П’ятниця, 29 Березня

«Оскар-бутерброд» для «Навального»

У ніч із 12 на 13 березня у Лос-Анджелесі відбулася церемонія нагородження головною кінопремією світу – «Оскар-2023». У номінації найкращий повнометражний документальний фільм здобула нагороду стрічка канадського документаліста Деніела Роера “Навальний”. У цій же номінації був представлений і фільм про Україну “Будинок зі скалок”, знятий у копродукції України, Данії, Швеції та Фінляндії, пишуть «Тексти».

Члени команди стрічки, яку знімали у Лисичанському центрі соціально-психологічної реабілітації дітей, – данський режисер Сімон Леренґ Вільмонт, український режисер і лінійний продюсер фільму Азад Сафаров, головні героїні фільму виховательки Ольга Вікторівна Тронова і Маргарита Миколаївна Бурлуцька та інші – перебували в залі Dolby, повідомляє УП.

Утім, «Оскар» дали фільму канадського документаліста Деніела Роера про “хорошого росіянина” – політика Олексія Навального. Стрічка розповідає про отруєння Навального 20 серпня 2020 року на борту літака, який летів із Томська до Москви. Прем’єра фільму відбулася на початку 2022 року.

Для отримання нагороди на сцену піднялася дружина Навального Юлія у сукні криваво-червоного кольору та у супроводі інших членів його сім’ї. “Коханий, тримайся”, – сказала вона зі сцени «Оскара».

У соцмережах почався справжній шквал критики від українців на адресу Американської кіноакадемії за такий вибір. Зокрема, користувачі залишають коментарі під постом про перемогу “Навального” у Twitter організаторів Оскара. Ілюстраторка та режисерка анімації Марія Озірна відповіла кіноакадемії так: “Люба кіноакадемія, можете пояснити, яким чином політична промова Юлії Навальної є неполітичною?”

Нагадаємо, восени 2014 року Олексій Навальний, відповідаючи на запитання щодо Криму, сказав: “Крим – це бутерброд із ковбасою, чи що, щоб його туди-сюди повертати?”.

   Тетяна Трощинська, головна редакторка «Громадського радіо»: «Це легітимізує сонми росіян, які завжди “не при чем”»

– Розмови про те, що треба подивитись спершу фільм, щоб критикувати, дещо нагадують оце все “а пушкин и великая культура то при чем?”

Мільйони людей не будуть дивитися фільм, не знають і не знатимуть, що, коли робив чи казав Навальний. Хоча нічого хорошого для України він не казав, попри усі його нові 15 принципів.

Зате вони побачать розтиражовані мільйонами фото сімейки, і це легітимізує сонми росіян, які завжди “не при чем”, “против жестокого и плохого”, “прекратить войну” і т.д.

Війна – це ж так неприємно, треба припиняти, а «Оскар» – це ж так яскраво.

Невже це не очевидно.

   Ольга Бірзул, кінокураторка, культурна менеджерка: «Навіщо нам спіч від президента на «Оскарі», якщо він не бачить діри, що накрила нашу кіноіндустрію?»

– Перемога “Навального” була очевидною. Просто нагадаю, що у 2018 році на «Оскарі» переміг не док Last men in Aleppo режисера Ферраса Файяда про героїчних сирійських волонтерів, а кон’юнктурна історія Icarus про допінг у російському спорті. У 2020-му кіноакадеміки знову проґавили сильну сирійську історію For Sama. В інших номінаціях теж є купа цікавих ідеологічних катаклізмів. Афроамериканці отримали свій перший «Оскар» лише у 1940 році. Акторку Хетті Макденіел відзначили за роль у фільмі “Звіяні вітром” Віктора Флемінга. Кінематографу на той момент було вже майже півстоліття, а сам фільм лише у 2020 році публічно визнали расистським.

Чи багато ми втратили від перемоги фільму про Навального? Ніт. По-перше, український фільм у шортлисті – вже увага до війни в Україні. По-друге, це дійсно етичне і чутливе кіно, хоча в майбутньому на нас чекає навала проєктів від хороших руських і американських нетфліксів. По-третє, навіщо нам спіч від українського президента на «Оскарі», якщо він не бачить великої чорної діри, що вже накрила нашу кіноіндустрію? Я, наприклад, дуже чекаю, коли наш президент нарешті проаналізує потенціал українського кіновиробництва і зрозуміє, як складно працювати адекватним українським кіноробам в умовах тотальної корупції. Я хочу почути «спіч» президента, в якому він підтримує позицію і поважає компетенції власних спеціалістів, які піднімали українське кіно до війни і зараз перманентно воюють з внутрішнім ворогом у вигляді Ткаченка, Кудерчук та Єрмака. Ну і по-четверте, “Будинок зі скалок” зараз вийшов в український прокат. Похід в кіно – ідеальний жест для підтримки його авторів і героїв.

   Наталія Гуменюк, засновниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу: «Не думаю, що в кремлі раді»

– Складно нам бачити користь для себе насамперед. «Оскар» виграв фільм канадського режисера про те, як президент рф намагався отруїти забороненою хімічною зброєю «новачком» політичного опонента, але ці спецслужби, які стали просто карикатурним інструментом вбивства і вбивали й вбивають за кордоном, не спромоглися на це. Це зброя, якою російські спецслужби вбивали людей у Британії і Болгарії, що вкотре доводить: російська держава – терорист і загрожує тим, хто за її межею. (Борис Джонсон, до речі, лише після отруєння «новічком» Скрипаля змінив свою політику до рф).

Життя Навального в наступні роки в колонії під питанням, нагорода навряд чи зупинить кремль від його можливого убивства у тюрмі, але додатковий інтерес світу викличе. Не думаю, що в кремлі раді.

Христо Грозєв продовжує бути дуже гучним голосом, який розслідує діяльність російських воєнних злочинців в Україні, тож додаткові бали до його авторитету, щоб переконувати аудиторію, точно не завадять. Але й відомо, що російські спецслужби по всьому світу нині ганяються за Грозєм, бо зосереджені на помсті. Буквально зараз Христо не пустили в Британію, бо влада там сказала, що «не може гарантувати його безпеку і захистити» у разі нападу. Христо, до речі, назвав «Будинок зі скалок» своїм фаворитом.

P.S. Фільми це дійсно непоганий спосіб адвокації, якщо ви пам’ятаєте «Ікарус» – про те, як російський спорт виявився зав’язаним на допінг, то цей фільм був інструментальним для розслідувань і подальшої дискваліфікації рф з міжнародного спорту. Тут схожий посил. «Ікарус» був корисним фільмом.

   Мирослава Барчук, телеведуча, «Суспільне»: «Запиту щодо каяття росіян за війну і за путіна на Заході нема»

– Оскар за «Навального» означає таке.

Для багатонаціональної глобальної кіноіндустрії це таки putin’s war, not russian war (війна путіна, а не війна росіян. – Ред.).

А отже, ніякого чіткого запиту/ очікування /вимоги щодо переосмислення, каяття росіян за війну і за путіна на Заході нема або надто слабкі.

Є якісь «інші» (справжні, окремі) росіяни, які є просто жертвами. Їх можна не просто не кенселити, а нагороджувати і вшановувати, навіть попри незручні історії з «кримськими бутербродами».

Все це – великий виклик для нас. Бо мільйони росіян, які виїхали на Захід, підживлюють цей дискурс.

Це позиція сепарації від злочинів, уникання відповідальності замість формування «Питань про провину». Російського Ясперса немає і, скоріш за все, не буде. І світ його особливо не очікує.

Підготувала Наталя БОРИСЛАВСЬКА

Share.

Leave A Reply