Світ побачила воістину сенсаційна книжка Олександра Турчинова «Революція». Політики вже назвали її «найчеснішою книжкою про Майдан». В цьому уривку – вельми цікаві факти, що характеризують фігуру «полковника Гриценка», який нині залишився за бортом великої політики. І, як показує ця книжка, заслужено.
Олександр Турчинов. Революція
За гучними фразами ховаються брудні справи
Анатолія Гриценка я знав ще з часів Помаранчевого Майдану. В ті буремні дні я був одним з очільників виборчого штабу майбутнього президента й керівником виконавчого органу Комітету національного порятунку. Гриценко очолював одну з аналітичних служб штабу, перебуваючи в моєму безпосередньому підпорядкуванні. На оперативних нарадах він довго виступав, критикуючи своїх колег і всю роботу штабу, а ось із виконанням поставлених йому завдань виходило не дуже…
Після перемоги Помаранчевої Революції Ющенко поставив Гриценка на Міністерство оборони. Це багатьох здивувало, адже він не входив до кола «польових командирів» чи лідерів Майдану. Проте на новій посаді Анатолій намагався налагодити зі мною, як керівником Служби безпеки, дружні стосунки, підтримував на нарадах у президента й навіть вручив нагородний пістолет ТТ. З моменту моєї відставки ми не спілкувалися, але я не мав сумнівів, що зможу швидко про все з ним домовитися.
Гриценко зустрів мене у своєму кабінеті досить сторожко:
– Кажуть, тобі доручили готувати державний переворот, – з натягнутою посмішкою почав розмову міністр оборони.
З цієї першої фрази здалося, що в кабінеті запахло чимось затхлим.
– Так уже пізно щось перевертати. Може ти не помітив, але вже майже рік ваш уряд на чолі з Януковичем не готує, а здійснює переворот.
– Ну, навіщо ти так, – посмішка зникла з його обличчя. – Мені теж не подобається їхній наступ. Крім того, я кілька разів виступав на Кабміні з власною позицією.
– Це добре, що тобі «не подобається», – вирішив не заглиблюватися в безглузду політінформацію, а відразу переходити до справи. – Моє завдання – координувати дії силовиків, які не зрадили Майдан, для протидії, використовуючи твою термінологію, «державному перевороту», який здійснює криміналітет, що дорвався до влади.
– Тільки не треба цих політичних гасел, ми не на телебаченні, – Гриценко роздратовано скривився. – Ти хочеш провести арешти верхівки регіоналів на чолі з Віктором Федоровичем за невиконання Указу президента й скупку депутатських мандатів?
Він назвав Януковича на ім’я й по батькові! Це різонуло. Зазвичай у нашому колі спілкування прем’єра називали Хам, Зек або просто Яник. Можливо, він «пише» нашу розмову? Занурюватись в аналіз і підбирати слова в мене не було часу.
– Заарештувати їх зараз неможливо. Ти ж знаєш, що Піскун нас зрадив і вони знову повністю контролюють Генеральну прокуратуру.
– А що тоді? – з непідробною цікавістю запитав Гриценко.
– Пам’ятаєш 2004 рік? Ми їх перемогли й змусили піти на перевибори, не маючи підтримки силових структур, не маючи більшості в парламенті. Тоді в нас були тільки неозброєні люди, готові стояти до кінця. Яник далеко не герой, він не витримує лобової атаки…
– Так що, знову Майдан? – розчаровано протягнув міністр. Ти ж бачив, вони звозять до Києва набагато більше людей, ніж ви збираєте на Європейській площі.
— Ні, не Майдан. Наше завдання – показати Януковичу, що президент повністю контролює силовий блок, – ну, хоча б його значну частину.
Остання фраза зняла з язика Анатолія питання про МВС.
– Після мобілізації силового блоку, – продовжив я, – ми змусимо їх розблокувати голосування за складання депутатських мандатів і піти на дострокові вибори. Якщо відмовляться – забезпечимо проведення виборів без їхньої участі. А демонстрація готовності наших силових структур до активних дій повинна відбити в Януковича і його гоп-компанії бажання протидіяти виборам.
– Якийсь мутний план, багато нестиковок, – холодно оцінив мою презентацію Гриценко. – Ну, а від мене чого ти хочеш?
– Нічого складного, усе в межах закону й Конституції, – я перейшов до конкретики. – Тобі потрібно оголосити про проведення наступного тижня військових навчань на полігонах Київської області. Бажано якомога ближче до столиці. Це їх налякає, змусить панікувати, робити помилки. Усе інше відпрацюємо без Твого міністерства.
Гриценко не став тягнути з відповіддю. Схоже, що цю пафосну фразу він припас ще до початку нашої зустрічі.
– Я не дозволю втягувати армію у ваші політичні авантюри!
– Анатолію, зачекай, про що ти говориш? – його відповідь приголомшила, як удар довбнею по голові. – Вони хочуть знищити демократію і свободу, кинути Україну під Москву, розтоптати все те, за що ми стояли на Майдані!
Гриценко холодно й байдуже дивився на мене, а я продовжував його переконувати:
– Твої дії будуть повністю відповідати Конституції, нічого протизаконного – просто планові військові навчання. Зрештою, тобі дасть доручення Ющенко, як Верховний головнокомандувач! Згадай, ти ж сам у квітні заявляв для преси, що готовий виконувати накази Верховного…
– Я при цьому наголошував, що діятиму виключно в рамках закону! – підвищив голос Гриценко. – Нехай президент введе воєнний стан, якщо є для цього підстави, і тоді керує армією!
– Таке рішення має схвалити контрольований Яником парламент. Навіщо пропонувати нереальні речі?
– Я кілька разів публічно підтримав Ющенка. Не голосував за антипрезидентські рішення Кабміну. Цього більш ніж достатньо. Розмову закінчено, – Гриценко різко встав з-за столу.
Вилетів з кабінету міністра оборони, як корок з пляшки шампанського. Перший зіжмаканий млинець одягли мені на голову.
Брехун – це злодій, який краде правду
– Після розвалу «Нашої України» Ющенка я зробив ставку на «Громадянську позицію» Гриценка, – зручно вмостившись у кріслі в моєму кабінеті, розповідав Олександр Третьяков. – Я вже другий рік спонсорую цю партію…
3 Олександром ми разом працювали в штабі Помаранчевої революції. Як і багато хто в ті роки, він поєднував заняття бізнесом з політикою. Свого часу Третьяков був серед найбільш наближених фігур до президента Ющенка однією з його фінансових опор.
Слухати про Анатолія Гриценка мені було відверто не цікаво.
– Не думаю, що у вас є шанси пройти до парламенту.
– Згоден із твоїм прогнозом. Тому не хочу більше викидати гроші на вітер, – Третьяков перейшов до справи без довгих преамбул і спогадів. – Знаю твоє ставлення до Гриценка, але прошу візьми нас у ваш проєкт «Об’єднаної опозиції». Гриценко – публічний, позитивно сприймається патріотичним електоратом. Він вам буде корисним у першій десятці списку «Батьківщини». Ну, і потрібні ще два прохідні місця, одне з яких для мене. Ми разом з тобою пройшли всю Помаранчеву революцію. Ти ж знаєш, я не підведу й об’єднаній опозиції зможу реально допомогти. Ми ж не багато просимо?
– У мене занадто мало підстав довіряти твоєму політичному партнеру.
– Олександре, я все розумію, але тільки про одне прошу – напиши Юлі про нашу розмову. Знаю точно, вона підтримає мою пропозицію.
Я виконав прохання Третьякова, але в листі до Тимошенко виклав також своє негативне ставлення до такого об’єднання.
«Навіть якщо “Громадянська позиція” візьме один відсоток, – написала у відповідь Юлія Володимирівна, – це будуть наші втрачені голоси, оскільки в нас із ними одне електоральне поле».
З такою аргументацією Тимошенко відкинула мої застереження й категорично виступила за інтеграцію. Таким чином партія Гриценка стала сьомою політичною силою, яка об’єдналася з «Батьківщиною».
І ось настав час формувати виборчий список. Кожен лі- дер партії передав мені прізвища тих, кого потрібно вписати на узгоджені місця. Паспортні дані трьох претендентів приніс і Анатолій Гриценко.
– А де ж Третьяков? – здивувався я, не побачивши його прізвища.
– Він мені більше не потрібен.
Я подивився на Анатолія. Його обличчя виражало повну байдужість до долі свого ключового партнера.
– Ми ж не домовлялися, що моя команда повинна фінансувати виборчу кампанію. Це тепер ваші проблеми. А навіщо мені відповідати за «токсичного» депутата?
– Так, не моргнувши оком, Гриценко злив свого головного «спонсора», завдяки якому він сам потрапив до виборчого списку.
– Та я розберуся з ним по-чоловічому! Наб’ю йому пику та засуджу за шахрайство! Він брав мої гроші й нахабно мене кинув! – шаленів Третьяков, дізнавшись про своє депутатське фіаско.
Але Гриценко не писав розписок про отримання грошей, тож всі ці погрози проігнорував. В одному він був правий – депутати-бізнесмени, які прийшли з інших партій, в умовах жорсткого пресингу влади могли знову стати для нас «слабкою ланкою».
Щоб зменшити ризик зради, ми запровадили такий собі «запобіжник» – «Присяга кандидата в народні депутати від партії “Батьківщина”». Кожен, хто підписував текст цього документа, брав на себе зобов’язання скласти свій депутатський мандат, якщо його позиція йтиме в розріз із позицією партії або він перестане бути членом нашої депутатської фракції. Це був винахід Арсенія Яценюка, оскільки саме в лавах «Фронту змін» було багато «необстріляних» політиків, які балотувалися вперше. У підготовленому тексті присяги була прописана наша жорстка опозиційна позиція, зокрема – вимога імпічменту Януковича. Арсеній також наполягав, щоб кожен перед підписанням присяги зачитав її текст уголос під запис відеокамер, поклавши руку на Біблію.
«Перед Господом Богом та перед Українським народом публічно присягаю…» ці гучні сакральні слова, вимовлені перед людьми й підписані власноруч, на жаль, не зупинили від зради багатьох із нового поповнення нашої політсили. Річ у тому, що той, хто щиро вірить у Бога, без будь-яких пафосних публічних заяв ніколи не продасть і не зрадить. А того, хто не вірить, ні присяга перед людьми, ні Біблія під рукою не утримають від зради та безчестя.
