Володимир САБОЛТА: «Що ще треба було зробити, аби на нас звернули увагу?»
У чому унікальність Львівської державної хореографічної школи
Цього року Львівська державна хореографічна школа відзначатиме своє шістдесятип’ятиріччя. Це найстаріший і унікальний навчальний заклад у Західній Україні. Вже понад пів століття він готує артистів балету, які працюють у найпрестижніших театрах України та світу. Поспілкувались із директором ЛДХШ Володимиром Григоровичем Саболтою про особливості навчання, нагальні проблеми та перспективи розвитку школи.
– Останніми роками у Львові відкрили багато приватних хореографічних закладів, які мають схожий перелік предметів. Чи вважає ЛДХШ їх своїми конкурентами та які, на Вашу думку, найбільші переваги ЛДХШ, порівняно з приватними хореографічними студіями?
– Я хотів би, щоб вони були нашими конкурентами, бо це сприяє розвитку. Проте приватні балетні студії — інший рівень. Ніхто з них не має ліцензії Міністерства освіти України, а ліцензія — це відповідальність за те, чого вони вчать. Там викладають наші випускники та артисти балету, які не мають педагогічного досвіду, не всі мають педагогічну освіту. Окрім того, відрізняються системи навчання. Педагоги Львівської державної школи мають затверджений навчальний план. Навчальний план — послідовне, методологічно правильне викладання хореографічного матеріалу. Це система знань, яка перевірена роками. Педагоги приватних закладів мають власні навчальні плани, а це може бути небезпечно для дитини. Неправильно побудований навчальний план може нашкодити її фізичному здоров’ю. Оскільки немає ніякого контролю над такими студіями, педагоги дають матеріал на свій розсуд, точніше, на свій страх і ризик. Окрім того, подивіться, скільки дітей займається в таких закладах хоча б два-три роки, а краще
7 років? Таких дітей нема. Втім велика різниця між нами. У нашій балетній школі навчання триває 7 років. Перші два роки його веде педагог молодших класів, середні класи — 3-й і 4-й — веде інший педагог, а 5 — 7 класи — педагог старших класів, який здатен довести вміння дітей до майстерності й підготувати їх до вищих хореографічних навчальних закладів.
— Тобто можна сказати, що вибір навчального закладу залежить від цілей батьків та дитини? Якщо є бажання ознайомитися з хореографією на аматорському рівні, то хорошим вибором стануть приватні студії балету. Та якщо дитина хоче професійно пов’язати своє життя з балетом, то варто обирати ЛДХШ?
– Ну, бачите, викладачі приватних студій трішки кривлять душею, кажучи, що «ми зробимо, ми підготуємо». Покажіть мені хоча б одну дитину, яка пішла в професійний балет після студії. Таких немає. Думаю, це і є відповідь.
– Якщо ми зачепили цю тему, скажіть, будь ласка: отримавши атестат балетної школи, як випускники можуть побудувати своє майбутнє?
— Головне завдання школи полягає не в тому, щоб зробити з дітей готових артистів балету, а щоб прищепити любов до танцю. Проте велика кількість наших випускників працює у Львівському театрі опери та балету. Колишній директор театру Тадей Едер сказав, що колектив балетної трупи на 86 відсотків складається з випускників нашої школи. А це означає, що тут їм дали потужну основу для майбутньої професії. Раніше в Україні не було поняття «середня та вища освіта для артиста балету». Відкривши у 1986 році відділення класичного танцю у Львівському училищі культури, я зробив середній рівень освіти для випускників школи. До того в театрі працювали просто з атестатом балетної школи. Думаю, це багато про що свідчить. Нині вже майже кожний університет та інститут має факультет культури і мистецтв, у які вступають зокрема й наші випускники.
— Розкажіть, як відбувається процес зарахування учнів до школи? Чи є вступні іспити, якими здібностями має володіти дитина для успішного навчання балету? Як зрозуміти, що твоя донька чи син має здібності, які потрібно розвивати в балетній школі?
— Ми приймаємо дітей з п’яти років у підготовчі класи. Вступного іспиту там немає, і за два роки підготовки дитина має опанувати навички для подальшого навчання. А от коли вона закінчує навчання в підготовчих класах і вступає в перший клас нашої школи — там уже відбувається іспит, але дитина до нього готова. Щодо запитання: «Як зрозуміти, що дитина здібна?», то в такому малому віці — ніяк. Головне — прищепити любов до танцю (завдання підготовчих класів), а далі потрапити до професійного педагога, який, як скульптор, виточить з дитини артиста балету.
— Яка оплата за навчання?
— Ціна підготовчих класів — 400 гривень на місяць. З першого по сьомий клас — 200 грн на місяць.
— Це невелика сума, порівняно з приватними закладами.
— Напевно, занадто невелика (сміється. — Авт.). До мене приходять батьки дітей, які навчаються в приватних студіях, дивуються і питають: «У вас така мала вартість оплати тому, що тут погано викладають?». Панує думка, що якщо вища оплата — краще навчання, але це не завжди так. Я хочу зробити балетну освіту доступною.
— Які у Вас плани на майбутнє школи?
— Є кілька проблем, які потрібно вирішити. По-перше, ми й досі не розуміємо статусу нашої школи. Таких шкіл, як наша, в Україні є п’ять: Львівська, Харківська, Одеська, Київська, Дніпровська, Донецька. Раніше наша балетна школа належала до обласного управління, згодом нас передали до міського управління. У Львові є 12 музичних шкіл і тільки одна хореографічна на всю Західну Україну. В нас мав би бути інший статус, ми мали б підпорядковуватись хоча б обласному управлінню. По-друге, умови в школі вимагають поліпшення. Діти потребують залу — звертаю вашу увагу на те, що не класу, а ЗАЛУ — великого приміщення для масових репетицій. Ще в 2008 році був створений проєкт будівництва і, як бачите, досі не знайшлося необхідних ресурсів. А так хотілося б зробити це для дітей. І по-третє, маємо свій дитячий театр балету. Я запозичив таку ідею в харків’ян, щоправда, у них є для цього всі умови: власний маленький театр зі сценою, канделябрами, декораціями тощо. В наших хоромах (іронічно усміхається. — Авт.) я зробив те саме: в репертуарі п’ять чи шість вистав, з ними учні виступали у Львівському оперному театрі, їздили на гастролі в Словенію. Ми провели конкурс, який занесений у спадщину ЮНЕСКО, «Галицька Терпсихора», сюди з’їжджались конкурсанти зі всієї України, а також Білорусі, Чехії, Польщі та Молдови. Скажіть, що ще треба було зробити, аби НА НАС ЗВЕРНУЛИ УВАГУ?! Хочеться для дітей, для школи кращого. Роблю все, що від мене залежить, але, як бачите, є куди рости.
– Хіба не можна знайти спонсорів, меценатів, які б вклали гроші в проєкт залу?
– Можна, але сенс? У нас вчилася дівчинка, батько якої керує великим банком. Я попросив у нього допомоги. Він сказав: «Можу спонсорувати, але кошти до вас не дійдуть. Вам навіть паркет не вдасться покласти за ту суму, яку отримаєте». Тобто поки кошти будуть іти через різні державні органи, до школи дійде маленька частка, на яку ми нічого не збудуємо.
– Оскільки ми вже зачепили тему хореографічного конкурсу «Галицька Терпсихора», поділіться, будь ласка, чи відбудеться четвертий сезон?
— Поки ви сиділи в приймальні, мабуть, бачили — на стіні висять афіші конкурсу?
— Так.
— Там є місце принаймні ще для однієї афіші. Хоча організувати конкурс дуже складно, надто багато факторів впливає. Але це однозначно було б хорошим плюсом у скарбничку мистецького життя міста.
— Якби Ви були міністром культури України, що б змінили в системі мистецької освіти?
— Я зробив би все, щоб до культури не ставились, як до чогось другорядного. Хотілося б мати більше закладів освіти, в яких виховують професіоналів, а не дилетантів. Артист балету — вузькоспеціалізована професія, а вузькоспеціалізованими можуть бути тільки ремісники. Ось чому я б зробив цю спеціальність більш розгалуженою, універсальною.
— Чим найбільше пишаєтесь у своїй творчій діяльності?
— Своїми учнями. Мабуть, ще пишаюсь тим, що якусь лепту вніс у розвиток культури. Але більше шкодую. Шкодую, що в дитинстві пізно почав займатись хореографією; шкодую, що не став балетмейстром, що мало довелося попрацювати з такими професіоналами, як Наталя Василівна Слободян — особистість з великої літери.
P.S. Поспілкувавшись із Володимиром Григоровичем, дивуюсь, наскільки людина може бути відданою своїй справі. Я закінчила ЛДХШ 9 років тому, вже п’ятий рік працюю артисткою балету Львівського національного академічного театру опери і балету ім. С. Крушельницької. І, на жаль, найбільше, що можу зробити для школи — розказати про неї тут, порушити болючі питання, привернути увагу громадськості до проблем закладу. Діяльність Львівської державної балетної школи дуже важлива для нашого міста, адже робить значний внесок у його культурне життя.
Мілена РУСАНОВА
