Ярослав Грибальський: «Приниження за кошти Європозики»
Міські «урбаністи» не врахували потреби тисяч громадян!!!
Оновлена площа Двірцева, яку не без хизування відкрили міські посадовці, зустрічає подорожніх фонтаном, відпочинковою зоною, оптимізованим курсуванням транспорту. Проте щонайменше для 15 відсотків людей гостиннішою ця площа не стала, адже тут багато недолугостей з погляду інфраструктури для людей з з обмеженою мобільністю. Про це розповів «Ратуші» голова правління ГО «Реабілітація осіб з інвалідністю», координатор програми НАІУ «Безбар’єрна Україна», експерт з питань інклюзивності будівель і споруд Ярослав Грибальський.
— Площа Двірцева після реконструкції не стала доступнішою для людей з інвалідністю, ба навіть гіршою. Наприклад, ще до реконструкції людей, які користуються інвалідними візками, можна було підвезти машиною аж під самий пандус, що є при вході до приміської зали. На тротуарі було відведено місце для транспорту осіб, які керують транспортом з ручним керуванням. Нині ж парковка для такого транспорту розташована на відстані 150 метрів від пандуса. І тепер за будь-якої погоди чи негоди особи з інвалідністю мусять долати цей шлях.
Той наявний пандус до т.зв. приміської зали вокзалу, до речі, був збудований ще до Євро-2012. А пандус до головного входу Двірця, на жаль, наявний тільки… на візуалізації паспорта об’єкта реконструкції, на ділі ж його не передбачили, — каже пан Ярослав.
— Погіршилася ситуація і для людей, котрі не бачать і подорожують самі. Раніше їх можна було підвезти автомобілем безпосередньо до головного входу і, висадивши, підвести до переговорного пристрою, повідомити чергового по вокзалу, який далі брав під опіку незрячого пасажира. Після реконструкції незряча людина, котру висадили з машини в призначеному місці за 150 м мусить самотужки долати ці 150 метрів, орієнтуючись завдяки тростині та звуковому маячку.
Дизайнерам, урбаністам у комп’ютері гарно бачилося поєднання гранітної плитки з колотим каменем, який проклали хвилями, впоперек пішохідного шляху. Але якщо б вони думали про незрячих людей, то зрозуміли б, що поєднання таких матеріалів є неприпустимим. Адже людина з порушенням зору, намацавши тростиною різницю між гладким та горбатим, вважає, що це направляючий орієнтир, і може потрапити в халепу. Дощоприймачі з великими отворами на шляхах пішоходів по всій площі не відповідають будівельним нормам. В такий отвір випадково можуть потрапити і колесо будь-якого візка, і тростина незрячої людини, і підбори взуття…
«Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть»
— Пересуватися у візку по площі також не є безпечно. Подекуди камінь виступає з площини на 1,5-2 сантиметри — так може коліщатко заштопоритися, і людина ризикує вилетіти з інвалідного візка (чи дитина — з дитячого візка). Чи радились ці урбаністи з тими, хто їздить у колісних кріслах чи послуговується тростиною? Чи пробували вони їздити у візку або ходити із зав’язаними очима з тростиною по тому, що самі склепали? — риторично запитує пан Ярослав. —
Для пересічної людини, яка не відчуває проблем, все виглядає «красівенько». Але навіть людина здорова, але яка має зі собою подорожні валізи на коліщатах, а ще якщо з малими дітьми, вже відчуває ті незручності. Просто народ наш є надто терплячим… «Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть»… Ніхто навіть не подумає, чому йому незручно? І що він також своїми грошима, як платник податків, заплатив за ту незручність, а подекуди і небезпеку.
Львів до безбар’єрності йшов з 1992 року
— Функціонери міськради хваляться безбар’єрністю площі. Можливо, для якогось іншого міста України це би було досягненням, але ж не для Львова, який до безбар’єрності йшов з 1992 року, — нагадує співрозмовник «Ратуші». — Зокрема, коли Львів долучили до зони ЮНЕСКО і Василь Куйбіда приїхав із такою радісною звісткою, то мені пощастило до нього потрапити, і я сказав: «Знаєте, пане голово, важко гордитися, що Львів в ЮНЕСКО, коли люди з інвалідністю тут не мають можливостей комфортно жити». Він відповів: «Я зрозумів», скликав нараду, ми ті питання обговорили, він підписав розпорядження «Про заходи щодо створення умов для безперешкодного доступу до об’єктів громадського призначення у м. Львові». Відтоді вже була така система: проєктувати, будувати і здавати в експлуатацію об’єкти, не пристосовані для осіб з інвалідністю, заборонено. То був міський документ, і лише через кілька років це впровадили на національному рівні, в Постанові Кабінету Міністрів. Сьогодні ж при новому будівництві чи реконструкції інакше й бути не може, адже цього вимагають державні будівельні норми і стандарти.
Переробити все можна, але за чиї гроші?
З приводу т.зв. інклюзивної, проте недолугої інфраструктури на площі Двірцевій Ярослав Грибальський звертався в Мінрегіон, Держархбудінспекцію України, до Уповноваженого президента з прав людей з інвалідністю. Власне, Уповноважений, своєю чергою, звернувся до Мінрегіону, ДАБІ про порушення прав людей з інвалідністю на площі Двірцевій, і таким чином ті три державні інститути провели позапланову перевірку щодо дотримання на об’єкті «Реконструкція пл. Двірцевої у м. Львові» суб’єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил. Під час перевірки було виявлено низку порушень вимог містобудівного законодавства, як під час розробки проєктної документації, так і передачі її на виконання генпідрядником, а також на стадії вже виконаних робіт. Про що, відповідно, було складено акт і видані приписи до замовника ЛКП «Львіватодор», проєктанта ЛКП «Інститут просторового розвитку», cубпроєктувальника ТОВ «Спецбуддорпроєкт», генерального підрядника ТзОВ «ОНУР»
— Чи усунули ті порушення, адже відтоді вже минув рік? Чи ті всі огріхи-ляпи загалом можна переробити, чи то вже на роки так буде?
— В Акт позапланової перевірки інспектори ДАБІ внесли лише частину тих недолугостей, які там є. Проте й тих, що були там зазначені, ще досі не усунули. Бо вони це рішення інспекції, почали оскаржувати в суді, справа тяглася, перекладалася. Врешті, почалася ця пандемія, за той час розігнали Держархбудінспекцію України, а тепер новий орган, який створювався, знову розігнали, і нема вже того, хто б відстоював ці інтереси в судах, тому нині робиться за принципом «Гуляй душа — пекла нема». Звісно, все переробити можна і треба. Але знову ж таки питання: за чиї гроші? Знову звертатися ще до якогось міжнародного банку: «Дайте нам гроші, щоб ми усунули ті недоліки, які ми зробили за ваші ж гроші чи гроші іншого донора»?
Європейські цінності – це коли поважають права людини
— Відповідно до Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, стаття 9, інвалідність — це коли особа з будь-якими порушеннями, стикається з бар’єром, і той бар’єр заважає їй брати участь у житті нарівні з іншими. В Конвенції написано: держави-учасники зобов’язуються усувати ті бар’єри. Україна, яка також ратифікувала ту конвенцію ще в 2009 р., взяла на себе зобов’язання забезпечити можливості людям з інвалідністю нарівні з іншими у всьому.
Якщо того нема, то я трактую це як дискримінацію. Так само в нас є Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації». Там також визначено, що таке дискримінація за ознаками інвалідності. Тобто: якщо площу Двірцеву реконструювали так, що особи з інвалідністю не можуть нею скористатися, потрапити в будівлю вокзалу нарівні з іншими, й тим самим зазнають принижень, наражені на небезпеку, то це і є дискримінація за ознакою інвалідності. Незважаючи на те, що я маю інвалідність, я також є платником податків, і з них, разом з податками інших громадян, створюють якісь блага, якими я не можу скористатися.
Коли місто Львів (а це є орган міського самоврядування в державі, яка ратифікувала Конвенцію) за кошти Європейського банку дало повноваження Львівавтодору замовляти проєктно-кошторисну документацію, укладати договір із підрядником — значить, в Автодорі мали б вказати до проєктанта: «Ти маєш зробити так, щоб врешті не було дискримінації і щоб всі люди, які приїжджають, мали доступність нарівні з іншими, бо ми будуємо за європейські кошти — за гроші з країн, де поважають права людини». Я, наприклад, європейські цінності розумію зокрема і так. Ми можемо кричати на мітингах біля пам’ятника Шевченку, що ми всі за європейські цінності… Але коли певна категорія громадян позбавлена можливості користатися інфраструктурою Львова, то таким чином зневажаються ці європейські цінності.
— На етапі проєктування мали б залучати людей, які розуміються на тому, як створити зручну інфраструктуру для маломобільних груп населення. То їх залучали чи ні?
— Ні, ця вимога в такий спосіб не прописана в законодавстві. Це було би добре, щоб перед і під час проєктування консультуватися і враховувати побажання усіх категорій громадян. Але законодавством передбачена процедура громадського обговорення. Зокрема замовник містобудівної документації мав би провести громадські слухання. Місто не провело тих слухань. Мер Садовий публічно представив проєкт реконструкції площі Двірцевої, його візуалізація була виставлена на фейсбук-сторінках. Звичайно, що на ФБ були різноманітні реагування, і проєктант ЛКП Інститут просторового розвитку потрактував, що це і є «громадські слухання».
Коли проєкт був готовий, до Львова приїжджав із Шотландії експерт з інклюзивного проєктування Кейт Робертсон. До речі, він також пересувається в колісному кріслі. Я тоді ще був позаштатним радником міського голови, і мені вдалося зібрати обговорення, щоб почути думку фахівця з досвідом створення інклюзивного середовища та транспортної інфраструктури в історичних містах Об’єднаного Королівства. На зустрічі були головний архітектор Львова, керівництво ЛКП «Львіватодор», ЛКП «Інститут просторового розвитку», Управління соцзахисту…
— Вони не дослухались до порад експерта?
— Вони якось так поводились, ніби їм то нецікаво. І зрештою сказали, що є як є й інакше не буде. Я згодом написав заяву, що відмовляюся бути позаштатним радником міського голови, сказав Садовому в кабінеті: «Або люди будуть казати, що Ви такого поганого радника маєте, що нічого доброго Вам не може доброго порадити, або казатимуть: що то за радник, що до його порад не прислухаються…».
Про берлінські трамваї
Львів’яни пам’ятають розголосну закупівлю містом 30 берлінських трамваїв. Після придбання з’ясувалося, що двері тих трамваїв на деяких зупинках із високими платформами взагалі не можуть відчинятися, адже вони в цих моделях відчиняються назовні на висоті 25 см. А ми від організацій людей з інвалідністю добилися, що у Львові поступово було зроблено 29 зупинок заввишки 32-34 см — в рівень підлоги низькопідлогового трамвая, або в рівень першої сходинки трамвая старого типу. Зокрема 18 таких зупинок є на Сихівській лінії.
— Чи той, хто їхав до Берліна купувати трамваї, враховував інфраструктуру міста, яка формувалася багато років із врахуванням сучасних державних будівельних норм, стандартів і правил? Та ні, бо ті люди лише недавно перебралися на роботу до Львова, так би мовити, заробітчани на Львові, — каже Ярослав Грибальський. — Чи хтось на тих берлінських трамваях чує зовнішні інформатори (а цього вимагає стаття 28 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»)? Чи бачите, щоб там люди на візках, або з дитячими візочками по-людськи могли потрапити в салон?
Маломобільні люди — це 30-40 відсотків суспільства
До цієї категорії входять: особи з інвалідністю, котрих, за даними ВООЗ близько 15 % населення. Особи з тимчасовим порушенням здоров‘я вважається, що їх 1,5 %. А тепер, з причини COVID-19, ця кількість зросла. Вагітні жінки — близько 1 %. Родини з малими дітьми і з дитячими візками — 1 %. Люди похилого віку – 30-40 %. Отже, якщо усіх порахувати згрубша до купи, то побачимо, щонайменше 30-40 % громади Львова мають обмежену мобільність і переживають труднощі чи дискомфорт перебуваючи в міському середовищі. Я вже не кажу, що у Львові в органах соцзахисту числиться на обліку понад 1200 осіб, котрі пересуваються в колісних кріслах і біля 1300 осіб, котрі мають порушення зору і орієнтуються в просторі за допомогою білої тростини. Чи те, про що ми вище говорили, є для них «нарівні з іншими»? Думаю, відповідь зрозуміла, бо на вулицях Львова ми бачимо одиниці.
Чи місто робить все, щоб тим всім людям було безпечно, комфортно в міському середовищі? Ми кажемо, що Львів відкритий для світу, але якась частина світу сюди не приїде, бо Львів є непривітний для тієї категорії осіб. Тож сподіваємося, що новообраний міський голова, новобраний депутатський корпус міської влади дослухаються, зрозуміють цих людей і поступово Львів відкриють для усього світу.
Розмовляла Світлана ПАВЛИШИН
