Мирослав ҐУДЗ: «Екслібрис — один із найвільніших жанрів графічного мистецтва»
«Побачивши 1968 року в читальній залі Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника виставку екслібрисів, я, молодий юрист, тоді ще не знав, що таке книжкові знаки. Але експоновані під склом у горизонтальних габлетах маленькі графічні роботи дуже мене зацікавили і стали потім важливою частиною мого життя. Прочитав, що це виставка екслібрису з приватної колекції інженера Володимира Вітрука (ці твори він потім передав у фонд бібліотеки), і захотів з ним познайомитися», — згадує сьогоднішній співрозмовник «Ратуші», колекціонер, правник (мецЕнас, як він про себе каже) 82-річний Мирослав (Мирон) Ґудз.
Саме зі знайомства та спілкування з Володимиром Вітруком почалася історія Мирослава Ґудза як колекціонера та організатора виставок екслібрисів. Уперше вони зустрілися 1976 року в кафе «Нектар» на вул. Саксаганського, де збиралися «художники, літератори, артисти і меценас» (або ХЛАМ — таку іронічну абревіатуру придумало собі товариство). Побувавши у Володимира Вітрука вдома, пан Мирон уперше побачив настільки багато творів мистецтва, зосереджених в одному просторі: «Я придбав у нього свої перші 50 екслібрисів, а потім — живопис Григорія Смольського, Володимира Патика, Ярослави Музики. Володимир Вітрук тоді сказав мені: «У вас є смак». Так я став колекціонером, і найбільше мене цікавили екслібриси. На той час небагато хто у Львові займався колекціонуванням».
Почавши 1975 року, пан Мирон зібрав 5 тисяч книжкових знаків з України, країн колишнього Радянського Союзу та частково країн Західної Європи (Польщі, Італії, Німеччини). Тепер їх у нього залишилося до півтора тисячі, лише українських графіків.
Оскільки з 1976 року Мирослав Ґудз працював юрисконсультом на Львівському хіміко-фармацевтичному заводі (нині — ВАТ «Галичфарм»), його товариш Ярослав Гнатів запропонував організувати на підприємстві виставку тематичного книжного знаку. 1983 року, через 15 років після експозиції з колекції Вітрука, відкрили виставку «Медицина в екслібрисі». Мирослав Ґудз також упорядкував та видав каталог виставки — з екслібрисом Олени Кульчицької на обкладинці. «Художниця зобразила античну богиню здоров’я Гігіею в образі української дівчини. В одній її руці — таріль, над якою схилилася змія, у другій — лікувальні трави», — описували роботу в тогочасній львівській пресі (такі публікації пан Мирон теж збирає та упорядковує).
У радянські часи будь-яке видання спершу мало пройти цензуру (так зване «літування», яке складалося з трьох етапів: цензор давав дозвіл «в набір», «в друк», «у світ»). Пан Мирон розповідає, що таким цензором у Львові на той час був Іван Любащенко, який працював в Управлінні зі збереження державних таємниць при пресі на вул. Підвальній, 3.
Мирослав Ґудз може розповісти й розповідає багато історій про своє спілкування з художниками, колекціонерами, дослідниками, про особливості організації виставок та видання каталогів у радянські часи. Усі їх варто записати й зафіксувати. Одна з них – про те, як купували картину на подарунок секретареві міськкому компартії від імені директора хімфармзаводу Романа Беряка. Панові Мирону доручили вибрати роботу Романа Сельського, він зупинився на пейзажі з Дземброні. Іншим претендентом була картина Любомира Медведя. Обидві коштували по 500 рублів. Але роботу Сельського графік Іван Крислач «забракував» — через червоного кольору глечик, бо, мовляв, дарувати таке секретареві міськкому партії – ідеологічно неправильно.
Після першого каталогу і виставки були наступні: до 130-річчя від дня народження Франка («Іван Франко в екслібрисі», 1986), до 150-річчя виходу у світ альманаху «Русалки Дністрової» («Русалка Дністровая» в екслібрисі», 1987). У виданнях уміщено книжкові знаки Олени Кульчицької, Ярослави Музики, Григорія Смольського, Євгена Безніска, Івана Крислача, Богдана Сороки, Богдана Сойки, Олександра Аксініна, Івана Остафійчука, Богдана Пікулицького (автор художнього оформлення частини каталогів), Ганни Друль та інших. Мирослав Ґудз також організував випуск каталогів живопису та графіки Романа Сельського, графіки Ігоря Бондара, живопису на склі та графіки Василя Семенюка за мотивами поетичних творів Богдана-Ігоря Антонича, вітальних новорічних листівок львівських художників. А в 1984 році Мирослав Ґудз та Ярослав Гнатів створили клуб «Екслібрис» при міському Товаристві книголюбів.
«Екслібрис – особливий вид графіки малих форм. На невеличкій площині паперу графік повинен закомпонувати уподобання власника книжкового знаку, його прізвище, своє ставлення до замовленої теми тощо. Потрібен досвід, талант, аби екслібрис, окрім функціональної, наукової та історичної вартості, став ще й справжнім твором мистецтва», — охарактеризував специфіку книжкового знаку у передмові до каталогу «Іван Франко в екслібрисі» дослідник Ярослав Гнатів.
І хоч популярність екслібриса, надто в епоху електронних технологій, зменшується, книжковий знак збереже свою пізнавальну-інформативну та мистецьку функцію, переконаний Мирослав Ґудз: «Екслібрис став одним із найвільніших жанрів графічного мистецтва. У ньому художники могли повністю проявити свою індивідуальність. Виконуючи книжкові знаки для осіб, як правило, з питомого інтелектуального середовища, митці визначали індивідуальність власника. Разом з книжкою екслібрис пройшов довгий шлях і увібрав багато відомостей про бібліофільські традиції і характер цілих епох.
Зростало коло книголюбів, які прагнули мати оригінальну графічну відзнаку для своїх книг. З часом художники-графіки виконують графічні мініатюри як подарунок для колег-митців, присвячуючи їх особам з близького оточення, а також відомим діячам історії, культури, мистецтва. Відбуваються обміни книжковими знаками в середовищі митців та колекціонерів. Екслібрис тематично зростає, у ньому шаржують, виробляють нові пластичні ідеї. що розширює історично окреслені функції книжкового знаку.
Пропагуванню екслібриса і його художньому мистецькому збагаченню сприяли аматори-колекціонери. У післявоєнний час знаковою подією в пропагування екслібриса була вже згадана вище виставка з приватної колекції Володимира Вітрука».
Наталя ДУДКО
Довідка
Екслібрис — мала форма гравюри – вирізане на дошці або пластинці зображення, як відбиток з них. Основні види техніки виконання графічних мініатюр (до 12 см по більшій стороні) — книжкових знаків: офорт, дереворит, або ксилографія, лінорит, літографія, цинкографія. Екслібрис пов’язаний з книжкою і функціонально має прикладне призначення. Ще за середньовіччя серед бібліофілів виник звичай ставити на титульних сторінках книжок латинський вираз «Ex libris», що означає «Із книг», а далі — свій титул і прізвище. Як художній твір екслібрис почав розвиватися у XV ст. у творчості німецьких художників і графіків Альбрехта Дюрера, Ганса Гольбейна, Луки Кранаха та інших. Саме Німеччина в той час стає передовою країною Європи щодо книгодрукування.
Художній екслібрис в Україні почав розвиватися одночасно з книгодрукуванням у 2-й половині XVI — на початку XVII століть. З того часу відомий екслібрис бібліотеки міста Бардієва та анатомічно відомий і повсюди згадуваний книжковий знак цехового майстра Станіслава Самборського з Кам’янця-Подільського, датований 1601 роком. З 1756 року є найстарші художні знаки роботи львівського гравера Івана Филиповича. Серед них екслібрис єпископа Вижицького, на якому зображено його герб, та екслібрис Золуської бібліотеки. Свого відродження в Україні екслібрис набуває наприкінці XIX — на початку XX ст. Особливо популярний він став у 20-30-ті роки. Тоді над екслібрисом працюють такі видатні майстри, як Георгій Нарбут, Модест Сосенко, Олена Кульчицька, Ярослава Музика, Павло Ковжун, Микола Бутович.
Їхні традиції продовжили художники молодшого покоління М. Курилич, Карло Звіринський, Іван Крислач, Євген Безніско, Ігор Бондар та інші. Ще молодша генерація художників, які виконували екслібриси, — Богдан Пікулицький, Володимир та Людмила Лободи, Валерій Дем’янишин, брати Петро та Андрій Гуменюки, Олександр Аксінін та багато інших.
