Ватикан: політика в час війни
Як і анонсував Ватикан, на одному з відрізків традиційної Хресної дороги в Римі у Страсну п’ятницю, 15 квітня, хрест тримали українка і росіянка, символізуючи «примирення» двох народів під час війни.
Уродженка України Ірина й та уродженка росії Альбіна тривалий час живуть в Італії і працюють у Римі в хоспісі. Саме їх Ватикан обрав для участі в «сценарії примирення», щоб дві медсестри під час інсценізації Хресної дороги несли разом хрест біля Колізею.
Анонс події обурив українців, які називали неприпустимою демонстрацію «примирення ґвалтівника й жертви» без каяття російської сторони. Очільник УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) назвав таку ідею невчасною, двозначною та такою, що не враховує контекст військової агресії росії проти України. За його словами, жести примирення між росіянами та українцями будуть можливими лише тоді, коли закінчиться війна, а винні у злочинах проти людяності будуть справедливо засуджені. Представник ПЦУ, архиєпископ Чернігівський і Ніжинський ПЦУ Євстратій Зоря, коментуючи ідею Ватикану, запропонував уявити, що Хресна дорога відбувається у 1943 році, а хрест несуть німкеня і полька: «Не йдеться про якісь віросповідні речі, про різницю чи незгоду між різними християнськими конфесіями. Йдеться про те, чи можна і чи правильно мирити жертву з агресором ПІД ЧАС війни. Зокрема шляхом символічного зрівняння».
Перед процесією Альбіна в коментарі Rai сказала, що важливо «помолитися за дітей, яких більше немає, за воїнів, які втратили життя і навіть не можуть бути похованими» – вочевидь маючи на увазі убитих українських дітей та солдатів окупаційної армії РФ, знищених в Україні. Ірина описала спільне носіння хреста як «велику відповідальність».
Провідні українські релігійні телеканали та інтернет-ЗМІ відмовилися від трансляції такої Хресної дороги з Рима. Водночас, з огляду на репортажі італійських та світових медіа, саме українка й росіянка були в центрі всієї церемонії, повідомляє «Новинарня».
На кожному відрізку Хресної дороги, яка відображає страждання і смерть Ісуса, хрест несли різні люди чи сім’ї. За інформацією Rai News, Ірина з Альбіною несли свого хреста на 13-й стації. На цьому етапі, згідно з євангельським текстом, «Ісус кричав гучним голосом: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?».
Текст роздумів для 13-ї стації, зазначає «Український тиждень», спершу мав звучати так: «Навколо – смерть. Здається, що життя втрачає цінність. Все змінюється за лічені секунди. Існування, перебіг днів, безтурботний зимовий сніг, забирання дітей зі школи, робота, обійми, дружба… все. Несподівано все втрачає цінність. «Де Ти, Господи? Де Ти сховався? Ми хочемо свого колишнього життя. Чому все це? Якою є наша провина? Чому Ти нас покинув? Чому Ти покинув наші народи? Чому Ти в такий спосіб розділив наші сім’ї? Чому ми втратили бажання мріяти та жити? Чому наші землі стали такими ж темними, як Голгота?» У нас не залишилося сліз. Гнів поступився місцем зневірі. Ми знаємо, що Ти нас любиш, Господи, але ми не відчуваємо цієї любові, й це доводить нас до відчаю. Прокидаємося вранці й протягом кількох секунд почуваємося щасливими, але відразу згадуємо про те, наскільки важко буде примиритися. Господи, де Ти? Промов серед мовчання смерті та поділів і навчи нас творити мир, бути братами й сестри, відбудувати те, що бомби хотіли би знищити».
Після протестів українських єпископів та дипломатів проти концепції такого «примирення» його замінили на короткий заклик до мовчазної молитви: «Перед обличчям смерті мовчання є красномовнішим від слів. Тож зупинімося в молитовній тиші і нехай кожен у своєму серці помолиться за мир у всьому світі».
На завершення процесії Франциск помолився, щоб Бог «привів супротивників до рукостискання, щоб вони спізнали взаємне прощення». Глава Католицької церкви також молився, щоб Бог «роззброїв руку, яку брат підняв на брата, бо там, де є ненависть, згасає гармонія».
Раніше цього ж дня в інтерв’ю італійському телеканалу Rai Папа Франциск у відповідь на запитання журналіста погодився, що те, як зараз Європа приймає українців, що втікають від війни, і як бувало з іншими біженцями, нагадує про проблему расизму і поділу людей за певними ознаками, повідомляє «Європейська правда»: «Це правда. Біженців класифікують. Є перший клас, другий клас, [чи] вони походять із розвиненої країни [чи] з нерозвиненої. Ми расисти, ми – расисти. І це погано. Доля біженця – це те, що відчув на собі і Ісус, тому що він був мігрантом і біженцем у Єгипті, коли був дитиною, щоб уникнути смерті».
Підготувала Наталя ДУДКО
Коментарі
«Любити росіян якраз і означає розкрити перед ними масштаби їхнього злочину»
Мирослав МАРИНОВИЧ, проректор УКУ:
– Новітній Каїн – путін – поки що лише бреше й вигадує «пристойні» приводи для війни проти України, які мали б вивести його з-під відповідальності. Але коли страхітливі воєнні злочини будуть задокументовані й пред’явлені, а їхні виконавці постануть перед судом Нюрнберга-2, настане час і на скарги, що «кара занадто велика, щоб її винести».
Втім російська пропаганда уже сьогодні тиражує тезу про «неспівмірність санкцій», від якої м’якнуть серця багатьох європейських християн. Вони вже жаліють сердег-росіян і вже тепер прагнуть оберегти їх від відповідальності й кари. Мовляв, воює путін – не російський народ. А тому, мовляв, для чого карати добрих росіян, які також страждають? Чи не краще обом народам уже зараз подати одне одному руки?
Цю логіку якраз і ілюструє сценарій цьогорічної ватиканської Хресної дороги. На цей задум чи не найкрасномовніше відреагував о. Юстин (Бойко): «Не можуть Хрест водночас нести Ісус і Пилат, українка і росіянка». Хтось може спитати: а чому не можуть? Моя відповідь така: «Тому що хрест Авеля (невинної жертви) і хрест Каїна (покаяння кривдника) – це різні хрести». Їх не можна поєднувати, бо кожен, хто хоче йти за Ісусом, повинен взяти свій хрест (пор. Мт. 16:24). Перший хрест українці несуть уже тепер; другий хрест росіяни ще мають узяти на свої плечі.
Християнство не можна звести до сентиментальної жалісливості, бо воно – справедливе. Жалісливі європейці мають усвідомити, що, виводячи росіян з-під відповідальності, вони насправді роблять їм ведмежу послугу. Бо злочин російської держави в Україні, не осмислений як гріх і не виведений з душі через покаяння, обов’язково призведе до ще гіршого гріха. Любити росіян якраз і означає розкрити перед ними масштаби їхнього злочину, дати їм вжахнутися вчиненим і спрямувати їхні душі до щирого каяття перед Богом і людьми. Тільки після того, як колективна російська душа остовпіє перед тягарем власної відповідальності і вмиється сльозами в покаянні перед жертвами, тільки тоді вона відкриє перед собою двері в майбутнє.
Німці спромоглися на це лише через добрий десяток років після поразки у Другій світовій війні. Чи спроможуться на це росіяни – і якщо так, то коли – покаже майбутнє. Віримо, що мужній опір українського народу та міжнародна солідарність з Україною наближають цей день. Але цього точно не можна досягти хоч і символічними, але все-таки занадто театралізованими постановками. Бо вони не лише не сприяють примиренню, а навпаки – йому шкодять.
«Римокатолицька церква – завжди про політику, в усі часи»
Лариса ДЕНИСЕНКО, письменниця, телеведуча, правозахисниця
– Я – римокатоличка. Вчора ніби у вогнищах інквізиції спалили мою душу.
Мені важко говорити зараз, бо я не маю сумнівів у тому, що це абсолютно продуманий перфоманс, нема тут нічого випадкового, нема нічого помилкового та й навряд є щось зашифроване, що простим смертним не дано зрозуміти.
Римокатолицька церква – завжди про політику, в усі часи.
Римокатолицька церква – завжди про візуалізацію і картинку. Серіал «Молодий Папа», хуліганський, іронічний, схвалений церквою, бо це естетика величі, влади і краси, насамперед.
Тому ці дві жінки обрані з прицілом на сестринство: схожі зовні, навіть зачісками, як часто буває у подруг, сестри милосердя, ангели легшої смерті – цинічний і продуманий вибір.
Тому ці кадри промовляють, що народи невинні, як ці дві голубки, два народи невинні і якщо хтось страждає, якщо когось вбивають, ґвалтують, нищать, то з вини марнославства політиків, неважливо яких.
«До аргументів української сторони поставилися з увагою»
Андрій ЮРАШ, посол України у Ватикані:
– Хресна дорога у Колізеї з її драматичною і такою болючою для України 13-ю стацією відбулася. Світ побачив два жіночі обличчя, що мали символізувати Україну та росію. Але, якби не попередня дуже потужна робота щодо заперечення цього концепту, в рамках якої про Хресну дорогу в Римі дізналися навіть ті, хто навіть і не підозрював про її існування, то про той факт, що саме жінки з 13-ї стації втілювали собою дві воюючі держави, ніхто б і не здогадався…
Річ у тім, що до аргументів української сторони (а офіційна заява і відповідна нота Посольства України при Святому престолі була першою у ряду інших подібних звернень) поставилися в Апостольській столиці з увагою: замість запланованого розлогого тексту, в якому мала звучати теза і про «братські народи», було запропоновано помолитися в тиші…
Сподіватися, що буде повністю змінено вже опублікований в усіх офіційних джерелах текст і зміст Хресної дороги, – було марно. Але й скласти руки і нічого не робити – також було неможливо. І ось маємо конкретний результат, про який вже пишуть перші медії.
«Риторика і аргументи мають бути гуманними»
Ярина БОРЕНЬКО, політологиня
– Права людини і церква – завжди складно. Коли валиться система міжнародного права, у тому числі й те, що стосується прав людини, хочеться, щоб хоч щось лишилося правильним. Наприклад, церква. Але коли Папа говорить про расизм, бо біженців з України трактують краще, бо вони білі, – це неправильний акцент. Расизм – не про краще, а про гірше. Про щось дуже погане. Говорити з негативною конотацією, що когось трактують краще – негуманно. Бо і в християнстві, і в концепції прав людини, гуманне ставлення до людини – фундаментальний принцип. Говорити про те, що щось не так з системою захисту людей від воєн і жорстокості, що протоколи рішень щодо біженців застарілі, – треба. Що жертви воєн у Ємені чи Сирії потребують захисту – треба. Але риторика і аргументи мають бути гуманними. Не провокувати чергових криз, а вирівнювати ситуацію до кращого, не розуміти рівність як спонукання до гіршого трактування українців, аби всі були рівні, а навпаки. Цього варто було б чекати від церкви, оонів, червоних хрестів і інших міжнародних інституцій, які між 15 в 23 лютого евакуювалися за протоколами «Україна все, ми більше сюди не повернемося».
