«Золотий обруч»: магнетичне повернення
У репертуар Львівської національної опері після 55-річної перерви повернулася опера «Золотий обруч» Бориса Лятошинського. Постановку, прем’єра якої відбулася 30 і 31 травня і яку приурочили до 130-річчя від дня народження композитора, втілив режисер Іван Уривський, відомий своїми резонансними постановками, зокрема «Конотопською відьмою». До створеної 1929 року опери «Золотий обруч» (за мотивами повісті Івана Франка «Захар Беркут») лібрето написав Яків Мамонтів. Над постановкою 1970 року, за яку отримали Шевченківську премію, працювали диригент Юрій Луців, режисер Дмитро Смолич і художник Євген Лисик.
«Опера «Золотий обруч» і її музика – це гостра форма переживання світу, в якому жив Борис Лятошинський, це умовний заклик через музику до того, щоб ніколи не повертатися до тоталітарної машини, в якій ти або рупор режиму, або ніхто, – зазначає диригент нинішньої постановки Іван Чередніченко. – Саме тому складається враження, що його музика — неймовірний надрив, намагання вирватися з лещат системи. Що стосується сьогодення, Борис Лятошинський — справді великий композитор, це музичний інтелектуал, і його музика не лише резонує із сьогоденням, а й резонуватиме з майбутнім. Композитори такої величини завжди пророкують майбутнє через свою музику».
Іван Уривський, для якого це перша робота як постановника опери, зазначив, що не вдавався до жорсткої редакції, перестановок, а працював з матеріалом ніжно та обережно: «Мені важливо було зрозуміти історію. Спершу в мене в уяві були одні картини, а коли зустрівся з солістами, диригентом, провів перші репетиції, то вони почали змінюватися. Зрозумів, що механізм, з яким працюють у драматичному театрі, не працює в оперному. Довелося імпровізувати. В опері треба значно швидше ухвалювати рішення, ніж в драматичному театрі. Звісно, соліст відрізняється від драматичного актора, тому все інакше. Тут часом керують музика і диригент».
За радянських часів опера зазнавала купюр, редагувань. Театри у свій спосіб вирішували для себе модерні складнощі музики. Для нинішньої прем’єри Фундація Бориса Лятошинського надала оригінальну партитуру твору. Окрім спрощень, була й ідеологічна цензура. Як розповіла голова ГО «Фундація Бориса Лятошинського» Тетяна Гомон, багато втручань опера зазначала перед планованою постановкою в Москві 1930 року: забрали містику, любовну лінію дуже зменшили, на перший план соціальна нерівність, національні моменти зняли. «Я радію, що ця прем’єра відбулася, ми працюємо над тим, щоб показати її також за кордоном. Проведена колосальна багаторівнева робота. Постановка дуже цікава, викликає багато асоціацій, а сюжет настільки суголосний до нинішніх подій», – каже Тетяна Гомон.
«Золотий обруч» – монументальна, історична опера, але ми з Іваном Уривським свідомо не пішли шляхом реконструкції. Нам важливо було не “відтворити” події XIII століття, а пережити їх наново – через емоції, через образи, через сучасну мову сцени.
Візуальна мова вистави – умовна, символічна. У ній немає історичних костюмів у класичному розумінні. Але кожен образ промовляє точно, глибоко, майже тілесно. Ми шукали форми, які б говорили точно», – розповідає художниця-постановниця та дизайнерка костюмів Дарина Біла.
«Золотий обруч» – постановка концептуальна, режисура та сценографія творять окремий світ, який виростає з сюжету твору й водночас творить паралельну лінію, відсилаючи глядачів до атмосфери терору початку XX століття, протестів на площах і майданах та реалій війни. В опері у бою з ворогом помирає син Захара Беркута Максим, а не сам Захар, як у «Захарі Беркуті» Івана Франка. Така сюжетна зміна не просто актуалізує твір до нинішніх реалій, а пронизує його болем втрат і відчуттям гідності та гордості за нашу боротьбу за свободу.
Наталя ДУДКО, Фото Руслана ЛИТВИНА
