«Крістін, донька Лавранса»: світ сильних жінок і сильних пристрастей
Читацький тренд на захопливу, сюжетно динамічну й водночас психологізовану прозу? Не знаю, як щодо тренду, але особисто я саме на такі книжки зараз звертаю увагу. Перенасичення нонфікшн-літературою й бажання зануритися в якісний фікшн – старі-добрі художні тексти? Якщо у вас теж так, то варто прочитати трилогію нобелівської лауреатки Сіґрід Унсет «Крістін, донька Лавранса»: у видавництві «Апріорі» в хорошому перекладі Микити Никончука вийшли перші дві частини – «Вінець» та «Господиня», на черзі – «Хрест».
Норвезька авторка написала свою «Крістін…» на початку XX століття, зобразивши світ людських пристрастей у середньовічній країні з суворим кліматом, за перипетіями якої цікаво стежити в столітті XXI-му. А ще це варіант замінити перегляд серіалів, якщо раптом ви стали їхніми заручниками. Замінити якісною й водночас захопливою прозою.
Крістін – донька, яку люблять, хоч у батьків не все ідеально і вони не завжди розуміють дівчину. Яка спостерігає за світом, природою, людьми, робить свої висновки і свій вибір: «На плечі раптово звалився страшний тягар – вона вперше зрозуміла, що люди можуть думати по-різному про різні речі. Виявляється, не тільки богохульники і віряни мають різні погляди, брат Едвін вважає так, а отець Ейрік – інакше, мати не завжди згодна з батьком. Крістін раптом відчула, що її батьки теж думають по-різному…»
Ми знаємо, які суворі правила й вимоги були впродовж століть зокрема до жінок. Знаємо, що люди порушували ці правила. Що ними керувало? Як вони до цього йшли? Чи були щасливі? Звісно, в кожного свій шлях та історія, як і в Крістін, яка в першій частині трилогії дуже сміливо бореться за те, щоб бути з тим, кого любить («Спогад про гаряче і пристрасне щастя заступив усе інше – змив важкий відчай і ненависть. Тепер вона знала лише про своє кохання й воліла вистояти»). Яким буде її життя? Чи вона про щось шкодуватиме? Чого прагнутиме далі?
В центрі першої частини трилогії – образи сильних жінок (Крістін, її матір Раґнфрід, фру Осгільд), однак світ чоловічих персонажів Сіґрід Унсет теж розкриває: «Ні до кого він ніколи не відчував любові… А до Інґунн, дружини Карла, сина Стайна, з Бру? Лавранс почервонів у непроглядній темряві. Він завжди в них гостював, коли мандрував долиною. Не міг пригадати, щоб хоча б раз розмовляв з господинею наодинці. Та коли бачив її, і навіть коли думав про неї, його охоплювало відчуття, подібне до запаху полів навесні, коли сніги тільки-но розтанули. Тоді Лавранс знав, що це могло статися і з ним – він теж міг би кохати».
Філософія брата Едвіна, чия роль у розкритті образу Крістін важлива: «У нашому серці є лише кілька почуттів: любов до Бога, страх перед дияволом і любов до плоті. І тому, якби хтось зовсім не шукав Бога й Божої сутності, то така людина опинилася б у пеклі. Ми, щоправда, не розуміли б, що ця людина отримала саме те, чого прагло її серце. Вогонь не палить тих, хто сидить у холоді».
Унсет пише про релігійність і страхи, жорстокість і милосердя, вибір та його наслідки, боротьба між розумом і серцем – і про розмаїття людських доль, завжди бодай з дрібкою трагізму та гіркоти, навіть якщо йдеться про щастя.
Наталя ДУДКО
