Середа, 8 Грудня

«Японська зброя — як конструктор лего»

Виставка, що демонструє поєднання зброярського та художнього мистецтв

Японська зброя актуальна й сьогодні, але тепер її використовують не для вбивств та вирішення глобальних проблем, як раніше, а для виховання внутрішнього духу. Так пояснив привабливість і притягальність японських засобів бою президент Львівської обласної молодіжної громадської організації «Сінкікай» сенсей Вадим Черних на відкритті виставки «Світло Сонця, що сходить» у виставковому залі Кам’яниці Корнякта Львівського історичного музею на площі Ринок, 6.

Японіка у Львівському історичному музеї представлена понад 60-ма пам’ятками творів матеріальної культури. Здебільшого йдеться про предмети зброї та захисного спорядження японського воїна XVIІ — ХХІ ст. ст. у техніках обробки металу, різьби по кістці, а також про предмети військового побуту та атрибутики, одягу тощо.

«На виставці здебільшого представлено пам’ятки зброї, захисного спорядження, адже це завжди було предметом колекціонування ще з часів, коли перші мандрівники їздили по світу і привозили їх в інституції, які були попередниками нашого музею, — розповідає куратор виставки, провідний науковий співробітник Львівського історичного музею Тарас Рак. — Відтоді й дотепер японські пам’ятки надходять до нашої установи».

До огляду запропонували зразки холодної клинкової зброї, які стали однією з візитівок японської культури — катана, вакідзасі, танто, нагіната; захисне спорядження Епохи воюючих провінцій і відносно мирного періоду Едо; рушницю з ґнотовим замком, яка повернула перебіг воєнної історії феодальної Японії; комплекс пам’яток, які показують Японію після Реставрації Мейцзи (з 1863 р.), зокрема періоду Першої та Другої світових воєн; збірку японських нагород і церемоніальне жіноче кімоно; «Прапор удачі» японського солдата періоду Другої світової війни (на таких стягах розміщували різні побажання, від «Повертайся живий» до «Умри за імператора»); вилучену холодну зброю, яку музеєві 2019 року передала Львівська митниця. Експонати виставки демонструють поєднання зброярського мистецтва з художнім.

Умовно експозиція має дві частини, розповідає її куратор: «Перша презентує час феодальної Японії, коли країна була достатньо замкнена, самоізольована, без значних контактів із зовнішнім світом. Це був період, коли традиції найбільше кристалізувалися, відточувалися, і в цій певній стагнації були законсервовані, саме тому стали доступні для набуття в наш час. Друга частина представляє епоху після 1863 року, після Реставрації Мейцзи, коли Японія взяла курс на відкритість до світу».

За словами Тараса Рака, формуючи експозицію, прагнули показати, як виглядали воїни в той час, тому з окремих фрагментів сформували цілісні комплекси: «Неозброєним оком помітна відмінність їхніх лат, їхнього способу ведення бою. Японська зброя мені подобається тим, що вона як конструктор лего, її можна розібрати на кілька частин. Змінивши оправу, з тим самим клинком можна і на війну іти, і на прийом до сьогуна, і в неділю до храму».

Виставка дає змогу простежити, як еволюціонувала японська зброя, від середньовіччя до нового часу, з якою зброєю Японія вступила у Першу та Другу світові війни. Отримавши від португальців у XVI ст. рушницю, вони користувалися цією зброєю без змін упродовж трьохсот років. «Не було потреби змінювати, бо ворог був той самий, — уточнює куратор. — Те, як рушниця змінила перебіг війни в інше русло, показано на графіці із зображенням битви при Наґашіно. Злагоджена міць залпового шеренгового вогню піхоти, озброєної вогнепальною зброєю, проти традиційної кінноти самураїв. Це переломний момент, коли вогонь і свинець почали домінувати над сталлю».

Наталя ДУДКО,

фото з фейсбук-сторінки Львівського історичного музею

Share.

Leave A Reply