Сірано де Бержерак: ідеальний герой і блазень
Відомий насамперед з екранізацій, твір французького поета і драматурга кінця XIX – початку XX ст. Едмона Ростана про поета, дуелянта, бунтаря XVII ст. Сірано де Бержерака уперше поставили на сцені театру імені Марії Заньковецької. Сценічне втілення п’єси в перекладі Максима Рильського реалізував Давид Петросян, для якого це вже друга робота в заньківчан – після «Землі» Ольги Кобилянської.
Митець і влада, війна, любов, дружба, честь, вірність, романтика – ці й інші складові людського життя постають у контексті історії Сірано де Бержерака.
Режисер Давид Петросян акцентує на долі та ролі митців у різні епохи, на цензурі, самоцензурі, опозиції до влади: «Сьогодні ж ніби цензура відсутня і можна сміливо говорити про відкрите висловлювання митців. Але подекуди є побоювання, що театр знову почне працювати під забаганки певного кола осіб, і ми повернемось до радянського наративу під патріотичною обгорткою».
Війна. Сюжети «Землі» Кобилянської чи «Сірано де Бержерака» Ростана нагадують, наскільки часто людство воювало і далі це робить. І що навіть якщо вистава, на перший погляд, не про війну, то війна там усе одно може трапитися. Як і в житті. Якщо раніше епізоди з участю бравих гасконців ми сприймали б дещо відсторонено, як тло, то нині кожен проносить ці сцени крізь призму власного досвіду, сприйняття ситуації.
«Під час сучасної війни війна, що є в самій п’єсі, не може не знайти відгомону в частині просторового рішення та костюмах. Ми потрапляємо за лаштунки театру та ніби лаштунки самої війни, де є певне розмежування. Так естетика костюмів епохи Відродження перетікає в пошматовані шпагами або занедбані театральні костюми, а потріпані старі театральні манекени також можуть набувати інакших сенсів», – зазначає сценографка та художниця костюмів Даниїла Колот.
Любов. Бачити реальну людину чи уявний образ – те, що нерідко трапляється не тільки в мистецтві, а Едмон Ростан у своїй п’єсі цю колізію загострив. Один з героїв (Крістіан, якого актор Ярослав Дерпак не намагався «зробити нерозумним» і прагнув «не впасти в надмірний комізм») здобув любов коханої завдяки поетичній майстерності іншого (Сірано). І ще таке людське: в момент кульмінаційної закоханості Роксани Крістіан воліє, щоб вона його любила таки… простіше.
Трохи про нюанси роботи з текстом розповідає Тамара Ґорґішелі, виконавиця ролі Роксани: «Текст Ростана є красивим та складним водночас. Ми намагаємося в цій віршованій формі знайти живі інтонації, щоб вони були зрозумілими сучасній аудиторії. Йдемо через текст, форму, внутрішні переживання – пробуємо, відкидаємо, потім рухаємось зовсім в іншу сторону».
Сірано де Бержерак – ідеальний герой, що поєднує в собі честь, вірність, відданість, розум, сміливість, поетичний дар. Виконавець його ролі Юрій Хвостенко побачив у своєму герої грані і героя, і блазня. Благородність та до певної міри брак сміливості (не на полі бою, а в любовних перипетіях) Сірано додає трагічності цій історії, яка за інших обставин могла б бути легкою і розважальною. Водночас постановка таки має легкість (не через брак глибини, а через майстерність її творців), вона цілісна й ансамблево зіграна.
Наталя ДУДКО, фото з фейсбук-сторінки театру
