Велика Інформаційна війна: горе переможеним!
Поки Україна з останніх сил і людських ресурсів відби-ває атаки ворога відразу на сімох напрямках, в час, коли російський пропагандистський десант з допомогою провокацій та інформаційних вкидів проштовхує свого агента на президентське крісло в Угорщині, а весь світ майже забув про НАШУ війну, цікавлячись бойовими діями на Близькому Сході і цінами на нафту, ми якось почали забувати, що триває ще одна війна, інформаційна, яку ми наразі програємо в одні ворота!
Пропагандистський портал до пекла
Останні кілька місяців легіони російських ботів у зворушливій співпраці з полками «українських «корисних ідіотів», а також з родинами ухилянтів та самими ухилянтами, «ждунами» і різним людським шлаком розпочали нову хвилю атак на… Україну! Так, саме на Україну, щоправда, розбивши цю навалу на окремі штурмові дії, котрі лише на перший погляд не мають об’єднаного центру! Не вірите? Даремно.
Постійно висвітлюючи помилки політичного і військового керівництва України (а їх, на жаль, до дідька!), російські пропагандисти запускають під теплу ковдру обивателя гадюку, на якій з усіх сторін зазначено: «А нема за що воювати!» Мовляв, вашу землю давно вже викупили американці (євреї, масони, рептилоїди – потрібне підкреслити), аби збудувати тут (ядерне сховище, свій полігон, новий Єрусалим – потрібне підкреслити). Українське суспільство, яке готове для самовиправдання сховатись за будь-яку стіну з інформаційного лайна, охоче бере на озброєння постулати на кшталт «Я не збираюся воювати (за владу злодіїв, за Банкову, за міндічів, «за двушечку на Москву», за гроші олігархів – потрібне підкреслити). Добре підготовлені і вивірені в російських компостних ямах тези потрапляють на реально угноєний недостойними вчинками української влади ґрунт – а керманичі держави, котра є жертвою агресії, відповідають на всі ці закиди ігнором та мовчанням. Бо для того, щоб заявити, що українські військові воюють не «за зелену владу» чи «за Зеленського», потрібно спочатку заарештувати міндічів і баканових, покарати за розмінований Чонгар і «яйця по 17», викрити і посадити тих, хто роками готував державу до капітуляції, стверджуючи, що війни не буде, і переслідував тих, хто в ці ворожі пастки не вірив. А на це влада просто не здатна, бо між «воювати за Україну» і «воювати за підняття власних рейтингів» вона все ще нагадує буриданового осла, який печально закінчив.
Ті ж, хто активно підтримує це відверте рашистське ІПСО, просто не можуть САМІ СОБІ відверто сказати: ми не хочемо і не будемо ризикувати собою і своїми родинами заради українського народу, заради свободи своїх дітей, щоб вижити – готові відмовитись від певних атрибутів українства (гімн, прапор, Кобзар, вишиванка – потрібне підкреслити) і, як казала одна знайома літня пані: «А чого ти мене приходом Путіна лякаєш?! Що я собі при Путіні роботи не знайду?!». Її зять, між іншим, під час АТО отримав важке поранення, а батьки провели по 15 років у сталінських тюрмах і таборах!
«Хіба домовленість про мир ЗА БУДЬ-ЯКУ ЦІНУ – це капітуляція?!»
Уже стала безсмертною фраза ілюзорної справедливості: «Хай спершу йдуть воювати депутати і їхні діти». Мовляв, хай перше йдуть народні обранці, а потім за ними почебиряє та побіжить і сам тимчасово незадіяний народ. Тут маємо відверто маніпуляцію. Насамперед, частина депутатів різних рівнів (а їх в Україні близько 100 тисяч) вже давно не тільки воює, а й встигла загинути, поки ті, хто їх закликає в бій, навіть не дійшли до військкоматів. Поряд з моїм бойовим побратимом «Власом» на Марсовому лежить депутат зі «Свободи», сотні і тисячі депутатів з різних регіонів обласних, районних, міських, селищних та сільських рад теж в могилах чи отримали на війні каліцтва та поранення, але це аж ніяк не спонукало нинішніх викривачів «боягузливого депутатства» бігти до воріт ТЦК і вимагати, аби їх негайно записали в штурмові роти! Є тут, звичайно, і питання до багатьох депутатів, адже фактично бронювання від мобілізації мають лише 450 народних депутатів Верховної Ради (яких насправді менше) і ВСЕ! А яким же чином вдається уникати струнких лав ЗСУ їхнім помічникам чи тим депутатам багатьох рівнів, котрі не хворі, не багатодітні і мають вік від 18 до 60?! Чи не страхом перед власною мобілізацією пояснюється їхня лояльність в багатьох голосуваннях з відверто корупційним душком?! Але це питання елементарно вирішити, якщо буде на це воля влади. А її чомусь нема.
«Патріот?! Будеш воювати до останнього українця?!», безпрограшне гасло, розроблене рашистськими ідеологічними центрами і переважно найчастіше застосовують, окрім ботів, ще й той, хто втік і сховався за кордоном, де «рятує генофонд». Цим вкидом боягузи намагаються зняти з себе відповідальність, ховаючи за високою метою збереження українства звичайний людський страх і… власне самовиправдання. Переважно ті, хто продукує цю тезу, ніяк не допомагають фронту, бо є за своєю суттю повними інфантами.
Наступний неймовірний абсурд. «Треба домовлятися і закінчувати війну. Кожна війна закінчується перемовинами!» Гарно. Просто чудесно! Поки не починаєш питати в таких любителів примирення: «А як можна домовлятись з тими, хто прийшов тебе вбивати?! Про що саме ти хочеш з ними домовлятися? Про передачу УКРАЇНСЬКИХ територій? Про мільйони людей, які залишаться в окупації, чи сотні тисяч, з якими ти готовий на довгі роки розділити твою квартиру?! Про відмову від незалежності і суверенітету?! Невже досвід Бучі, Ізюма, Попасної, Мар’їнки, Бахмута не навчив вас, що той, хто прийшов до тебе в хату грабувати, ґвалтувати і вбивати, не вдовольниться тим, що ти віддаси йому з кухні сільничку і набір прянощів з Туреччини?! Давайте відверто: ті, хто закликає до таких ПЕРЕГОВОРІВ, – насправді закликають до завуальованої КАПІТУЛЯЦІЇ. Саме до неї вони були готові ще у 2019 році, коли голосували за невідомого, що побачив «мир в очах Путіна» і стверджував: «Главноє – пєрєстать стрєлять!» Такі мешканці України готові заплатити за цей фейковий мир своєю і чужою свободою, стверджуючи під приліт ракет на шахедів, що ярмо – не так вже й погано, бо в нього «знакомий живьот в Маріуполє і утвєрджаєт, что не всьо так однозначно!»
То чому Україна програє інформаційну війну?
Питання, винесене в підзаголовок, – риторичне. Замість організувати масовані інтернет-війська зі студентів та добровольців, котрі даватимуть бій ворогові в соцмережах та на інформаційному фронті, готувати програму інформаційного спротиву, влада пішла іншим шляхом: вона створює власні феодальні підрозділи інформаційних ботів, котрі в інформпросторі нещадно «мочать» політичних противників, можливих конкурентів на виборах, працюючи за лекалами тих медведчуківських медіапомийок, котрі нині просто трансформувались в патріотичні рупори!
Саме тому, окрім окремих телепрограм, котрі транслюють фільми, у яких запізніло розвінчується нинішній в’язень путінського режиму Гіркін, у висліді ми нічого хорошого не отримуємо.
Вести серйозну і чесну розмову зі суспільством керманичі України, які ще самі вчора були складовою російських пропагандистських шоу, в яких висміювали Україна і все українське, так і не навчились. Саме тому їхній максимум – пошук, як це не парадоксально, нових арестовичів, котрі або на замовлення плюватимуть в опонентів, або розповідатимуть мешканцям України, котрих на сьогодні лишилось тут тільки 20 мільйонів, що «все буде добре, незламно або принаймні потужно!» Ще один варіант – влада нині тримає напохваті групи медіакілерів на короткому повідку, залякуючи їх… мобілізацією в ЗСУ!
Програма мінімум: перемогти зневіру!
Путінська Росія П’ЯТИЙ РІК веде цю повномасштабну війну не на життя, а на смерть. Програма мінімум – розколоти Україну на дві, або й більше, держав. Програма максимум – знищити українську державність і викорінити все українське.
Але мир і завершення війни, як це не парадоксально, залежить сьогодні не від неї. А від нас. Від кожного з нас. Поки ЗСУ нищать ворога на всіх напрямках, втрачаючи при цьому найкращих, одне з головних завдань суспільства – всім разом боротися зі зневірою. Той, хто за гроші, наркотики чи за свої рашистські переконання наводить на об’єкти ракети – має бути спійманий і ЗНИЩЕНИЙ. Працівник ТЦК, який застосовує силу і жорстокість, порушуючи закон, до громадян своєї держави – має бути звільнений і засуджений згідно з усіма суворими законами воєнного часу. Ворог, який насмілюється підняти на військовослужбовців ТЦК руку, ніж чи зброю, має бути показово засуджений. Ворожий агітатор, котрий закликає припинити опір ворогові, не йти на фронт, ховатись від мобілізації, вбивати працівників поліції чи ТЦК – має бути викритий і НАЗАВЖДИ заґратований як посібник ворога! Саме так, і не інакше! Бо це – війна. Або ми – або вони. Влада повинна перестати боятися жорстоких рішень! Солдати теж мають сотні питань до влади, але наразі, стиснувши зуби, мовчки воюють за країну, в якій живуть їхні родини, котрі не повинні на власні очі побачити масові поховання, катівні чи фільтраційні табори для неблагонадійних! Стоять на лінії бойового зіткнення за власні міста і домівки, за дітей, які мають вирости не в окупації і не під завивання сигналу тривоги. І ці бійці знають і вміють оцінити, що таке честь, а також те, чи чесно з ними чинять! На тих посадах, де можуть працювати жінки – повинні працювати жінки! Провести жорстку перевірку всіх тих, хто пішов на військову пенсію в 45 років: хворі і багатодітні – залишаються, всі решта – на війну. Негайний Закон про альтернативну службу для релігійних «відмовників»! Масова підготовка ветеранами партизанських груп спротиву – ніхто не знає, як все повернеться. (Але щоб це не вилилось в абсурд, про який розповів у День Добровольця у Львові ветеран, офіцер 24-ки і голова Сокільницької ОТГ Тарас Сулимко. Коли він приїхав до Києва на круглий стіл зі спротиву російській окупації, то побачив, що одну з панелей зустрічі веде Ірина Верещук, людина з оточення медведчуківського Тараса Козака, чоловік якої разом зі спецгрупою «Альфа» зачищав Будинок профспілок в Києві від «майданівців»…) Ротаційні групи поліцейських, котрі мають пройти через горнило війни всі! Змінити бойові підрозділи, що стоять на кордоні Білорусі тими, хто вже не перший рік просто вигибає в окопах Куп’янська чи Покровська – справедливість має існувати хоча б у такій формі! Сувора боротьба, але чесний підхід до тих, хто зробив похід в СЗЧ своїм хобі! Нещадне покарання військових і політичних злодіїв – і не має значення прихильниками яких партій і політиків ці «мінідічі» є!
Важко, коли ворог і попереду, і позаду…
Паралельно з цим Держава Україна повинна виробити програму інформаційної боротьби, щоденної і нещадної, котра охоплює пропагандистський і контрпропагандистський блоки, легіони добровольців-ботів, що сіятимуть паніку і страх у тилу ворога, поширюватимуть дезінформацію і фейки (саме так – на цнотливість нема часу!). У цій царині потрібно тісно співпрацювати з українським спецслужбами, щоб випадково не завдати своїми сюжетами та дозованими новинами з правди і вигадок шкоди власним національним інтересам! Альтернативи нашому опору нема. Але цей опір має бути справді всенародним і всебічним. При цьому потрібно негайно ліквідувати монстра у вигляді «Єдиного марафону», який наразі лише пожирає народні ресурси, вилизуючи тих, хто кидає йому смачні шматки, нагадуючи собою беззубого дракона, який не дає вогню, а лише багато їсть, видаючи підозрілі внутрішньоутробні звуки. Одночасно з цим має бути негайно реанімовано нещадну критику української влади, бо саме її відсутність дозволяє ставати біля керма держави негідникам, шпигунам, казнокрадам і відвертим ворогам. І найогидніше та найсмішніше, що саме вони мають приймати сьогодні рішення про завтра країни, яку обкрадають, зневажають, а інколи просто ненавидять.
Микола САВЕЛЬЄВ, редактор газети «Ратуша»
