Ви питаєте, що таке ВІЙНА?
Це така антилюдська річ, яка примушує тебе дві доби підряд стояти, цокаючись зубами, в наскрізь промоклій і зовсім не теплій формі, зі слизьким автоматом і не дуже помічним тепловізором, на дні залитого дощем окопу, переминаючись з ноги на ногу в пластах чорного і аж слизького чорнозему, одночасно очікуючи прильоту міни чи снаряда, а також з нетерпінням – зміни на посту, яка прийде дрижати сюди, а ти, потираючи хворі нирки, переберешся трястись під дощем в іншу ямку, де ніскільки не безпечніше і не сухіше, і де кожна хвилина здаватиметься тобі нескінченною годиною…
Війна – поле, всуціль засіяне вирвами від російських мін. Кожна з них полювала на наші життя, попереджуючи про свій приліт огидним свистом, до якого, як не дивно, звикаєш. І не завжди ці ігри зі смертю завершувалися на нашу користь. На жаль…
А потім хтось телефонує тобі з того недосяжного, мирного життя і з деяким докором запитує: «Ну що, багато ти вже москалів вбив? Чого не наступаєте?!» І тобі хочеться вити і брудно матюкатися. Але ти лише віджартовуєшся і, стискаючи зуби, знову йдеш на позиції, все ще не втрачаючи віру, що 200-й і 300-й – аж ніяк не про тебе. А потім укотре споглядаєш на зйомки з квадрокоптера, де чорні ямки і ями лежать суцільним страшним смертоносним візерунком, клянеш зайд із Півночі, оцінюєш мізерність своїх шансів і вкотре сам себе переконуєш: «Бог таки є. І він пам’ятає про мене».
Микола САВЕЛЬЄВ, позивний «Волоцюга», ТРО
