Середа, 8 Грудня

Україна дотує приречену галузь?

Понад 40 країн світу вирішили поступово відмовитись від використання викопного вугілля. Про таку домовленість йшлося на кліматичному саміті COP26, пише The Guardian. Ініціатива щодо відмови від вугілля належить Великій Британії, — інформує «Львів медіа».

Попередні терміни для більших і багатших країн — 2030-ті роки, а для менших — 2040 р. До списку цих країн, окрім України, увійшли також Польща, Канада та В’єтнам, які погодились припиняти використовувати вугілля для виробництва електроенергії. Члени угоди також не будуватимуть нових вугільних електростанцій і загалом не інвестуватимуть у цю галузь.

Додамо, за даними Міжнародного енергетичного агентства, використання вугілля є однією з найбільших причин викидів парникових газів. Використання палива, що забруднює довкілля, відновилося після тимчасового зниження викидів, зумовленого минулорічними карантинами.

Нагадаємо, в Україні цього року бракує запасів вугілля. Сьогоднішні запаси є у понад чотири рази менші від потреби. Про це свідчать дані Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

У Національній комісії, що проводить державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, вважають: щоденне зменшення запасів вугілля загрожує стабільній роботі енергоблоків теплоелектростанцій. Теоретично це може призвести до аварії в об’єднаній енергосистемі України та до припинення електропостачання споживачам.

   Чи може Україна теж відмовитися від вугілля, «Ратуша» запитала в економіста Ігоря Лисого. За його словами, амбітні плани України позбутися вугільної генерації у державному секторі й перейти на відновлювані джерела енергії до 2035 року — завдання цілком посильне, якщо врахувати, що державний видобуток усього українського вугілля становить лише 10 % (решта 90 % контролює приватна компанія ДТЕК). Але для цього, пояснює експерт, у влади має бути чітка програма трансформації теплової генерації в інші екологічно чисті джерела вироблення електроенергії (тут, на жаль, на перешкоді може стати той самий ДТЕК, який керує близько 75 відсотками теплових електростанцій у країні).

«Але плани — планами, а складність реалізації задекларованого бажання такої трансформації може виявитися не під силу владі через банальний брак коштів на це і невміння професійно реалізовувати такі масштабні системні проєкти. І ще одне — ця галузь монополізована найбільшим олігархом України, дієво впливати на якого не спромігся навіть останній український президент Зеленський зі своєю абсолютною владою над усіма державними інституціями, разом із парламентом. Тому діяти тут потрібно, чітко розуміючи реалії нинішнього стану галузі й очікувані перспективи такої трансформації.

Спочатку треба відповісти на питання, чим ми зможемо замінити вугільно-теплові потужності. У світі сьогодні домінує тренд на поступову відмову від вугілля і скорочення використання іншого викопного палива — газу. Наявність політичної волі й чіткого плану дозволяє іноземним урядам демонструвати гідну заздрості оперативність у такій трансформації: Німеччина закрила останню вугільну шахту ще в грудні 2018 року. У Великій Британії в 2014 році ТЕС на вугіллі забезпечували 30 % потреб в електроенергії, а тепер — лише 1,6 %. Австрія до 2025 року повністю припинить використання вугілля в електрогенерації, Німеччина — до 2038-го, а сусідня Польща — до 2040-го», — каже економіст.

«Україна ж демонструє непривабливу впертість у сповільненні темпів транформації галузі та постійне лідерство у дотуванні приреченої вугільної галузі: впродовж 2018 — 2019 років на прямі дотації виробництва електроенергії з кам’яного та бурого вугілля український уряд витратив 751 мільйон євро, що є абсолютним рекордом для всіх країн-членів Енергетичного Співтовариства, до якого входить і Україна. Адже, його члени — Боснія і Герцеговина, Косово, Чорногорія, Північна Македонія і Сербія — впродовж 2015 — 2019 років разом витратили два мільярди євро на підтримку вугільної галузі, до того ж кількість прямих дотацій у них з 2015 року невпинно зменшується. Україна ж запланувала на 2021 рік аж 4 мільярди допомоги з державного бюджету вуглевидобувній галузі. Це при тому, що після президенства Януковича, який щедро дотував свій рідний шахтарський регіон на близько 15 мільярдів гривень щороку, у 2016 — 2020 роках нам вдалося скоротити суми дотацій до 1-3 мільярдів гривень на рік, зокрема й через перебування частини шахт на тимчасово окупованій Росією українській території. І ось знову ми повертаємося до зростання підтримки вуглевидобутку, замість розширення фінансування програм заміни вугілля на відновлювальну енергетику, яка, як показують дослідження, може забезпечити нам не менш разючі результати такої трансформації, і навіть швидше, ніж обіцяє наша нинішня влада», — додав Ігор Лисий.

Також експерт пояснює: якщо врахувати, що сьогодні 28 % електроенергії в Україні виробляють за рахунок вугілля (приблизно 40 ТВт-год) і цілком реально можна повністю припинити його використання вже до 2030 року, то за умов планомірної реалізації національної програми енергетичної трансформації (яка так і залишається незатвердженою сьогодні) та залучення зацікавлених у відновлювальній енергетиці інвесторів, за цей період поступової трансформації Україна зможе збільшити частку відновлюваних джерел енергії до понад 83 ТВт-год, забезпечуючи, таким чином, понад половину власної генерації електроенергії. Такий перехід дозволить скоротити й атомну генерацію із 54 % до 38 % без втрати стабільності електропостачання в країні.

«Досвід реформування вугільної галузі в Англії й інших країнах доводить, що згаданим мною майбутнім перевагам передуватиме криза — зростання безробіття у вугледобувних регіонах, яку теж можна вирішувати ефективно, якщо застосовувати системний підхід. Очевидно, що відмова від вугілля позбавить роботи щонайменше 36 тисяч працівників державних шахт і в рази більше працівників приватних копалень. Але цей процес відбуватиметься і без реформ, бо абсолютна збитковість українського вуглевидобування змушуватиме власників рано чи пізно закривати шахти, які не приносять доходів, і звільняти працівників.

Натомість розвиток екологічної генерації створить нові можливості для працевлаштування як у період будівництва нових екологічних потужностей, так і для їхнього обслуговування після будівництва. За правильно розрахованого плану трансформації і належної державної підтримки в галузі відновлювальної енергетики може з’явитися 45 тисяч нових постійних робочих місць, а якщо ще й налагодити виробництво обладнання для нової генерації, то галузь отримає ще 80 — 116 тисяч постійних робочих місць. Тож питання із працевлаштуванням шахтарів, які втратять роботу, можна буде цілком ефективно вирішити.

А тим, хто не зможе швидко переорієнтуватись на роботу в нових умовах, держава повинна, за прикладом країн, які пройшли через реформування вугільної галузі, передбачити компенсаційні виплати на перекваліфікування, а працівникам передпенсійного віку — одноразові виплати та можливість завчасно вийти на пенсію. Загалом, за розрахунками експертів, це може коштувати державному бюджету понад 450 млрд грн. Але ці витрати будуть розтерміновані в межах 9-14 років, що не чинитиме великого навантаження на державний бюджет. Зате Українська держава продемонструє цивілізований і соціально відповідальний підхід до реформ, а не ганьбитиметься, як нині, у час пандемії, позбавляючи невакцинованих освітян та чиновників роботи і зарплати, замість допомогти тим, хто з поважних причин не може провакцинуватися», — додав Ігор Лисий.

Христина СЛЮСАРЧУК

Share.

Leave A Reply