Вівторок, 11 Травня

Таємниця золочівської мумії

Вже років сім у «Музеї східного мистецтва», що в Китайському палаці Золочівського замку, за відвідувачами спостерігає крізь отвір у масці голова єгипетської мумії.  Оточена іншими давньоєгипетськими старожитностями у музейній залі, де представлена культура Стародавнього Сходу, вона дивиться на нас поблажливо, з погляду кількох тисячоліть. Які таємниці приховує цей артефакт? Яка вона на вигляд, ця мумія, що сховане за бандажем і саваном, в які її замотано? Звідки саме вона взялася? Чому століття тому еліта в паризьких салонах розважалась, розмотуючи мумії? Для чого в Києво-Печерській лаврі зберігали давньоєгипетські мумії? Про ці та інші подробиці ми поговорили із  завідувачкою сектору «Музей східного мистецтва» Львівської галереї мистецтв Тетяною Олейніковою та археологом, доктором історичних наук Миколою Бандрівським.

Навіть тисячолітні рештки людини мають виставлятися з повагою до померлого

Львівська галерея мистецтв отримала цей експонат у тимчасове користування від Львівського історичного музею. «Ратуша» вирішила подивитися на цікавий артефакт власними очима і через об’єктив фотокамери. Мумія закрита маскою, лише частинку її видно крізь отвір.

Завідувачка сектору «Музей східного мистецтва» галереї Тетяна ОЛЕЙНІКОВА розповіла «Ратуші»:

— На початку ХХ століття, навіть до 70-х років, було прийнятно експонувати мумії відкритими. Нині ж, згідно з Кодексом музейної етики ІСОМ (Міжнародної Ради музеїв) за світовою практикою, рештки людей мають виставлятися з повагою до померлого. Мумії котів, крокодилів, звісно, виставляють відкритими.

Так от, щоб не оголяти цю голову, ми накрили її маскою, це маска, звісно, символічна, не оригінальна, а гіпсова копія. Це ще й з погляду естетики, щоб десь трохи скрасити якісь неестетичні моменти. Такими масками накривали мумії лише членів родини фараона (як-от відома маска Тутанхамона), на решті могли малювали  портрети, як відомі Фаюмські портрети  (але це вже в пізніший період) або картуші, але переважно накривали тканиною.

Ми зробили рентген, дослідження бандажів — з якого матеріалу вони зроблені, це чистий льон із залишками смоли. Лишилося встановити стать. Наразі лише здогадуємося, але не можемо стверджувати на 100 відсотків. Люди, до яких я зверталася, які робили описи рентгену, стверджують, що це — жінка. Але ці спеціалісти, що описували рентген, не володіють такою інформацією, як впродовж століть розвивалася та сама щелепа, скули тощо. Тому ще минулого року в мене мала бути зустріч з фахівцем, що спеціалізується саме на будові черепа людей, він мав би подивитися ці знімки. Саме він би міг нам точно сказати, чи це чоловік, чи жінка. На жаль, пандемія перекреслила наші плани.

— Впевнено можна сказати, що людина була досить молода, бо збереглися зуби, — каже пані Тетяна. — За сучасними мірками, їй було до 30 років. Але знову ж таки, треба консультуватися з фахівцем, який знає особливості розвитку черепа і зубів прадавніх людей. Бо їжа в Єгипті була дуже груба. І якщо судити тільки за станом зубів, за тим, як різці стерлися, то в давньої і сучасної людини — це дві великі різниці. З твердою їжею зуби стиралися, звісно, швидше. Тому очевидно, коли подивиться антрополог, він може внести якісь корективи, зважаючи на стан різців, і беручи до уваги продукти, яку споживали тогочасні люди в цьому регіоні.

Власник голови походив із заможної родини

Також вже можна сказати про спосіб муміфікації і зважаючи на це стверджувати, що людина була багата, бо тільки заможні родини могли собі дозволити такий спосіб муміфікації, — розповідає завідувачка Музею східного мистецтва.

— Ми вже багато дослідили, але в нас є також чимало питань. Знаємо, що власне ця мумія походить із колекції родини Любомирських, але ще хотілося б знати, як вона потрапила до них. Любомирські багато подорожували,  Очевидно, що вони були і в Єгипті, або принаймні брали участь у якихось аукціонах, де купували ці речі. Було б цікаво дізнатися, чи вона закуплена на аукціоні, якщо є така інформація в Львівському історичному музеї. З цієї колекції Любомирських в історичному музеї є ще дві голови мумій, вони  трохи розмотані, одна лише символічно замотана (можливо, хтось просто з цікавості розмотав, щоб подивитися). Лише наша мумія замотана так, як потрібно за канонами.

— На Вашу думку, чому залишилася саме голова, де поділися решта частин тіла?

— Голова щось може розказати. За принципами муміфікації — знову ж таки, залежить від статусу людини, яку муміфікували — могли муміфікувати, а потім ноги окремо прикладати до тіла. Спочатку обмотували окремим тоненьким бандажем, кожну частина тіла окремо, а тоді вже мумію замотували повністю в спеціальну тканину — саван, і мумія виглядала як цілісна.

Якщо померлий був багатий і родина могла дозволити собі дорожчий спосіб муміфікації, то тоді органи всі витягували, кожен орган муміфікували і клали в спеціальну посудину — канопу. Ці канопи супроводжували траурну процесію і їх ставили коло саркофага.

Атракції… з розмотування мумій

В XIX — XX століттях проводили цілі атракції з розмотування мумій, — ділиться інформацією Тетяна Олейнікова:

— Не знаю, чи вони були у Львові, але наприклад, в Парижі збиралося високе товариство в салонах на такі атракції, не зважаючи ні на які естетичні моменти. Всі чекали, що щось там буде замотано, бо якщо, наприклад, померлий був із багатого роду, то могли йому на грудях покласти скарабей, на руках могли бути якісь браслети, амулети різні. Я багато перечитала літератури, то напевно, лише на один випадок натрапила, коли щось знайшли. Бо переважно ці мумії, які привозили до Європи, були з братських могил, а не з великих поховань (великі поховання були розграбовані ще на початку ери). В Європі всі музеї східного мистецтва мають експонати зі Стародавнього Єгипту, але частина мумій розмотана.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, коли був просто бум на ці єгипетські речі, багато людей подорожували, скуповували мумії. В цей період Європа була просто наводнена такими артефактами, бо якраз був пік досліджень французами в Єгипті. Навіть ще нині між Єгиптом і Францією дуже натягнуті стосунки через те, що дуже багато речей було вивезено у Францію без згоди єгипетського уряду і досі ведуться розмови про те, щоб ці речі повернути.

Мумії з «братських могил» — як добриво…

Також до процесу «полювання на мумій» залучилися американці. Своїх колекцій Америка ще тоді не мала, і вони дуже активно скуповували на аукціонах, їздили по різних експедиціях, щоб наповнити свої музейні збірки., — розповідає пані Тетяна.

— Треба розуміти, що не всі мумії були такими, скажімо, як наша. Не всіх муміфікували найкращим способом. Наприклад, тіла простих людей-роботяг, які будували ці піраміди, просто замочували в натрії, замотували їх в бандажі й ховали в братських могилах. Вони зберігалися, але не так довго. Ці мумії не клали в саркофаги, як нашу, їх не ховали з почестями, був мінімальний ритуал, і їх просто в пісок. Американці оці мумії з братських могил масово викуповували, в Америці перемелювали й удобрювали ними поля — настільки вони були дешеві і настільки їх було багато.

А десь у 1970-х роках європейські музеї значно поповнили свої давньоєгипетські збірки завдяки тому, що на Нілі вирішили побудувати Асуанську гідроелектростанцію. За проєктом, мусили затопити частину Долини Царів. І Єгипет тоді робив такий клич, що всі країни, які хочуть допомогти (бо Єгипет не міг собі дати ради) можуть брати участь у розкопках і якийсь невеликий відсоток з того, що вони накопали, можуть забрати у свої музеї. Звичайно, Радянський Союз на це не «підписався», а інші країни, зокрема й Польща, долучились до роботи, і таким чином поповнили свої фонди.

Мумія людини і крокодила повернулися в Лавру

— В інтернеті можна натрапити на інформацію, що Борис Возницький  привіз мумію із Києво-Печерської лаври, і її мали експонувати в Китайському палаці…. Це була інша мумія, не та, яка є сьогодні?

— Так, це зовсім інша. Історія була така, що нам трохи бракувало матеріалу для експозиції Стародавнього Єгипту. І Борис Григорович собі пригадав, що десь у 1970-х роках Києво-Печерська лавра робила виставку. В той час було знайдено багато нетлінних останків монахів. І радянська пропаганда зробила таку експозицію: ну, подумаєш, нетлінні останки, а он мумія лежить дві тисячі років — і також нічого. Мовляв, нічого в тому надзвичайного нема, просто у криптах, де ховали монахів, створилися такі умови зберігання, що тіла засохли і не розклалися. Таким чином розвінчували віру людей.

Ми звернулися до Лаври, в них справді був у фондосховищі цілий саркофаг, була мумія людини, розмотана, без савану, тільки в бандажах, і мумія крокодила. Це все привезли до Львова. Нині в нас є вже кілька єгиптологів у Києві, але в той період в Україні не було таких фахівців узагалі. Але ми мали домовленість з Історичним музеєм міста Кракова, в них є експозиція Стародавнього Сходу. Звернулися до цього краківського музею, звідти надіслали спеціаліста, він нам дав декілька рекомендацій, як зберігати цю мумію, взяв частинки на аналізи, і ми мали влітку готувати документи, щоб цю мумію з саркофагом передати на реставрацію. Це був 2012 рік, але в травні Борис Григорович загинув. А всі контакти з музеєм у Кракові тримав він, тому нам за якийсь час довелося цю мумію повернути, бо Київ нам давав її на депозит з умовою, що її буде відреставровано.

Перед нами — людина майже трьохтисячолітньої давнини

Археолог, доктор історичних наук, старший науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України, завідувач відділу Інституту релігієзнавства — філії Львівського музею історії релігії, голова Археологічної комісії НТШ Микола БАНДРІВСЬКИЙ розповів «Ратуші», що також досліджував мумію, яка зберігалася у Львові, в Історичному музеї:

— Я зробив рентгенознімок тієї голови давньоєгипетської мумії, яка була на той час у Львівському історичному музеї, носив її у нашу клінічну лікарню, домовлявся з лікарями, з тим була ціла катавасія. Той знімок є в мене на руках. Якщо його подивитися — вражає, що перед нами «жива» людина майже трьохтисячолітньої давнини. Єгиптяни відкрили надзвичайно цікаві хімічні способи збереження тіла людини — минуло понад дві тисячі років, а всі м’які тканини збереглися: губи, шкіряний покрив, видно шию, на потилиці прекрасно збереглося волосся, зібране в клубок. Оскільки я працюю з антропологічним матеріалом, з похованнями, могильниками, то на мій погляд, це радше чоловіче поховання, думаю, що це чоловік старшого віку.

Встановити місце первісного знаходження вже неможливо…

— Щодо походження: в ХІХ столітті львівська магнатерія — серед них були і поляки, німці, австрійці — почала мавпувати те, що робилося на Заході, зокрема й колекціонувати давньоєгипетські старожитності, утворювати свої приватні колекції. Наші аристократи, серед них і Любомирські, висилали своїх агентів по різних аукціонах, переважно у східне Середземномор’я, потім придбані експонати вкотре перепродавали на аукціонах у Відні, в Берліні…

В Музеї історії релігії ви побачите частину саркофага з прекрасними кольоровими написами, збережені мумії кота, яструба. Це все — власне з тих перших закупівель наших львівських магнатів. Очевидно, що наука в той час була на такому рівні, що її не цікавило, звідки воно походить. Це було через якісь «енні» руки вже перепродано, і тому встановити місце первісного знаходження неможливо. А для науковця найголовніше — звідки. Річ, коли вона є без паспорта, не прив’язана до конкретної персони, конкретного місця виявлення, для науковця на 99 відсотків нецікава. Скажімо, щодо Єгипту, то невідомо, з якої гробниці це походить, де була та гробниця розташована — у Верхньому чи Нижньому Єгипті, до якої династії належить, — пояснює мій співрозмовник.

Чи варто розпорошувати колекції?

— Мій особистий погляд — ця річ (давньоєгипетська мумія) мала би зберігатися у Львові, — вважає Микола Бандрівський. — Для тих давньоєгипетських старожитностей могла би бути відведена якась невеличка частина експозиції тут, у Львові, на площі Ринок, 28, в Історичному музеї, щоб показувати львів’янам, бо це є спадок нашої, львівської історії — що люди в той час хотіли мати давньоєгипетські старожитності саме в нашому місті, в своїх аристократичних помешканнях. Тобто ті речі, які були зосереджені у львівських колекціях, у Львові мали б і експонуватися. На моя думку, розбивати ті колекції взагалі не можна, вони мають зберігатися всі разом, в одному місці — чи то єгипетські старожитності, чи китайська порцеляна чи римські статуетки — якщо воно було цілісне в колекції Любомирських чи Дідушицьких, чи ще чиїсь. Бо якщо їх розпорошувати, в результаті втрачає вартість і одна колекція, й інша, — підсумовує історик.

Світлана ПАВЛИШИН

Матеріал подаємо на основі міжмедійної угоди між газетою “Ратуша” і сайтом “Еспресо. Захід”

Share.

Leave A Reply