«Приватизовані могили» Рясного
Нова львівська «притча во язицех»: дивовижним чином цвинтар у мікрорайоні Рясне, який давно не діє та офіційно закритий, збільшився з 3-х гектарів до шести. 11 років згорьовані мешканці ховали тут родичів і не здогадувались, що цвинтар нелегальний і могили копають… на ділянках під садівництво. Демонструючи жилку господарника, якої часто так бракує нашим чиновникам, директор ГО «Пам’ять» Ярослав Мартинів одним махом убив двох зайців: організував прибутковий бізнес і вирішив проблему з похованнями в одному з районів Львова. Він 11 років так вправно вів справи, що видається, всіх все влаштовувало. Немов той Харон, пан Ярослав Мартинів тихо перевозив людей у царство мертвих. Певно, настільки тихо, що чиновники про це не дуже й здогадувалися. А якщо й здогадувалися, то, за їхніми словами, вдіяти нічого не могли.
Як усе викрилось
Нагадаємо, 26 серпня у поліцію Львівщини надійшла колективна заява від учасників одного зі садово-городніх кооперативів про самовільне захоплення їхніх земель, розташованих у мікрорайоні Рясне Львівського району. За словами заявників, директор однієї з громадських організацій, без відома та погодження садівників, організував на їхніх земельних ділянках кладовище та проводить захоронення померлих.
За цим фактом у Нацполіції відкрито кримінальне провадження за ч.1 ст.197-1 (самовільне зайняття земельної ділянки) ККУ. Санкція статті передбачає покарання — штраф від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 3400 до 5100 гривень) або арешт на строк до шести місяців. Наразі у справі триває досудове розслідування. На ділянках садового кооперативу директор кладовища поховав понад три сотні людей.
«Розрулював» проблему поховань, як вмів
Ряснянський цвинтар розташований на околиці мікрорайону Рясне поруч із Брюховицьким лісом та однойменною вулицею. Цвинтар в комунальній власності, офіційно закритий для нових поховань. Ховати там можуть лише у родинні гробівці або на заздалегідь придбане місце. Попри те, що кладовище не працює, тут і далі постійно з’являються нові могили.
Похованнями уже 11 років займається громадська організація «Пам’ять», а точніше її керівник Ярослав Мартинів. У якому статусі ця організація опікується цвинтарем і яким чином стільки років їй вдавалося ховати людей на чужій землі — не вкладається в голові. Спершу кладовище дуже швидко почало розростатись на сусідню ділянку, яка була у користуванні садово-городнього-кооперативу «Червона Калина» (Ярослав Мартинів є його головою). При цьому будь-яких документів чи дозволів на розширення цвинтаря у пана Мартиніва не було. І все йшло як по маслу, поки цвинтар не перекинувся на землі сусіднього кооперативу «Підлісся».
Місцеві мешканці отримали цю землю майже 30 років тому. «Рішення сільської ради від жовтня 1992 року про виділення земельної ділянки площею 5 гектарів в постійне користування товариству «УТОС» залізничного району Львова», — розповіла ТСН керівниця кооперативу Наталія Ониськів.
2008 року люди зареєстрували кооператив і почали оформлювати документи на ділянки, але через бюрократію приватизувати їх змогли лише цього року. Лише в червні 2021 року члени «Підлісся» отримали право власності на землю, загалом 55 ділянок з призначенням під садівництво. Але поки збирали документи на приватизацію ділянок, на їхній землі почали вигулькувати свіжі поховання. Тож деякі люди приватизували земельні ділянки… разом із могилами.
Керівниця садово-городнього кооперативу «Підлісся» Наталія Ониськів каже, що у 2020 році Ярослав Мартинів скористався карантином, коли люди через коронавірус не мали змоги приїжджати на городи та обробляти землю, та почав на ділянках «Підлісся» теж захоронювати людей. Після рішення сесії нелегальні поховання на городах не припинились. Є тут геть свіжі поховання, датовані 2021-м роком. За словами керівниці кооперативу, нині на території кооперативу уже є 360 поховань та 40 гробівців.
«Він може продавати труни, вінки і хрести, але не ховати людей, бо не має землі під кладовище. Проте продовжує це робити. Я йому про це казала, на що він відповів: «Це мій бізнес, нічого ти мені не зробиш!», — каже Наталія Ониськів УНІАН.
Галина Петрук — власниця земельного паю площею 6 соток. Жінка каже, що могили за межами старого санкціонованого цвинтаря вона бачила раніше. «Раніше він ховав на інших ділянках. У 2019 році були поховання. А цьогоріч приїжджаємо на свою ділянку, а тут вже могили», — розповіла Галина Петрук «Суспільному».
З Ярославом Мартинівим, за словами членів кооперативу, вони ще у 2013 році, коли стало очевидно, що місця на його приватному цвинтарі незабаром знову закінчаться, підписали угоду про межі кладовища та їхніх ділянок і про те, що він не буде розширятись на їхню землю. Та, схоже, це пана Мартиніва не спинило.
Члени кооперативу кажуть: він знищив огорожу і почав рити могили не від межі незаконно захопленої землі під поховання на території «Червоної Калини», а далі, щоб захопити якомога більше. «Ми поставили понад 350 бетонних стовпців, щоб обгородити ззовні кооператив, три ряди колючого дроту і ворота. Але на нашій території хтось постійно підпалював і викорчовував дерева, траву, нищили стовпці і ворота. Ми викликали поліцію, але заяви ніхто не реєстрував», – розповідає ZAXID.NET Тарас Ривак, власник однієї з ділянок у кооперативі «Підлісся».
«Спочатку нам виламали стовпці, ворота. Потім почали поступово з’являтися могили. Ми знову викликали поліцію, але вже пізніше дізнались, що ніхто не вніс дані про цей виклик у ЄРДР. І так воно є, і ми вже третій рік воюємо з могилами», — додає Тарас Ривак.
Люди навіть зупиняли похорон і викликали поліцію. Востаннє таке відбулося у квітні і тоді директор обіцяв городи далі не чіпати.
«Всі плакали, що я мав вдіяти»
Офіс 62-річного Ярослава Мартиніва розташований просто на території кладовища. Сам пан Мартинів своєї вини не визнає. Каже, що діяв з найкращих міркувань і тепер про це шкодує. Своє рішення хоронити людей без дозволів та без рішення ЛМР виправдовує… корона вірусом.
«Ситуація загнана в кут, я шкодую і мені соромно, — розповів він УНІАН. — У мене було 4 гектари цвинтаря, три з них я використав, а один у 2018 році віддали людям під городи. Коли забракло місця під поховання, я звернувся до міської ради, аби розширили межі кладовища. Та, не дочекавшись рішення, почав ховати людей. Це був коронавірус, багато людей вмирали, до мене приходили діти, благали: «Дядьку, поховайте маму». Всі плакали, що я мав вдіяти? Я почав розширювати кладовище в напрямку лісу, там приблизно 400 могил. Так, це моя провина, що не дочекався рішення. Що тепер робити — не знаю… Але ті городи нікому не були потрібні раніше, поки я не почав там ховати людей».
Ряснянців ховали… дешевше
Мартинів запевняє, що має п’ятьох працівників на своєму ритуальному підприємстві, і всі вони працюють офіційно. А в розвиток кладовища і дорогу до нього вклав чимало грошей. Також не приховує, що за поховання брав від 2,5 до 4-х тисяч гривень. Ціна залежить від того чи померлий — мешканець Рясного, чи з іншого мікрорайону Львова. Ряснянців ховали дешевше. Але, мовляв, гроші йшли не йому у кишеню, а на благоустрій села та податки. Як розповіло джерело «Ратуші»: «В мене є інформація про інші суми за поховання: якщо це мешканець Рясного, то це 7-10 тисяч, якщо не мешканець Рясного — це може бути й 1000 умовних одиниць».
Ярослав Мартинів є керівником громадської організації та одноіменного підприємства об’єднання громадян «Пам’ять». За його ж словами, у 2010 році йому доручила опікуватись кладовищем церква Святих Петра і Павла (УГКЦ), що розташована біля цвинтаря. На форумі сайту explorer.lviv.ua (тема «Цвинтарі Львова»), «Ратуша» знайшла часткове підтвердження цьому: фото цвинтаря за 2011 рік, і на одній зі світлин видно таблицю на стіні адміністративного будинку з такою інформацією: «УВАГА! Похоронні обряди на цвинтарі Рясне-1, яким опікується ГО «Пам’ять», здійснюються для померлих Рясне-1, Рясне-2, Кам’янка при наявності документів про місце проживання».
Штраф дорівнює вартості одного поховання…
На ситуацію з ділянками Ряснянського цвинтаря уже звернула увагу Державна екологічна інспекція. 20 квітня інспектори провели перевірку і виявили незаконну зрізку
25 дерев — шкоду довкіллю оцінили у 8669 грн. Окрім того, як ми вже згадували, ситуацію з розростанням Ряснянського цвинтаря уже розслідує поліція. Але, панове, штраф від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 — 5100 грн), який передбачає інкримінована стаття, — для підприємця просто сміховинний і дорівнює вартості одного поховання.
До слова, 35-річний син Ярослава Мартиніва, Іван Мартинів, багато років працює в органах поліції. Нині перебуває на посаді слідчого в особливо важливих справах у Головному управлінні поліції у Києві. А 36-річний Юрій Мартинів, другий син Ярослава, працює детективом у Національному антикорупційному бюро України.
Позиція чиновників
У мерії кажуть — не розуміють, в якому статусі ця організація займалася похованнями на землі кооперативу. У місті діє лише одна ритуальна служба, що має право проводити поховання. І це не ГО «Пам’ять», а ЛКП «Виробничо-реставраційний комбінат обрядових послуг». Ряснянський цвинтар з 1993 року перебуває на балансі цього підприємства. Втім комунальне підприємство не займається похованнями на території кладовища, «оскільки відсутні площі для нових поховань», — передає «Захід.нет».
Про те, яким має бути вихід із цієї доволі нестандартної ситуації, «Ратуша» поговорила з директором департаменту житлового господарства та інфраструктури Олександром ОДИНЦЕМ.
— Коли в міськраді дізналися про це, що на цвинтарі в Рясному відбуваються несанкціоновані поховання? Бо пан Мартинів каже, що вже 11 років здійснює поховання…
— Я працюю в міськраді на посаді з 2017 року, відповідно, в той час ми як балансоутримувач цвинтаря, навколо якого відбувались такі факти, скеровували звернення в правоохоронні органи, ці звернення поки що залишилися без відповіді. Такі звернення ми скеровували регулярно, тепер, наскільки я знаю, є порушена відповідна кримінальна справа вже на підставі тих останніх звернень, які були скеровані й відповідними нашими органами в сфері містобудування. Чекаємо зараз результатів розслідування, сподіваємось, вони будуть об’єктивними.
— Є інформація, скільки вже є поховань на тих незаконних трьох гектарах?
— Ми цього не знаємо, бо офіційно ми не здійснюємо там оформлення жодних поховань. Тому статистика цих поховань нам невідома.
— Яке Ваше бачення виходу з цієї ситуації?
— Звичайно, треба знайти якийсь юридичний варіант, який би влаштовував і місто, і тих мешканців, яких де-факто ввели в оману, бо вони ховали своїх рідних, а на нашу думку, ці поховання не відбувалися в межах чинного законодавства.
— Ексгумувати ж не можна?..
— Гіпотетично можна, але ви самі розумієте, навряд чи таке буде. По тих похованнях ми жодних документів не видаємо і не можемо видавати. Якщо хтось захоче отримати довідку, що, скажімо, родич там похований — ми офіційно як місто її не надамо.
— Якщо ділянки людей вже «зачеплені» могилами, то, можливо, вимальовується варіант надати людям інші ділянки, а «приватне» кладовище якось узаконити?
— Єдиний поки що варіант — це покарати винних у тому, що таке відбувається. А далі вже, виходячи з тих матеріалів розслідування, яке буде проведене і яке прояснить, яким чином там захоплювали ту землю, треба напрацювати прийнятний варіант. В законодавстві нема такого поняття, як «узаконити» незаконно захоплені землі. Тому тут треба розробляти спільно окремий варіант виходу зі ситуації, напевно, радитись із громадою.
— Вам відомо, чи продовжують на тому цвинтарі ховати людей?
— Станом на сьогодні я не маю інформації про свіжі поховання, але ми цілодобовий моніторинг не здійснюємо, тому не готовий зараз сказати.
Приватні кладовища в Україні заборонені, — Ігор ТЕЛІШЕВСЬКИЙ
У прямому ефірі проєкту «Народне Толк-Шоу» на телеканалі НТА депутат Львівської міської ради VII скликання Ігор Телішевський прокоментував функціонування у Рясному приватного кладовища.
«У законодавстві чітко прописано, що приватних кладовищ в Україні не може бути. І те, що людина звернулася у міську раду Львова щодо розширення власного приватного кладовища, це вже мав би бути перший дзвіночок для міської влади Львова.. Це є нонсенс!», — наголосив Ігор Телішевський. Ба більше, додав він, на кладовищі в Рясному встановлені «розцінки», а також на його території стоїть МАФ, куди безпосередньо звертаються мешканці для захоронення родичів.
«То чим тоді займається Львівська міська рада? Чим займаються чиновники, які мають десятки тисяч премій? За що вони відповідають, якщо таке в місті відбувається?!», — прокоментував Телішевський.
Думки львів’ян зі соцмереж:
Rostyslava Samborska: «Думаю, ділився, якщо стільки років не чіпали. А тепер вирішили забрати, бо хтось око зверху поклав, бо прибутковий бізнес. Звичайний владний рекет. Що будуть переховувати померлих і віддадуть землі кооперативу? Ні, назначать свого смотрящого».
Богдан Другий: «Захопив земельні ділянки садово-городнього кооперативу»? То той кооператив що, ялинки і сосни вирощує?»
Ірина Гнаткевич: «В мене похована там мама. І я хочу подякувати пану Ярославу за все, що він робить на території, дорогу, порядок, і оплата до речі найменша порівняно з іншими цвинтарями, і гроші платяться в касу і на місце видається документ. А щодо землі, то її навкруги повно пустує і заростає хабазами і нікому не треба, ніяким садоводам».
Михайло ДІДУХ: «Влада міста просто ігнорувала цей процес»
Михайло Дідух, депутат Львівської міської ради від «Європейської Солідарності», мешканець Рясного, прокоментував «Ратуші»:
— На превеликий жаль, в нашій країні відбувається дуже багато дивних ситуацій і багато громадян живуть за принципом: «Все, що не заборонено – дозволено». Я не вірю, що за понад 10 років влада міста не володіла інформацією про те, що там відбувається. Оскільки, за словами міських керманичів, це кладовище є закритим, то там точно має бути постійне інспектування, що відбувається. Це ж не консервна банка, яку ти просто закрив і все — це територія, яку потрібно доглядати, обслуговувати, і я переконаний в тому, що мала бути якась особа, не самопроголошена, а призначена департаментом житлово-комунального господарства, яка б доглядала за цим кладовищем і надавала інформацію керівництву міста, що там відбувається.
Загалом кажучи, все було відпущено напризволяще. Смертність щороку, на превеликий жаль, зростає, і всі розуміють, що десь потрібно ховати померлих. Якщо історично родини мешканців Рясного поховані на цьому цвинтарі, то ніхто не хоче везти померлих родичів десь на Сихів — це тяжко і логістично, і емоційно, — пояснює депутат.
Влада міста просто ігнорувала цей процес. Прості люди, взагалі, не повинні думати про те, чи санкціонований цвинтар, чи ні, про це мала б думати влада, — наголошує пан Михайло. «В кожному селі є своя церква і свій цвинтар, і ніхто не возить по чужих селах. Тут подібна ситуація також мала б бути і місто мало б передбачати ці моменти і враховувати, якщо є справді потреба, а потреба в цвинтарях на сьогодні точно є. В нас місць для поховань день у день все менше. Тому я вважаю, що точно мало б бути з боку керівництва міста розуміння подальшого вирішення цієї ситуації».
— Тим більше, що на «законному» цвинтарі, який законсервований, все одно мають бути якісь працівники, які доглядають за ним. Вони ж не могли не бачити, що цвинтар розростається?
— От я не знаю, чи вони взагалі там є. Колись як було: було собі село Рясне Яворівського району. В селі була церква, в церкві — парафія, в парафії — цвинтар. І воно, мені здається, так і лишилося за інерцією, хоча вже 30 років Рясне в межах Львова. Пхатися туди ніхто не хоче, бо на це нема часу. На всілякі дурниці, «стопятсот» нарад з того самого питання, переливання з пустого в порожнє є час, а вирішити глобальні проблеми в місті — на превеликий жаль, ні.
— Три гектари поховань — це, напевно, тисячі людей?..
— Може, й десятки тисяч.
Щоб не було такої «народної творчості», владі треба брати це під контроль, резервувати землі, і тоді розуміти, як ми будемо діяти з цим кладовищем через 5, 7, 10, 15 років, — каже пан Михайло.
— А тут виглядає таким чином, що виконавці, Держкомзем, Держгеокадастр — готують всі проєкти документів під садові кооперативи, і ми як депутатський корпус, перевіряючи дані стосовно кооперативів, які є навколо, не маємо права не надавати чи не затверджувати земельні ділянки, бо юридично вони є правильно підготовлені, бо правильна процедура всіх служб, які займаються земельними питаннями, і я відверто кажу, якщо в мене нема до виконавців зауважень, я не бачу ніяких порушень, то точно не затверджувати такі проєкти ухвал я не можу, тому що будь-хто мене може звинуватити в упередженому ставленні, закидати корупцію тощо.
— Як, на Вашу думку, таке можливо, що цей пан Мартинів розширював стільки років цвинтар за рахунок кооперативу «Червона калина», і члени цього кооперативу не були проти? Знаю, що він був керівником цього кооперативу, але ж крім керівника, там ще якісь люди мали бути?
— Мабуть, це були просто підставні люди, які все розуміли. Умовно кажучи, одній родині могли надати три ділянки, мотивуючи тим, що одна ділянка залишиться під цвинтарем.
Знову ж таки, мені здається, що в цій історії з цвинтарем, яка триває вже 11 років, зараз йде якийсь розподіл інтересів і хтось ще претендує на керівника цього цвинтаря, може бути ще один самопроголошений, або двоє, або п’ятеро, я не знаю. Допоки табличка «ділення» чи «множення» працювала, і не було ніяких претендентів на цей пост, доти воно собі плило за течією, — припускає пан Михайло.
Петро АДАМИК: «Де нема господаря, там можливі такі афери»
Петро Адамик, голова фракції «ЄС» у Львівській міськраді, висловив свою думку з цього приводу «Ратуші»:
— Там, де нема господаря, там можливі такі афери — майнові, земельні. По-іншому це не назвеш. Я думаю, за той час, поки існувало таке неузаконене кладовище, точно чиновники різного рангу про це час від часу дізнавались, бо все одно хтось скаржився, хтось перепитував: чому хоронять, на яких підставах? Я чомусь переконаний, що були і дзвінки на гарячу лінію, і звернення. Думаю, що це би мав бути для міського голови великий дзвіночок стосовно тих топменеджерів, які б мали це пильнувати — від керівництва району до земельних… Може, ще найдемо кілька цвинтарів якихось, — напівжартома говорить пан Петро.
— Ці незрячі люди ходили до нас в раду років 5-6, писали скарги, бо їх футболили, замість того, щоб винесли ухвалу на сесію — депутати б проголосували. Дуже прикро, що місто себе поводило так негарно стосовно тих людей, які десятиліттями мають на ту землю якісь довідки, документи. А тепер і виплило: місто дало землю тоді, коли вже тієї землі нема. На мою думку, якщо це має бути кладовище — то нехай купують землю в того товариства, це їхнє майно. Але насамперед правоохоронні органи мають дати оцінку, що це таке. Точно, люди, які за це відповідають, яким держава за це платить гроші, мали б втрутитися: прокуратура в інтересах міста, зрештою. Якщо до нас звернуться городяни — ми зробимо це темою дискусії в сесійній залі. Думаю, що на найближчій сесії хтось із депутатів зробить це предметом запиту.
Світлана ПАВЛИШИН
