Хроніки з військового госпіталю
Фронтові дороги привели в госпіталь міста К. Вічно заклопотані лікарі, котрі працюють «нон-стоп», флюорографія, терапевти, величезна кількість хворих і поранених з різних родів військ, усмішки, зустріч з добрим «Шульцом», «ану покашляйте так сильно, як перші два рази», візочки, армійські жарти і посттравматичні депресії, молоденький лікар із львівських Рудок, який безапеляційно зрікає: «Захочете жити – то маєте випити усю цю Барбітуру!», маленька жіночка у величезному бронежилеті, перекури на вулиці, і розповіді, розповіді, розповіді…
* * *
– Мене тоді живіт скрутив і я рвонув у кущі. Поки впорався – чую, стрілянина. Я тихцем, тихцем попід лісок туди пробрався, але знайшов тільки старий бронік. Тепер вже точно знаємо, що всі наші троє хлопців живі, але в полоні – там була серйозна засідка. Фактично срачка врятувала мене від неволі. Думаю, це все через консервовані сосиски…
* * *
– Ми отримали на підрозділ крупнокаліберний серйозний кулемет. Дивимось – а там однієї детальки нема – думали, що це тільки в нас така фігня. Поговорили з мужиками з Тероборони – та сама біда. Так і не зрозуміло – чи то якась диверсія, чи то вже наші довбой…би постарались?
* * *
– Мені жодна б… не звинуватить, що я сцикун. 2014 – 2015-го був в АТО і не десь на блокпостах, а в самій сраці! З перших днів на війні. Але, чоловіче, те, що я щодня чую, мене просто доводить до сказу!!! «В нас нічого нема, нас нічого не навчили, в нас не провели злагодження, але ми в першій лінії ГЕРОЇЧНО ВОЮЄМО!» Те, що ти тупий, то ще таке – може, то в тебе таке по родині! Але, що ти не в’їжджаєш, що війна – це ВАЖКА РОБОТА І РОБИТИ ЇЇ МАЮТЬ ПРОФЕСІОНАЛИ, то вже свідчить про те, що ти так і не навчився думати! Якщо ти нічого не вмієш, то завтра підведеш свого сусіда з флангів, свого товариша в окопі, не виконаєш бойове завдання і тупо загинеш не як герой, а як кусок м’яса! І ті, хто це непідготовлене м’ясо тисячами присилають на «нулі», – теж повинні за такий прой…б відповідати!!! Хоча не вірю, що таке колись буде, але вище командування мало соображати, що снарядові пофіг, скільки ненавчених терпіл сидить в окопі – два чи двадцять!!! Бо за кожним таким розірваним «градом» невмійкою – сльози його сім’ї!!!
І комплектувати цілі бригади ніяких бійців – працювати на ворога! 10 досвідчених професіоналів – краще, ніж рота патріотично налаштованих дилетантів! Це – війна артилерій, якій усі допомагають, а хто цього ще не зрозумів, той дебіл або ворог! Але швидше – дебіл.
* * *
– Я тобі скажу, що путін міг жити як імператор: торгував би собі нафтою, газом, лісом! А так поліз в Україну, всрався, і тепер не знає, як з цього гівна вилізти! А вдома ще й Кабаєва мозок скіпідарить: «Воно тобі, старий, треба було?! Сидів би вдома, бавив дітей, дивився серіали про ФСБ і пердів під ковдру! А тепер що?!!» А воно сидить, щоки надуло, риб’ячими очками крутить, а що скаже на своє виправдання? Та ще й простату, певно, має хвору… Міг стати для історії царем, а став звичайним хуйлом! Поліз в Україну – і тут з нього зробили Моніку Лєвінскі! Як, ти не знаєш, хто така Левінськи?! Ти не знаєш такої жінки?! Справді – набрали дітей по оголошенню! Господи, куди котиться світ?!
* * *
– Я перед тим, як сюди потрапив, зустрів свого кума-розвідоса. То він каже, що на нашому напрямку пройшла ротація і зайшли в основному буряти і дагестанці! Ну, буряти, то вже як традиція, а дагестанці якого х..я сюди приперлись?! Їх що, Раша дуже шанує?! Зараз частину тих дагестанців з-під Сіверського Донця перекинули на ізюмський напрямок – там їм теж навішують! Сто відсотків.
* * *
– Щось тепер рашаорки почали воювати без всякого ентузіазму. І стріляють заради годиться, і в атаки не дуже поспішають! Бо вкрасти на бідному Донбасі не дуже є що, а от отримати снаряд з англійської 777 в середину колони – це як добрий день!
* * *
ххх батальйон – красавчики! Зробили собі КСП не за бойовим статутом, який написаний в часи СССР, а за стандартами НАТО! Тепер сидять собі спокійно, керують процесом, не переживаючи, що прилетить щось з мінометки чи з танчика!
* * *
– Зараз зіскочити з зони бойових дій майже нереально! Якісь інсульти, інфаркти чи важкі поранення – так! А всякі грижі, міопії та легкі поранення – тобі просто в очі розсміються: нема кому воювати!
* * *
– Бачив нового комбата з ххх батальйону – воєнний, аж страшно! «Танчик? Ліквідовуємо! 120 міномет? Унічтожим! Піхота – постріляємо. Мені все ясно» Я собі тільки усміхався. Але зустрів його хлопців днів через 10. Кажуть, танчик знищили, міномет розбили, піхоту постріляли – і комбат далі поїхав інспектувати позиції! От нам би такого командира, бо в нас деяких героїв не те, що в окопах, а й в бліндажі не побачиш! Дивлюсь на моє начальство – всі ходять з таким серйозним виразом обличчя, ніби вони цистерни зі спиртом охороняють!
* * *
– Цікаво, що тепер з тими бійцями, які «Іглою» СУ-25 збили? Як чиє?! Ага. На жаль… На «Іглі» просто розпізнавання «Свій – чужий» не стоїть…
* * *
– Ми привезли бійця з пораненням, а при глибинному обстеженні з’ясувалось, що у нього ще й туберкульоз! Уявляєш?! Мужик за півтора місяці через виснаження собі тубік заробив!
* * *
Пішли по гриби. Зайшли в один лісок – батарея «Градів», зайшли в другий – огроменна гаубиця!!! Ми охреніли. Взагалі жодної охорони! Та в нас начштабу в Крамік з двома охоронцями їздить, а тут батарею РСЗО охороняє один фазан!
* * *
Наш командир роти завжди каже: «Не звикайте до людей! Бо буде прильот чи почнеться наступ – піде багато вбитих, а у вас від цього буде нервовий зрив і болітиме душа» А я знаю, що воно так буде, але привчити себе до цього не можу…
Микола САВЕЛЬЄВ, ТРО, «Волоцюга»
