Добрими намірами вимощена дорога В НІКУДИ?
Критичні мінерали і ще критичніші питання
30 квітня 2025 року Україна та Сполучені Штати підписали декларацію про співпрацю у сфері критичних мінералів — документ, який викликав широкий резонанс у ЗМІ та серед економістів. На тлі геополітичної турбулентності та війни на сході України угода виглядає як символічний крок до економічної інтеграції з Заходом. Однак чи не є вона наразі лише декларацією без реального змісту? «Ратуша» говорить про нюанси із економісткою Ольгою Баран.
Яке стратегічне значення має угода між Україною та США щодо видобутку корисних копалин для української економіки?
Стратегічна важливість полягає у співпраці США та України, основною метою якої є післявоєнне відновлення та реіндустріалізація. Україна володіє одним із найперспективніших у Європі ресурсним потенціалом у сфері рідкоземельних металів, таких як літій, графіт, титан та манган. Тому створення фонду сприятиме залученню іноземних інвестицій та відновленню промислового потенціалу країни. Проте, угода не містить зобов’язань щодо конкретних проектів, сум інвестицій та строків. Це платформа для майбутнього, тобто довгострокова перспектива, але, на жаль, аж ніяк не реальний важіль змін сьогодні, в умовах війни.
Які переваги отримає Україна від співпраці з американськими компаніями — це лише інвестиції, чи й передача технологій та досвіду?
Переваги наразі гіпотетичні. Україна декларує бажання отримати інвестиції у розвідку, видобуток, переробку, технологічну підтримку та доступ до ринків збуту через американських партнерів. Однак, угода не гарантує жодної з цих переваг і все залежатиме від майбутніх додаткових інвестиційних угод, які ще потрібно укласти. Ризик того, що Україна залишиться просто джерелом сировини, залишається. І він вельми великий.
Чи може ця угода змінити енергетичний баланс України та зменшити залежність від імпорту сировини?
Ні — принаймні у найближчому майбутньому. Хоча Україна потенційно може видобувати сировину для акумуляторів, водневої енергетики чи оборонної промисловості: Сьогодні вона імпортує більшість технологічно важливих компонентів, а переробка ресурсів майже не розвинена. Жодних інфраструктурних зрушень угода поки не несе. Вплив на енергетичний баланс буде лише опосередкований — через розвиток пов’язаних галузей, який може тривати роки. Потенціал існує, але без реального запуску виробництва й інфраструктури — це не більше, ніж обіцянка.
Які екологічні та соціальні ризики пов’язані з реалізацією цієї угоди, і як вони можуть бути мінімізовані?
Все залежатиме від того, які компанії та як реалізовуватимуть проєкти, з якими умовами та відповідно до яких екологічних стандартів. Для зменшення екологічних та соціальних ризиків потрібно буде створити належний контроль з боку суспільства та міжнародних організацій. А так, громади отримають частку прибутків та інші вигоди, зокрема створення нових робочих місць, інфраструктури тощо.
Як вплине підписання угоди на інвестиційний клімат України загалом і чи можна очікувати приходу інших стратегічних партнерів у цю галузь?
Угода може бути позитивним сигналом, але цього недостатньо. Вона демонструє, що США готові підтримати Україну не лише зброєю, а й економічно. Однак у реальному інвестора головне — правова стабільність, захист активів, інфраструктура, відсутність корупції. Цього сьогодні немає. Тому інвестиційного прориву не буде, допоки не закінчиться війна, і не зявиться чітка стратегія розвитку ресурсного сектору. Угода створює символічну “вивіску” для галузі, але не вирішує системні проблеми, які відлякують інвесторів. Угода більше про геополітичний сигнал, ніж про реальну економіку. Вона не несе негайних вигод, але може стати фундаментом для розвитку, якщо буде реалізована продумано. Без завершення війни, структурних реформ та реального запуску виробництв — це декларація з відкладеним ефектом.
Розмовляла Христина СЛЮСАРЧУК
до теми
Київський адвокат Ростислав КРАВЕЦЬ підсумував цю угоду досить несподівано:
«Кабінет Міністрів розпорядився виділити 113 мільйонів гривень із резервного фонду держбюджету на підготовку угоди зі Сполученими Штатами щодо корисних копалин.З країни, яка потерпає від агресії, партнери, що її підтримують, братимуть репарації. Формально це виглядає так, що Україна платить репарації США, які гарантували нам безпеку, а зараз на цьому зароблять гроші. При чому, яким чином передача корисних копалин США вплине на припинення війни, не зрозуміло. І цього ніхто так і не пояснив громадянам України. Складається враження, що йде відвертий пограбунок країни. Тобто службовці за допомогою іноземців просто грабують Україну. 113 мільйонів, які закладені для консультацій іноземним юристам для консультацій по цій угоді – це лише ланка цього пограбунку.”
