Як Львів намагався «викинути» режисерку Ларису Шепітько
Старший науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича, доктор історичних наук Микола Бандрівський обурився демонтажем меморіальної дошки Ларисі Шепітько.
“На світлині ви бачите світового рівня кінорежисерку, українку з Бахмута – Ларису Шепітько, яка близько пів століття тому закінчила середню школу у Львові і з нашого міста пішла осягати кіномистецтво у творчу майстерню геніального Олександра Довженка”, – пояснив історик.
Він наголосив, що українку Ларису Шепітько знав увесь тогочасний світ кіномистецтва і шанують її творчість досі у всіх цивілізованих державах світу. “Так, вона прожила коротке життя (упокоїлася у 1979 у віці 41 рік), але те, що вона створила, – надбання всього світу, а не лише України”, – зауважив Бандрівський.
На інших двох світлинах, пояснив історик, – меморіальна дошка на тій самій львівській школі, в якій вчилася Лариса Шепітько (на теперішній вулиці Ковжуна), і те, що залишилося від цієї меморіальної дошки на стіні будинку після її демонтажу комунальниками кілька днів тому.
“Це ж яким треба бути відбитим галицьким хрунем, щоби аж так не знати й не поважати українську культуру і дати наказ про знищення цієї меморіальної дошки Лариси Шепітько!”.
Історик нагадав, що фільми Лариси Шепітько майже не допускали на радянський екран, бо вони були надто європейськими. “Так, Лариса Шепітько була радянською кінорежисеркою. А якою ще вона могла бути у той час?..”, – риторично запитав Бандрівський, пише «Щоденний Львів».
Він наголосив, що й наша видатна оперна співачка Соломія Крушельницька стала саме радянською оперною співачкою після того, як їй у 1951 році надали звання заслуженої діячки мистецтв УРСР: “А стала Соломія Крушельницька громадянкою радянської України лише після того, як написала заяву про передання своєї італійської вілли й усього майна радянській державі. Звідси постає питання: то що – наступною буде демонтована меморіальна дошка на будинку Соломії Крушельницької, де вона мешкала?..”
Не менше, ніж демонтаж меморіальної дошки Ларисі Шепітько, Миколу Бандрівського подивувало мовчання творчих спілок на цей факт: “Мене чи не найбільше дивує холодна байдужість львів’ян до цього ганебного вчинку підлеглих Андрія Садового. Звідси запитання: на якого милого нам тут у Львові потрібні усі ті творчі спілки художників, скульпторів та інших митців, якщо вони зараз позаникувалися по своїх квартирах і звідти єхидно спостерігають за реакцією на демонтаж меморіальної дошки Лариси Шепітько і за всім тим бардаком, що діється у Львові з культурою та тутешніми пам’ятками минулого.
Ви ж, мабуть, розумієте, що своїм мовчанням і тупим небажанням захищати правду ви даєте зелене світло усім тим відморозкам від влади, які таки начисто донищать наш Львів”.
Нагадаємо, 30 жовтня у Львові на вулиці Ковжуна, 8 демонтували меморіальну таблицю, присвячену радянській кінорежисерці Ларисі Шепітько. Як повідомляє пресслужба Львівської міської ради, ця подія стала результатом піврічної процедури та громадської ініціативи в рамках політики дерусифікації та декомунізації культурного простору міста.
Ініціатором демонтажу виступила громадськість, зокрема активіст Олег Радик, який стверджував, що її діяльність була цілком інтегрована в радянський культурний контекст і не мала вираженого зв’язку з Україною чи Львовом, інформує видання «Старі фотографії Львова».
Як повідомили у Львівській міській раді, рішення про демонтаж було ухвалено після численних звернень громадськості до робочої групи, що займається питаннями перейменування вулиць та демонтажу радянських пам’ятних знаків. Роботи з демонтажу здійснювала Галицька районна адміністрація спільно з Львівською національною науковою бібліотекою імені В. Стефаника, на фасаді приміщення якої була розміщена таблиця.
Офіційна причина демонтажу – невідповідність критеріям для вшанування, пов’язана з належністю діячки до радянського культурного простору. Демонтовану таблицю, яка висіла на будівлі, де раніше розташовувалася російська школа, перевезуть на експонування на територію Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору».
Чому меморіальна дошка Ларисі Шепітько має бути
Аргументи, чому меморіальна дошка Ларисі Шепітько має бути, навело видання «Кінотеатр»:
- Саме Ларису Шепітько як українку Олександр Довженко 1955 року взяв до своєї майстерні у ВДІКу. Вона була не лише красивою зовні і багатою духовно, а й талановитою. Ще студенткою її запрошували зніматися в українських фільмах, адже зовні – це була класична українка. Її роль у фільмі Юрія Лисенка «Таврія» за романом Олеся Гончара заслуговує похвали. Але акторську кар’єру вона залишила і присвятила себе кінорежисурі.
- Свою трагедію «Сходження», яка була пронизана біблійними алюзіями, а головний герой асоціювався з образом Ісуса Христа, якого вели на Голгофу, вона поставила за повістю Василя Бикова про часи ІІ Світової війни. За цей фільм вона отримала міжнародне визнання – «Срібного Ведмедя» на Берлінале.
- Спілка кінематографістів СРСР зробила вагомий внесок у розвал «союзу нерушимого», на бурхливих з’їздах засуджуючи владу за репресії і заборони творчої свободи. Очолював тоді Спілку Елем Климов, чоловік Шепітько.
- Шепітько також була в опозиції до влади, зазнавала багато цензурних втручань. І вона була б у перших рядах борців з режимом, якби не загинула в автокатастрофі.
- І нарешті. Є фото, де на одному з’їзді кіноспільноти сидять поруч Лариса Шепітько та Іван Миколайчук. Про цю талановиту жінку захоплено писав також Юрій Іллєнко. Її життя і творчість слід популяризувати, а пам’ятну дошку треба залишити!
Від «невідповідності критеріям вшанування» до «неналежної комунікації»
Поганою комунікацією спробував пояснити зняття таблички перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Хоча раніше йшлося про те, що ім’я режисерки «не відповідає критеріям вшанування».
«На жаль, рішення щодо цієї таблиці ми неналежно прокомунікували. Через це виникло багато дискусій. Хочу одразу уточнити: йдеться не про зняття, а про заміну таблиці. Ми ще не відновлювали фасад, оскільки плануємо встановити нову таблицю, – зазначив чиновник. – Так, пам’ятну таблицю демонтували – але лише тому, що на ній були згадані радянські нагороди та формулювання як головну заслугу, які не відповідають сучасному баченню та історичній правді.
Ми не відмовляємося від вшанування Лариси Шепітько. Навпаки – плануємо встановити нову таблицю, яка гідно розповідатиме про неї як про видатну українську режисерку. У новому варіанті буде збережено акценти на її внесок у розвиток українського кінематографу та підкреслено її зв’язок із Львовом. До того ж, таблицю буде виконано за оновленим міським брендбуком – у єдиному стилі з новими пам’ятними таблицями, які зараз розробляє Львівська міська рада».
Наталя БОРИСЛАВСЬКА
