Субота, 24 Вересня

Як заробити на лісах, не вирубуючи дерев

Розповідаємо про особливості та актуальність вуглецевого проєкту

Екосистеми України як частина глобальної екосистеми – біосфери потребують постійної уваги екологів для їх всебічного вивчення та невиснажливого використання. В період військової агресії росії проти України екологічні питання наразі відійшли на другий план, однак поступово до них повертаються, і не лише для оцінки збитків, завданих довкіллю. Зокрема варта уваги необхідність реалізувати лісовий вуглецевий проєкт, завдяки якому можна монетизувати екологічні квоти, а також сприяти поліпшенню стану довкілля, зокрема лісових екосистем, що є надзвичайно важливим і у зв’язку з глобальними кліматичними змінами сучасності. Про суть проєкту та його особливості «Ратуші» розповідає співробітниця відділу екосистемології Інституту екології Карпат Національної академії наук України Христина ЧЕРНЯВСЬКА.

– У чому суть лісового вуглецевого проєкту?

– Лісовий вуглецевий проєкт – масштабна робота багатьох спеціалістів. Для його реалізації необхідно залучити екологів, лісогосподарів, науковців декількох галузей, еколого-економістів, економістів, правників…Адже,щоб його зреалізувати, необхідно інвентаризувати лісовкриті території, провести їхню екологічну оцінку, створити «вуглецеву базу даних», зробити оцінку депонування вуглецю. Далі необхідно залучати еколого-економістів, економістів для розрахунків економічних вартостей процесу депонування вуглецю. Щоб могли працювати економісти, необхідно узгодити та затвердити напрацювати щодо монетизації вигод від депонування вуглецю (це і екосистемні послуги, і торгівля квотами за Кіотським протоколом). Необхідно врегулювати і затвердити єдині положення нормативно-правової, інституційної і технічної бази. Суть проекту – зробити єдину базу даних щодо депонування вуглецю для можливості подальшої монетизації та отримання матеріальних, наукових та екологічних вигод для місцевих громад і нашої країни загалом.

  Одним з ринково орієнтованих економічних механізмів екологічної політики, який набуває зараз поширення, є купівля-продаж прав на забруднення природного середовища. Цей механізм передбачений у положеннях Кіотського протоколу. Зокрема у статті 17 протоколу передбачена торгівля квотами на викиди парникових газів. Переважно цей механізм має працювати через проєкти спільного впровадження, у рамках яких передбачена можливість об’єднати зусилля різних країн для виконання зобов’язань, включно з сумуванням власних викидів і квот.

В Україні заплановано низку проєктів спільного впровадження у різних галузях економіки, серед яких зазначено й лісовий сектор. Проте показники стосовно цього напряму проєктів спільного впровадження найменш опрацьовані, про що свідчить відсутність економічних розрахунків.

– Як у нинішніх умовах можемо впливати на реалізацію такого проєкту?

– Зрозуміло, що в час війни для держави є ключові, першочергові питання. Але вже зараз можемо працювати на місцях, щоб реалізувати нові проєкти задля кращого майбутнього завтра. Якщо нам вдасться монетизувати екологічні послуги та запустити внутрішній ринок вуглецевих квот, то зможемо отримувати додаткові надходження і від світових партнерів на ці програми.

– Що таке депонування вуглецю та яка його роль і можливості?

– Депонування вуглецю є однією із функцій лісу, а також екосистемною послугою. Депонування – синонім слова акумулювання чи зберігання. В лісових екосистемах вуглець акумулюється та зберігається тривалий час у стовбурах дерев, лісовій підстилці та органічній речовині ґрунту. Наприклад, у стовбуровій деревині живих дерев вуглець утримується 200 – 300 років та ще 50 років після відмирання дерева у мертвій деревині, яка розкладається. Як показали дослідження в лісах різних куточків світу, обсяги вуглецю і темпи його депонування залежать від продуктивності насаджень, породного складу, вікової структури тощо. Важливе значення має цільова спрямованість лісокористування, рівень лісогосподарського виробництва, охорони і захисту лісу.

Отже, маючи необхідну базу даних, вже в близькому майбутньому зможемо отримувати економічну вигодуі від поглинання вуглецю як екосистемної послуги, і торгуючи вуглецевими квотами в рамках Кіотського протоколу.

– Які є види вуглецю?

– «Кольори вуглецю» в англомовній літературі:

Browncarbon (коричневий вуглець) – промислові викиди парникових газів, що впливають на зміну клімату;

Greencarbon (зелений вуглець) – вуглець, що є запасом в наземних екосистемах, наприклад, у рослинній біомасі, ґрунті, водно-болотних середовищах і пасовищах;

Bluecarbon (блакитний вуглець) – вуглець, зв’язаний у світовому океані. Відповідно до оцінок, 55% вуглецю в живих організмах зосереджено в мангрових лісах, прибережних болотах, морській траві, коралових рифах і макро-водоростях;

Blackcarbon (чорний вуглець) – утворюється за рахунок неповного згорання палива, його об’єм можна знизити застосуванням чистих технологій спалювання палива.

– Як відбувається плата за екосистемні послуги…

– Екосистемні послуги – це блага та вигоди від природних екосистем, які може отримати людина. У документі ООН «Мillenium Ecosystem Assessment» екосистемні послуги прямо називають «прямим і непрямим внеском екосистем у добробут людини». Добробут людини та стійкість екосистем взаємозалежні.

Функцію поглинання вуглецю потрібно розглядати не тільки як екологічну функцію (у значенні зв’язування вуглецю живою фітомасою), але й як економіко-соціальну. Це означає, що торгуючи вуглецевими квотами, наша країна може мати матеріальну вигоду. Але також, якщо у нашій державі приймуть і впровадять нормативно-правову базу для екосистемних послуг, то це дасть змогу нетільки зрозуміти місцевим громадам цінність навколишнього середовища, але й відчути економічну цінність благ від екосистемних послуг на регіональному рівні.

Зараз у світі є різні приклади плати за екосистемні послуги. До прикладу, у США кількість екосистемних послуг подають від регіону для країни і держава виділяє на це кошти. Також можуть бути бюджетні програми, пов’язані з бізнесом. Карбонові абсети – бізнес платить за викиди тим, хто зв’язує вуглець (власникам лісу). Ще один із варіантів – отримання коштів від зв’язування вуглецю від Світового банку.

Державну екологічну політику слід розглядати як загальнодержавні цілі та принципи існування суспільства, які враховують пріоритетність екологічного розвитку та його збалансованість із соціально-економічним розвитком країни. Це передбачає, що екологічний розвиток має перетворитися на базову складову сталого розвитку держави. Його слід розглядати як таку форму суспільного розвитку, що враховує не лише екологічні обмеження в соціально-економічному поступі країни, але й гарантує екологічне благополуччя населення України.

Розмовляла Наталя ДУДКО

Share.

Leave A Reply