його війська частина. Він завжди працював на передньому краї, висвітлюючи хід ведення бойових дій, одним з перших заходив до звільнених від противника українських населених пунктів, – пише командування. – Неодноразово Юрій здійснював зйомку бойової роботи десантно-штурмових, артилерійських, інженерно-саперних підрозділів, по декілька діб виконував завдання пліч-о-пліч з десантниками. За це його поважали в бригаді, а дані матеріали неодноразово були у вітчизняних та іноземних ЗМІ”.

Юрій Лелявський загинув у бою 28 вересня під час виконання завдання у складі десантно-штурмового підрозділу.

Після загибелі речника 80-ї десантно-штурмової бригади Юрія Лелявського стрічка у фейсбуці спалахнула спогадами про нього. Друзі та побратими розповідають про неймовірну сміливість і доброту  чоловіка

«Еспресо.Захід» публікує кілька спогадів про пресофіцера 80-ї десантно-штурмової бригади Юрія Лелявського, про загибель якого повідомили 3 жовтня.

Юрій Лелявський боротися з російськими окупантами почав ще під час Революції Гідності. Був професійним журналістом, тож висвітлював спочатку події в Києві, а потім початок російської агресії проти нашої держави. Про роботу на Майдані пам’ятає журналіст і воїн Влад Якушев. Він з Юрієм Лелявським знайомий із 2000 року. Вони жили неподалік, мали багато спільних знайомих, а стали друзями у редакції “Аргумент газети”.

“Юра писав про кримінал, я спеціалізувався на журналістських експериментах, – пригадує Влад Якушев. – Я завжди дивувався його доброті та такій буддистській любові до всього живого. Ми разом займались спортом, і у спортзалі я відкрив ще одну чесноту Юри. Як би не було важко він ніколи не відступав і не здавався. На Майдан Юра їхав, щоб усіх помирити, але коли побачив жорстокість “Беркуту”, взяв у руки коктейль Молотова”.

Влад зазначає, що з початком збройної російської агресії Юрій поїхав висвітлювати події у Слов’янськ. Там російські найманці взяли його в полон і кинули у підвал. Після звільнення знову поїхав на фронт, як військовий кореспондент.

“Росіяни знову захопили його в полон на блокпості на Луганщині, – каже Влад Якушев. – Юру обміняли мало не через пів року. Перед арештом він був у хорошій спортивній формі, тож росіяни думали, що він не журналіст, а спецпризначинець. Його люто катували й вимагали зізнання, але Юра тримався. Після обміну відразу пішов знову на військову службу. Коли інтенсивність боїв вщухла – звільнився, але довго всидіти вдома не зміг. “Буде ще більша війна”, – казав він, пішов у десант. Скільки гідних та геройських вчинків зробив Юра на війні, важко порахувати. Він жив, як воїн добра, і загинув, як воїн”.

Близько десяти років з Юрієм Лелявським товаришував військовий кореспондент Володимир Скоростецький. “Він умів дуже добре писати, був сміливий, добрий та милосердний, – таким запам’ятав свого товариша Володимир. – Умів подивитися на речі під іншим кутом. Мені завжди було цікаво почути його думку. Крім того, Юра ніколи не відмовляв у допомозі. Без нього цей світ став темніший”.

Журналістка, військова кореспондентка Євгенія Подобна теж залишила спогад на своїй сторінці у фейсбук. “Наше з Юрою знайомство було таким собі. Він спізнився години на півтори, а ми весь цей час стояли у дворі в Красногорівці на спеці й говорили про нього “злим і нетихим словом”, – пригадує Євгенія. –  Але сердитися на нього було неможливо. Юра сам був журналістом до війни, а тому добре знав, що потрібно, і часто сам для нас щось знімав. З ним ми знімали розвідників і ходили в “щєбєня”. А Юра казав, що то все фігня і хвалився трофеями, які він забирав просто з ворожих окопів, куди лазив разом із хлопцями. Була в нього така слабкість. Тепер уже можна про це розповідати. Раз навіть відео зняв: сидять собі сєпари, серіальчик дивляться. Дорогою назад хлопці щось там їм помінували. Тішилися потім, як діти. Юра був безбашенно сміливим. От занадто. Він двічі був у полоні і двічі з нього виходив живим і цілим. Уперше – ще до армії, будучи цивільним журналістом, він потрапив на той самий підвал місцевого СБУ до Гіркіна. Говорив, що просидів “усього” 15 днів. Всього. Розповідав, як робив там зарубки на стінах, рахуючи дні. Тоді за нього один за одним вписувались журналісти, і Юра говорив, що це його врятувало. На дні народження він замість листівок присилав фотки моря – бажав мені моря всього. А ще постійно слав пресрелізи, анонси й інфу, пов’язану з полоненими. Ця тема боліла йому і він хотів, щоб журналісти говорили про них постійно. Простий, прямий, дуже добрий, трохи скажений, завжди готовий допомогти. З трофеями і палаючими очима, коли про них розповідав. Таким я тебе і запам’ятаю, Юрку. Дякую тобі за все! Здавалось, що ти – безсмертний. Ти взагалі не боявся безносої і завжди її перегравав. Жаль, що не цього разу. Слава тобі”.

Катерина ДОБРОВИЧ

Share.

Leave A Reply